19. Періодизація історії Укр

20.Доведіть, що період Руїни був трагічним етапом історії 17 ст

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних меж. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Питання залишається відкритим, особливо щодо початку цього періоду. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.

Причинами Руїни були:

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Небажання поступитися своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції різноманітних угруповань та окремих осіб ще більш ускладнювали внутріполітичну ситуацію, провокували виступи “покозачених”, створювали хаос і плутанину, робили неможливою хоча б короткочасну стабілізацію.

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

21.Охарактеризуйте основні напрями визвольного руху в Україні

З середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Зміна на престолі російських царів у 1855 р. сприяла амністії членів братства, тож вони збираються у Петербурзі і відновлюють свою діяльність. 

Національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію, культуру.

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Такі його прояви, як діяльність масонських організацій, декабристський рух, діяльність революційних демократів 60-х рр. Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників 70-80-х рр., представлених, переважно, різночинною інтелігенцією.

Програма керівного органу народників - організації "Земля і Воля", створеної у 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Економічною й адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община.

Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване "ходіння в народ") з метою викликати протест проти влади і збройні бунти.

У 80-тих рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об'єднавшись у 1879 р. в організацію "Народна Воля", зосередила діяльність на політичному терорі. Не дивлячись на жорсткі репресії, народницький рух не припинявся до кінця 80-х рр. XIX ст.

Основні напрями визвольного руху в суспільно-політичного житті Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.: Російський напрям - його представляло російське дворянство, яке виступало за лібералізацію суспільного життя в Російській імперії; Польський напрям об'єднував польських патріотів, які боролися за відновлення Речі Посполитої; Український напрям об'єднував прихильників боротьби за права українського народу, за звільнення від імперського панування; окрім того, формування української нації було тісно пов'язано з ідеєю незалежності України, що надавало всьому українському суспільно-політичному рухові національної спрямованості.

22. Внутр і зовніш політика Пр і Л України на прикладі двох гетьманів

Внутрішня та зовнішня політика П. Дорошенка Правобережна
Внутрішня	Зовнішня
Проводить ряд реформ: Починає систематично скликати військову раду.Створює постійне наймане військо (сердюцькі полки).Проводить нову митну лінію на кордоні.Розпочинає випускати власну монету. Заселяє спустошені окраїни Правобережжя	Намагається витіснити поляків з Правобережжя, а також проводить переговори з Росією, щоб повернути права і вольності Війську Запорозькому, прагне до возз’єднання в межах однієї держави всіх етнічних українських земель. Шукає підтримки в Туреччини, у 1669 р. погоджується прийняти турецький протекторат, але турки прагнули перетворити Україну набезправного васала.Спроби дійти згоди з Росією і звільнитися від турецького протекторату закінчилися невдачею
Внутрішня й зовнішня політика Івана Самойловича Лівобережна
Внутрішня		Зовнішня
Прагнув перетворити Україну на аристократичну державу з міцною гетьманською владою.Обстоював інтереси старшини, дбав про зростання старшинського землеволодіння. Припинив скликання Генеральної військової ради, волів обмежити втручання козацьких низів у державні справи. Створив бунчукове товариство — особливу привілейовану групу козацької еліти, яка складалася із синів старшини, що готувалися обійняти державні посади. Намагався закріпити спадковість гетьманської влади. За його гетьманування відроджується культурнее життя в Україні		Дотримувався проросійської орієнтації, вважав, що Москва зможе захистити Україну від зазіхань Польщі і Туреччини.Прагнув до порозуміння з Кримським ханством і Туреччиною. Прагнув об’єднати усі українські землі під своєю владою