2. Іі. Загальні коментарі

1. Мета закону

Наскільки ми зрозуміли, загальною метою закону є створення та/чи розвиток професійної, базованої на заслугах державної служби, яка стане опорою подальшого економічного розвитку країни.

Проект закону передбачає вкрай децентралізовану систему державної служби, в якій кожний орган визначає вимоги щодо прийому на службу, зміст/програму іспиту (тесту) для складання кандидатом на зайняття посади державної служби та має значний вплив на затвердження класифікації посад. Така система перешкоджає мобільності державних службовців, їх можливості переходити з одного органу до іншого (оскільки певні органи можуть не довіряти вимогам до кандидатів, що висуваються іншими органами); заважає співпраці та координації між різними органами державного управління. Вона може сформувати таке державне управління, в якому службовці однієї групи значно відрізнятимуться за якістю та рівнем професійної компетентності, а відтак і якість виконуваних ними завдань і надаваних послуг може бути різною, незважаючи на загальну вимогу про наявність у державних службовців вищої освіти.

Дуже шкода, що вимоги до кандидатів на вищі посади державної служби не включають обов’язкової наявності «досвіду роботи на державній службі».

Інша проблема, що може зашкодити уніфікованому впровадженню закону, полягає у численних посиланнях на можливість регулювання певних відносин іншими законами чи підзаконними актами. Частота використання в тексті застереження «якщо інше не передбачено законом» створює враження, що проект закону насправді не регулює того, що покликаний регулювати.

2. Сфера дії Закону

Стаття 2 спрямована на визначення правового статусу державного службовця, в тому числі на регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням.

Законодавча техніка, використана для встановлення горизонтальної та вертикальної сфери дії закону, є незрозумілою. Коли закон занадто деталізований і описовий – як у випадку з даним проектом закону – посилюється ризик створення правових прогалин. В результаті, імплементація закону стає складним і майже не здійсненим завданням, наростають адміністративні та судові суперечності. Це є спільною проблемою українського законодавства, яка вимагає системного й послідовного вирішення.

Для належного визначення сфери дії закону – що надзвичайно важливо для забезпечення його чіткості – у проекті закону має бути чітко визначено таке:

• вертикальні рамки державної служби (функціональне визначення державного службовця та, за потреби, які публічні функції не належать до посад державної служби, щоб прояснити позитивний обсяг повноважень державної служби)

• горизонтальні рамки державної служби, щоб прояснити, на які публічні установи та рівні управління (центральний, обласний, місцевий) поширюється дія закону.

В аналізованому законопроекті зроблено спробу застосувати такий підхід, проте він вимагає доопрацювання.

До того ж, дійсна сфера дії закону охоплює декілька інших тем, які доцільніше було б урегулювати іншими законодавчими актами, положеннями чи правилами внутрішнього службового розпорядку.

Ці теми включають, серед іншого, положення про:

• призначення радників політичних діячів – як правило, такі радники не є державними службовцями, оскільки їхнім завданням є надання не об’єктивних і безсторонніх порад, а таких порад, що відповідають політиці партії. Слід чітко зазначити, що включення політичних радників у сферу дії закону про державну службу не відповідає європейським стандартам і практиці, позаяк це ставить під сумнів професіоналізм і неупередженість, які є необхідною умовою збільшення довіри громадян до державної служби;

• зміст оголошень про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державної служби, що не має бути предметом регулювання закону.

Сфера дії закону має також охоплювати територіальні рамки, наприклад Україна та Автономна Республіка Крим; тоді багатократне повторення словосполучення «Україна та Автономна Республіка Крим» стане непотрібним.