8. Правовий статус державного службовця (Розділ ііі)

Має бути передбачено право, а не лише обов’язок опиратися незаконним наказам.

Щодо обов’язків, слід передбачити обов’язок не розкривати особисті дані, отримані від громадян (тобто захист персональних даних). Обов’язки включають не лише дотримання вимог законодавства, а й інших правил, а також виконання доручень. Виконання доручень має бути включено до переліку обов’язків, інакше наступна стаття (12) не має сенсу.

Стаття 13

Позбавлення державних службовців права організовувати страйки та брати в них участь, як загальне правило, суперечить стандартам Міжнародної організації праці (МОП). Це чутливе питання, що також має бути узгоджене з конституційними нормами. Принаймні, слід з’ясувати, чи Конституція дозволяє таке обмеження.

Стаття 14

Право подати скаргу керівнику державної служби без права судового оскарження видається недостатнім. Лише судовий розгляд гарантує ухвалення незалежного рішення (якщо судова влада має для цього необхідні умови).

Частина 3

Незрозуміло, де в законопроекті передбачено положення про «службове розслідування». Прозоре законодавство повинно містити чіткі перехресні посилання.

9. Вступ на державну службу (Розділ IV – глава 1)

Як зазначалося вище, ця частина законопроекту є занадто деталізованою. Низку положень законопроекту можна було б винести у підзаконні акти з метою спростити і сам закон, і порядок внесення змін до нього, коли у цьому виникне потреба.

Стаття 15

Частина 2, пункт 1) – хто ухвалює рішення про обмежену дієздатність?

Пункт 4) – чи це означає, що через один рік і один день ця особа матиме право вступити на державну службу? Цей термін видається надто коротким.

Частина 3 – а чи може особа призначатися на посади, де вона буде керувати близькою особою?

Частина 4

Винятки щодо викладацької та інших видів діяльності є зрозумілими, але державна служба передбачає повну зайнятість особи. Тому слід передбачити чітке регулювання стосовно будь-яких додаткових видів діяльності, які не повинні перешкоджати зобов’язанню державних службовців працювати повний робочий день. У теперішньому вигляді це регулювання видається надто щедрим.

Другий абзац частини 4, на нашу думку, розташований не в тому місці. Несумісності мають бути винесені в окрему статтю, навіть якщо відповідні положення регулює інший, спеціальний закон.

Стаття 16

Ця стаття задовга. Незрозуміло, чому перелічено всі підгрупи, якщо вимоги до посад багатьох підгруп є однаковими.

Більше того, немає жодних пояснень вимог щодо освітнього рівня – повної, базової та неповної вищої освіти.

Якщо потрібен досвід роботи на посадах державної служби, то нова чи вища посада означатиме просування по службі, радше ніж вступ на службу; на нашу думку, бракує чіткого розмежування між вступом на державну службу та просуванням по службі.

Слід десь чітко пояснити, що просуванню по службі чинних державних службовців надається перевага перед прийомом осіб з-поза меж державної служби. Якщо на вищі посади зазвичай призначаються особи з-поза меж державної служби, то знижується мотивація державних службовців. Більше того, якщо на всі керівні посади можуть призначатись особи з-поза меж державної служби, зростає ризик політизації. Державне управління – це особливий вид діяльності, якому складно навчитись, і керівники чи менеджери з приватного сектору навряд чи легко впораються з відповідними завданнями.

Частина 3

З того, як сформульовано цей параграф, можна зробити висновок, що вимоги до рівня професійної компетентності можуть змінюватися залежно від того, яку особу хочуть прийняти на державну службу: насправді, сама посада має визначати необхідний рівень компетентності, який повинен лишатися незмінним набагато довше, ніж протягом одного року. Це важлива умова, що дозволяє уникнути пристосування вимог до конкретних випадків, сприятливого для фаворитизму в прийомі на державну службу.

Стаття 17

Більша частина цієї статті стосується правил просування по службі, а не вступу на державну службу.

Насторожує, що у частині 2 знову стверджується, що може застосовуватися порядок, передбачений цим чи іншими законами, що суперечить правилам правової визначеності та прозорості. Якщо закон передбачає усілякі види винятків і виключень, то він нічого не регулює. В результаті, положення закону можуть бути просто рекомендаціями, а не законодавчими нормами.

Частина 2

Оскільки особи, зазначені у пункті 3) Статті 6, є, насправді, політичними радниками (окрім судових радників, які мають проходити конкурс), вони не можуть бути державними службовцями, а тому не мають підпадати під дію цього закону.

Стаття 19

Якщо особа продовжує працювати в державній службі після призначення на вищу посаду, то службові відносини продовжуються, а не починаються.