20. Порядок організації вечірніх кас та інкасація грошової виручки.

Вечірні каси приймають гроші від підприємств, установ, організацій і населення після закінчення операційного дня. Жодних видаткових операцій (за винятком операцій з вкладами та з цінними паперами) працівники вечірніх кас не проводять.

Функції операційного працівника за прибутковими операціями вечірньої каси виконує бухгалтер-контролер, з яким укладається угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за зберігання грошей, що надходять до вечірньої каси. Бухгалтер-контролер має право контрольного підпису від імені установи банку прибуткових документів, а також супровідних відомостей до сумок з грошовою виручкою.

Порядок документообігу та приймання грошей вечірньою касою досить чітко регламентовано. Спочатку особа, що здає готівку, заповнює прибутковий документ на внесення готівки і передає його бухгалтеру-контролеру, який після відповідної перевірки, у свою чергу, передає документ касиру. Прийнявши готівку, касир підписує всі три частини об’яви про внесення готівки (власне об’яву, квитанцію, ордер) і проставляє на них штамп «Вечірня каса». Квитанція за двома підписами (бухгалтера-контролера і касира), засвідчена печаткою вечірньої каси, видається здавачу готівки.

Закінчивши приймання грошей, касир (разом із бухгалтером-контролером) звіряють суму готівки з даними касового журналу і прибуткових документів і підписують журнал.

Після закінчення оголошеного часу роботи вечірньої каси гроші, що надійшли, прибуткові касові документи, касовий журнал і печатку замикають на два ключі (касира і бухгалтера-контролера) у сейфі, який опечатують їхніми печатками і здають під охорону з розпискою в контрольному журналі осіб, що їх допущено до відмикання, замикання та опечатування грошових сховищ.

На початку наступного робочого дня працівники вечірньої каси продовжують виконувати свої функції. Вони приймають сейф від охорони, після чого здають гроші і прибуткові документи завідувачу каси під розписку в касовому журналі вечірньої каси. Після перевірки відповідності записів у журналі фактичній сумі готівки бухгалтер-контролер передає касовий журнал головному бухгалтеру.

Далі контрольні функції за проведенням касових операцій вечірньою касою виконує головний бухгалтер банку, який одержує від завідувача каси прибуткові документи вечірньої каси і підраховує за документами загальну суму надходжень.

Елементом внутрішнього контролю є факт звірки суми за документами із загальною сумою прибутку за касовим журналом. Про відповідність цих сум свідчить підпис головного бухгалтера в касовому журналі, який передається для відображення в бухгалтерському обліку. Усі прибуткові документи головний бухгалтер повертає завідувачу каси, а ордери передає операційним працівникам для запису на поточних рахунках контрагентів (клієнтів) банку.

Можна провадити операції у вечірніх касах і без бухгалтера-контролера. У цьому разі касир приймає гроші з використанням касового апарата, а тому печатка в нього вилучається.

Контрольний касовий апарат пломбує завідувач каси, який залишає собі один ключ керування лічильником-суматором, а другий ключ від лічильника видає касиру.

Приймаючи гроші, касир видає квитанцію з відбитком штампа контрольного касового апарата із зазначенням суми внеску. По суті, процедура приймання грошей не змінюється.

Касир перевіряє заповнену клієнтом об’яву про внесення готівки. Прийнявши гроші, підписує всі три документи, і на зворотному боці квитанції та об’яви проставляє штамп контрольного касового апарата. Відбиток штампа контрольного касового апарата з неправильно набраною сумою на прибутковому документі касир закреслює і за своїм підписом на ньому робить надпис «Не враховувати». Усі прибуткові документи касир залишає в себе.

Загальну суму прийнятих грошей касир записує цифрами та словами в контрольній стрічці, попередньо викресливши з неї всі неправильно занесені суми згідно із зіпсованими документами.

Підрахувавши фактичну суму грошей і звіривши її з даними контрольної стрічки, касир проводить записи в книзі обліку показників лічильників контрольного касового апарата та сум готівки, прийнятої вечірньою касою.

Уранці наступного дня касир звітує перед завідувачем каси, який, у свою чергу, виконує всі процедури контролю сум, що пройшли через касовий апарат, і передає контрольну стрічку та прибуткові документи головному бухгалтеру. Головний бухгалтер (або його заступник) підраховує за документами загальну суму надходжень і порівнює її з результатами запису в контрольній стрічці. Обов’язковою контрольною процедурою є перевірка головним бухгалтером порядкових номерів контрольної стрічки від першої до останньої операції. Контроль головного бухгалтера завершується підписанням контрольної стрічки і передачею її та всіх прибуткових документів до бухгалтерії для проведення записів у касовому журналі, який підписує той самий працівник бухгалтерії, який провів записи, а також головний бухгалтер.

