3. Ііі. Детальні коментарі

1. Визначення термінів (Стаття 1)

Як зазначалось вище, якщо визначення термінів розглядаються як важлива складова закону, то їх треба доопрацювати.

Окрім того, що поняття «державна служба» пояснюється через поняття «державні службовці» та навпаки, нечіткими є визначення органів, що можуть призначати державних службовців, та їх завдань.

У пункті 1) контрольні функції (внутрішнього та зовнішнього аудиту, інспекції, тощо) не визначаються як установи. У цьому пункті йдеться лише про органи; ані міністерства, ані Адміністрація Президента зазвичай не є органами; органи, як правило, підпорядковані міністерствам, або президенту, або прем’єр-міністру, оскільки вони, на загал, реалізують, радше ніж формують державну політику.

У пункті 2) завдання не включають регуляторні функції, які, насправді, були головними функціями державної служби (надання послуг з’явилося набагато пізніше); тут до переліку завдань включено здійснення нагляду, але, знову ж таки, не контролю (ретроспективно). Поняття «адміністративні послуги» є дещо нечітким (воно, здається, не поширюється на соціальне забезпечення та пенсії). Одержання заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету не є специфічною характеристикою, оскільки заробітна плата за виконання функцій з обслуговування також виплачується з державного бюджету; застереження «якщо інше не передбачено законом» виглядає дивно.

Видається, що термін «доручення» у пункті 3) не потребує визначення.

Пункт 4) — пункти 4 та 9 доповнюють одне одного, варто було б їх об’єднати.

Пункти 6) та 11) визначають те саме поняття по-різному; насправді це визначення непотрібне, позаяк пізніше знову дається визначення не лише посадових обов’язків, а й більшості інших понять.

Пункт 8) – термін «рівень професійної компетентності» дуже рідко використовується та мало деталізується в основному тексті законопроекту; тому незрозуміло, чому його внесено до переліку визначень, а також чому в законі не визначено вхідний рівень компетентності та можливості для просування державного службовця по службі.

Пункт 12) – призначення мають здійснюватись іменем Республіки. Отже визначення вводить в оману, оскільки далі в тексті законопроекту суб’єкт призначення визначений як посадова особа, керівник державної служби (що, насправді, є неправильним). Управління має здійснюватись іменем Республіки. Це пояснюється в основному тексті закону, в тому числі в застереженні щодо групи 1.

2. Сфера дії закону (Стаття 2)

Більша частина тексту цієї статті була б зайвою, якби було точніше визначено поняття «державний службовець». У такому разі політики були б виключені автоматично.

Пункт 4) – незрозуміло, як обрана особа може працювати на посаді на постійній основі.

Пункт 6) – видається незрозумілим посилання на працівників прокуратури, яким не присвоюються класні чини.

Положення пункту 8) є нечіткими: зрозуміло, що державні підприємства та суб'єкти господарювання не повинні належати до державної служби, але державні установи, як правило, надають певні послуги; якщо буде створено нові установи, працівники яких отримають статус державних службовців, доведеться змінювати закон. Відтак доцільніше було б застосувати більш загальне формулювання. У будь-якому разі, належна нормотворча техніка не передбачає виключення якихось явищ чи понять із переліку, з подальшими застереженнями щодо винятків із виключення.

Щодо центрів зайнятості, то формулювання тут видається спірним. Чи воно означає, що жодна установа й організація в Криму не має в своєму штаті державних службовців, окрім декількох осіб у центрах зайнятості? Це суперечить решті положень законопроекту, які зазвичай поширюються на Крим.

Частина 3 – якщо погодитися, що функції з технічного обслуговування збігаються з функціями з обслуговування, то ці функції слід визначати централізовано, щоб уникнути ситуації, за якої ті самі функції в одному державному органі розглядатимуться як функції державної служби, а в іншому – як функції з обслуговування.