10. Конкурс на зайняття вакантних посад (Розділ IV – глава 2)

До складу конкурсних комісій можуть також входити представники центрального органу виконавчої влади, або принаймні комісії мають бути йому підзвітні. Якщо цей орган відповідає за політику у сфері державної служби, він повинен бути здатний вести моніторинг упровадження цієї політики.

Якщо конкурсну комісію створюють для прийому на державну службу, важко зрозуміти, чому рішення може ухвалювати лише частина її складу. Комісія має засідати в однаковому складі для розгляду справ усіх кандидатів на посаду, інакше кандидати не матимуть однакових можливостей, і принцип рівного доступу буде порушений.

Частина 4

Чи слід розуміти зміст цього параграфу так, ніби два роки кандидатам пропонуватимуть ті самі питання, чи їм ставитимуть різні питання за однією загальною програмою? У першому випадку, це означатиме, що питання будуть відомі всім кандидатам і всі складуть іспит. Відтак відбір базуватиметься виключно на результатах співбесіди, де великою є роль людського фактору.

Стаття 21

Чи такий типовий порядок проведення конкурсу вже існує?

Зміст частини 1 та першого речення частини 2 видається однаковим. До того ж, наскільки ми зрозуміли, терміни «державний орган» і «суб’єкт призначення» означають те саме.

Складно зрозуміти, чому оголошення про проведення конкурсу має оприлюднюватися не пізніше, ніж за місяць з дати відкриття вакансії. Рішення про вакантну посаду має базуватися на належній політиці з управління людськими ресурсами, яка повинна враховувати такі чинники, як: потреба, витрати, альтернативні управлінські варіанти, тощо. До того ж, не передбачено жодних санкцій у разі, як оголошення не буде опубліковано у встановлений строк.

Частина 3

Бракує кінцевого терміну подання документів для участі в конкурсі.

Тут уперше з’являється згадка про строковість чи безстроковість призначення на посаду державної служби, але не пояснюється, у яких випадках оголошується конкурс на те чи інше призначення.

Загалом, зміст оголошення про проведення конкурсу не варто визначати в законі.

Стаття 22

Якщо особа вже працює на державній службі, то більшість вимог для неї є зайвими; вони лише тягнуть за собою зайві витрати з боку кандидата.

Навіть для осіб, що вперше вступають на державну службу, можна було б передбачити подання більшості із наведених документів уже після проходження конкурсу, особливо тих документів, за видачу яких кандидати мають сплачувати.

Цікаво, що від кандидатів не вимагають подавати резюме чи листа із викладенням їхньої мотивації, де вони могли б пояснити, чому вважають себе придатними для відповідної посади. Такі документи були б корисними для відбору кандидатів, особливо тих, що раніше не працювали на державній службі.

Незрозуміло, навіщо потрібні й особова картка, й копія трудової книжки – очевидно, що обидва документи виконують однакову функцію.

Стаття 23

Частини 1 та 2 – строк у три робочі дні видається надто коротким; якщо в конкурсі бере участь багато кандидатів і проводиться багато співбесід, то може знадобитися декілька днів, і триденний термін не буде дотримано. Більше того, якщо пізніше проводиться спеціальна перевірка кандидата, навіщо спочатку повідомляти кандидату про призначення, якщо впродовж наступного місяця він може отримати повідомлення про відмову?

Частина 3 – ми не бачимо підстав, з яких особова справа державного службовця має містити більше, ніж просто рішення конкурсної комісії.

Стаття 24

Всі ці подробиці слід перенести до підзаконного акту. Незрозуміло, чому не можна провести іспит (тест) і співбесіду лише з одним кандидатом; зрештою, кандидата перевіряють на відповідність кваліфікаційним вимогам, яким він задовольняє чи ні. Навіть якщо у конкурсі беруть участь декілька кандидатів, може статися, що жоден з них не задовольняє вимогам.

Частина 2 містить низку пунктів, але їх не пронумеровано; тому важко буде робити посилання на окремі пункти. Пункт 3 звучить дивно, оскільки навіть за наявності лише одного кандидата, йому має бути надано можливість пройти конкурс.