Прибуткові документи повертаються завідувачу каси, а ордери передаються операційним працівникам для зарахування внесених сум на відповідні поточні рахунки контрагентів. Касовий журнал і контрольна стрічка передаються для відображення в бухгалтерському обліку. Контрольні стрічки підшиваються разом із прибутковими касовими журналами або з касовими документами.

Вечірні каси створюються для поліпшення обслуговування клієнтів і для залучення готівкових коштів. Саме тому банки значну увагу приділяють питанням приймання вечірніми касами сумок (мішків) із готівкою від інкасаторів Національного банку, залізничних станцій і підприємств зв’язку.

Слід зазначити, що діяльність вечірніх кас прямо пов’язана з функціями кас перерахунку, які функціонують як при вечірніх касах, так і окремо.

Схема руху готівкових коштів, що поступають від інкасаторських бригад, у вечірніх касах досить чітко визначена і відбувається за такими етапами.

1. Старший бригади інкасаторів здає касиру сумки (мішки) з готівкою в присутності всіх інкасаторів цієї бригади; водій автомашини повинен перебувати в приміщенні банку або в автомашині до закінчення приймання сумок з цінностями.

2. Здаючи сумки (мішки) інкасатори пред’являють бухгалтеру-контролеру накладні до сумок з грошовою виручкою, а до сумок з валютними цінностями — супровідні відомості та явочні картки.

3. Бухгалтер-контролер вечірньої каси перевіряє відповідність записів у накладних (супровідних відомостях) і явочних картках та реєструє пред’явлені інкасаторами сумки (мішки) в журналі обліку прийнятих сумок, мішків з готівкою і порожніх.

4. У міру реєстрації бухгалтер-контролер передає касиру накладні (супровідні відомості), а за даними записів у явочних картках установлює кількість і номери порожніх сумок (що не були використані в процесі інкасації), які підлягають поверненню до каси, і перевіряє відповідність кількості сумок, що їх здають інкасатори до каси, даним довідки про видачу інкасаторських сумок, мішків і явочних карток. Завершивши первинні процедури контролю, бухгалтер-контролер явочні картки повертає інкасаторам.

5. Касир, приймаючи сумки, проводить контроль їхніх зовнішніх параметрів (цілість пломб і їх відповідність засвідченим зразкам, відповідність номерів сумок, зданих інкасаторами, номерам, зазначеним у накладних).

6. Прийнявши за кожним заїздом (маршрутом) сумки і мішки, бухгалтер-контролер і всі інкасатори бригади підписують два примірники журналу прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок і другий примірник, скріплений печаткою вечірньої каси, видають старшому бригади інкасаторів.

7. Касир під контролем бухгалтера-контролера підраховує кількість сумок, що їх здають у грошове сховище (сейф), і звіряє її відповідність кількості, зазначеній у журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх. Сейф замикають двома ключами, один з котрих зберігається в касира, другий — у бухгалтера-контролера.

8. Підсумковим документом проведеної роботи є складання довідки про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні.

Під час виконання всіх зазначених процедур проводиться контроль дефектності сумок і, якщо виявляються порушення (зовнішні дефекти або невідповідність сум, указаних у накладних і явочних картках), касир у присутності бухгалтера-контролера та інкасаторів, що здали ці сумки (мішки), розкривають їх і перелічують гроші.

За підсумком роботи вечірньої каси вранці наступного дня касир і бухгалтер-контролер здають:

1) сумки з проінкасованою грошовою виручкою, накладні й супровідні відомості, а також порожні сумки — в касу перерахунку;

2) мішки (сумки) з готівкою кас банку при підприємствах і накладні до них під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою і порожні сумки — завідувачу каси. Зіставивши фактичну наявність грошей з даними супровідної відомості, завідувач каси підписує цю відомість та накладну до неї і передає накладну в операційну касу для зарахування грошей на рахунок контрагента, а супровідну відомість — для включення до касових документів дня.

Перелічування готівки, прийнятої вечірньою касою, проводиться касами перерахунку.

21. Порядок формування статутного капіталу банку.

Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Аналіз статутного капіталу банку слід здійснювати за такими напрямами: формування статутного капіталу під час створення банку; порядок збільшення розміру статутного капіталу; порядок зменшення розміру статутного капіталу.

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є:

1. Організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативні банки. Акціонерні банки можуть бути, у свою чергу, відкритого чи закритого типу. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо банк створюється у формі закритого акціонерного товариства, то він здійснює закрите розміщення акцій серед обмеженого кола засновників.

