25. Проаналізуйте історичні уроки діяльності цр

УЦР, після її офіційного проголошення 17 березня 1917 р. (див. О. Копиленко [11, с.46]), стала фундатором відродження української нації, політичного і духовного визволення власного народу, яке ще називали “українізацією” та реалізації його права на самовизначення. Діяльність Центральної Ради (ЦР) була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, що входили до Ради, якийсь час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно відрізнявся. Це з часом послабляло вплив ЦР на працюючі верстви українського населення, що, підтримуючи гасла національного визволення, очікувало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення соціально-економічних проблем. У ЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Жовтневий переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна Рада (ЦР) засудила повстання в Петрограді й визнала неприпустимим перехід влади до рук Рад. 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, в якому Україна в межах 9 українських губерній проголошувалася Народною Республікою (УНР) у складі «Федерації рівних і вільних народів». Згідно з ІІІ Універсалом, передбачалися: ліквідація поміщицької власності на землю, яка повинна була перейти до рук селян без викупу; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; заходи для зміцнення й поширення місцевого самоврядування; скасування страти; забезпечення демократичних прав і свобод; слова, преси, віросповідання, зборів, спілок, страйків, недоторканість особи, житла; правозастосування національних мов, надання всім народностям національно-персональної автономії; 27 грудня 1917 р. – вибори до Українських Установчих зборів.

26.Чи згодні ви з твердженням: «колгоспна система- це форма закріпачення селянства?»

Так, згодна

За допомогою надзвичайних заходів можна було інакше, ніж через ринок, тобто значно вигідніше для держави, розподілити вироблену сільськогосподарську продукцію. Однак ці заходи не здатні були змусити селянина – господаря виробляти продукцію в потрібній для держави кількості. Справу могло вирішити тільки примусове вилучення у селян засобів виробництва і перетворення їх у найману робочу силу, яка працює за командою і не розпоряджається виробленим продуктом. Зручним шляхом для цього була комунікація селянства. Ось чому вже у 1927 році, тобто до запровадження надзвичайних заходів, генсек сформулював незвичний термін – «всеосяжна колективізація».

Колгоспи були зручною формою викачування з села ресурсів до державного бюджету. Від самого початку сталінське керівництво розглядало колективізацію як засіб прискорення індустріалізації (тобто за рахунок пограбування села) і разом з тим вирішення хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства – головного ворога радянської влади. 

Створивши колгоспи, держава установила над ними всеосяяший контроль. Першою ж заповіддю були поставки державі. Розподіляти на трудодні після поставок, як правило, було нічого, бо розміри цих поставок заздалегідь не визначалися. За вироблену продукцію колгоспи одержували від держави суто символічну плату. Колгоспники покладалися в основному на свою присадибну ділянку. Вони перетворювалися на людей «нижчого гатунку», головне суспільне призначення яких - забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Примусити їх погодитися з такою роллю можна було лише позаекономічними методами. І, справді, сталінське керівництво, ввівши у 1932 р. паспортну систему в місті, фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками, об'єктом середньовічної експлуатації.

Підготовка до суцільної колективізації тривала у 1928-1929 рр. Вона передбачала: 1. згортання НЕПу; 2. заміну продподатку силовим вилученням хліба у селян; 3. заборону приватної торгівлі; 4. тиск на «куркульство» (штрафи, обшуки, розпродаж майна тих, хто не розрахувався з державою, арешти за відмову здавати хліб); 5. покарання місцевих партійних працівників за м’якотілість «у боротьбі з «куркульством»; 6. відмову від ленінських принципів кооперації.