2. Статутний капітал банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі в національній валюті України та у вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів). Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також коштів, джерела походження яких не підтверджені.

3. Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо. НБУ має право встановлювати для окремих банків, залежно від їх спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених законодавчо.

4. Слід розрізняти зареєстрований та незареєстрований статутний капітал. Виокремлюють також сплачену та несплачену частини статутного капіталу.

5. Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною, вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал банку.

6. Банк може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання або отримувати власні акції в дар. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних банком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.

7. Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п'яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.

Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % загальної емісії і більше банк письмово повідомляє НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.

Зауважимо, в деяких випадках викуп банком власних акцій пов'язаний з метою реінвестування дивідендів. Викуповуючи частину акцій, банк має можливість збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов'язано з тим, що викуплені акції не враховуються у розподілі прибутку банку.

22. Призначення прямих кореспондентських рахунків та види операцій, що обліковуються за цими рахунками.

За кореспондентським рахунком комерційного банку, як і за поточним рахунком підприємства, грошові кошти можуть бути списані тільки при наявності згоди посадових осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку. Списання грошей з рахунку без згоди цих осіб допускається тільки у випадках, передбачених чинним законодавством.

Одним з таких випадків є арешт грошових коштів банку для забезпечення громадянського позову загальним або арбітражним судом. Арешт коррахунку виконується регіональним управлінням НБУ, в якому відкрито рахунок комерційному банку, при отриманні рішення суду чи рішення та наказу арбітражного суду. Регіональне управління НБУ сповіщає комерційний банк про отримання зазначених документів у день їх надходження. При виконанні зазначених документів НБУ дотримується такої вимоги: на рахунку банку повинен бути залишок грошових коштів у розмірі 10 % від суми залишку для забезпечення платежів клієнтів банку плюс розмір встановленого НБУ обов'язкового резервування.

Якщо грошових коштів недостатньо для виконання рішення суду, комерційному банку відкривається рахунок на балансовому рахунку 1207 «Накопичувальний рахунок у НБУ», на якому накопичуються кошти для виконання рішення суду. З цього рахунку гроші перераховуються на підставі виконавчого документа про списання коштів згідно з рішенням суду та платіжної вимоги від банку-отримувача.

Безспірне та безакцептне списання коштів з коррахунку комерційного банку виконується у випадках, передбачених законодавством України та нормативними актами НБУ.

Розрахункові документи на безспірне списання оформлюються отримувачами згідно з вимогами НБУ і передаються в обслуговуючий банк. Банк отримувача перевіряє правильність оформлення розрахункових документів та відповідність мотиву чинному законодавству. Правильно оформлені документи банк-отримувач надсилає регіональному управлінню НБУ, де відкрито коррахунок комерційного банку-боржника.

23. Принципи методики внутрішньо-банківського аудиту кредитних операцій.

Кредитні операції банків підрозділяють на активні та пасивні.

Активні кредитні операції — це операції з кредитування клієнтів і надання кредитів іншим банкам (міжбанківський кредит).

Пасивні кредитні операції— це операції з одержання міжбанківського кредиту в НБУ і в інших банках.

Аудит активних операцій здійснюється з метою:

— перевірки законності здійснюваних банком операцій;

— аналізу й оцінки ризику кредитних операцій;

— оцінки якості управління активними операціями.

Інформаційними джерелами для перевірки кредитних операцій є:

— нормативні документи Національного банку України;

— угоди про надання кредиту;

— угоди і документи про забезпечення зобов'язань з кредитування;

— угоди про заставу майна;

— кредитні справи клієнтів;

— регістри бухгалтерського обліку (меморіальні ордери, особисті рахунки, обігово-сальдові відомості);

— баланси клієнтів і банку.

Як механізм (програма) здійснення внутрішньобанківського аудиту кредитних операцій рекомендується використовувати оцінкову таблицю такої структури і змісту:

Найбільш типовими порушеннями, що можуть бути виявлені при перевірці кредитних операцій, є:

— недостатнє обгрунтування виданих позичок;

— невірне нарахування відсотків;

— несвоєчасне віднесення прострочених позичок на призначений для цього рахунок;

— відсутність або недостатній розмір резерву на можливі збитки за позичками;

— юридична неправомірність кредитних і заставних угод і відносин і т. ін.

24. Суть методів кредитування і форми позичкових рахунків.

Методи кредитування визначають низку технічних елементів кредитного процесу, а саме: форму позичкового рахунку, порядок регулювання кредитної заборгованості, способи контролю за цільовим використанням запозичених коштів і своєчасним їх поверненням.

Таким чином, метод кредитування визначає спосіб видачі та погашення кредиту.

У зарубіжній банківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Суть першого методу полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний термін у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам підприємницької діяльності перевищує 50 %.

Другий метод кредитування полягає в наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування. Такий метод кредитування називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов'язання про надання грошових коштів.

У банківській практиці розрізняють два види кредитних ліній: відновлювальну (револьверну) та невідновлювальну.

У випадку відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником відносини між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику в межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3—5 років. За відкриття кредитної лінії банк отримує комісію.

Залежно від характеру зобов'язань банку розрізняють підтверджену та обов'язкову кредитні лінії.

Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати. Вона не є офіційним зобов'язанням банку. Банк зобов'язується надати позику згідно з заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт мало зацікавлений в такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор. Відсоткова ставка за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за балансом. Вони підлягають лише позасистемному обліку.

25. Суть міжбанківських розрахунків та їх форми.

Міжбанківські розрахунки є важливою складовою платіжного механізму держави. Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, як правило, не можуть бути завершені у межах однієї установи банку. Це головна причина виникнення міжбанківських розрахунків між установами банків, які знаходяться у різних населених пунктах.

Міжбанківські розрахунки — це система виконання і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їхньої діяльності.

Розрахунки між банками виникають переважно у зв'язку з виконанням установами банків доручень клієнтів на перерахування коштів на користь клієнтів в інші установи банків, а також виконання банківських операцій з купівлі, продажу і розміщення валютних коштів, грошових коштів у депозити та ін. Операції із зарахування коштів на рахунок клієнта або банківський рахунок у банку-отримувача, звичайно, передує операція зі списання коштів з рахунку клієнта або банківського рахунку в банку-платника. Таким чином, міжбанківські розрахунки є обов'язковим елементом системи безготівкових розрахунків.

Від правильної організації міжбанківських розрахунків багато в чому залежить безперервність обігу капіталу суб'єктів підприємницької діяльності. За своєю суттю грошові кошти, перераховані міжміськими платниками за товарними та нетоварними операціями, з моменту їх списання з рахунків платників і до зарахування на рахунок отримувачів перебувають у складі банківських ресурсів і можуть використовуватись банком для фінансування його активних операцій. Термін перебування грошей у складі банківських ресурсів залежить від способу платежу та форми розрахунків, способу передачі інформації між банками, способу обробки облікової інформації в банку.

Залежно від країни та місця знаходження установ банків міжбанківські розрахунки розподіляються на:

— розрахунки між банками в Україні;

— розрахунки банків України з іноземними банками. Правила міжбанківських розрахунків в Україні регламентуються Національним банком України. Положенням про міжбанківські розрахунки передбачені наступні форми їх проведення:

— через Національну систему електронних платежів (НСЕП), що функціонує при Національному банку України;

— через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Розрахунки між установами, які входять у систему одного банку, можуть здійснюватись через внутрішньобанківську платіжну систему (ВБПС). Внутрішні платіжні системи можуть також розроблятись об'єднаннями банків (клірингові банки). Такі системи функціонують на основі нормативних документів, розроблених безпосередньо комерційними банками або спільними зусиллями групи банків. Такі клірингові банки (регіональні розрахункові палати) можуть утворюватись при отриманні ліцензії НБУ.

Складовими елементами системи міжбанківських розрахунків є:

— кореспондентські відносини;

— кореспондентські рахунки.

Кореспондентські відносини можуть існувати між різними комерційними банками, між комерційними банками і центральним банком держави, а також центральним банком іншої держави, між Центральними банками суверенних держав.

Економічна основа розрахунків між банками — запровадження між ними кореспондентських відносин. Під кореспондентськими відносинами розуміють договірні відносини, які виникають між двома або декількома кредитними установами з приводу здійснення платежів, розрахунків, надання послуг одній з них за дорученням і за рахунок іншої.

Кореспондентські відносини оформляються кореспондентською угодою, в якій фіксується строк договору, порядок та умови виконання відповідних банківських операцій, а також режим функціонування кореспондентського рахунку.

Кореспондентський рахунок — це рахунок, на якому відображаються розрахунки, що виконує одна кредитна установа за дорученням і за рахунок коштів іншої кредитної установи на підставі кореспондентської угоди. Наприклад, банк А на підставі угоди з банком Б бере на себе зобов'язання отримати грошові кошти від клієнтів, що належать банку Б, сплачувати за його рахунок перекази тощо. У свою чергу банк Б приймає на себе зобов'язання виконувати такі самі операції для банку А. При цьому банки відкривають один в одного кореспондентські рахунки, на яких тимчасово накопичуються грошові кошти, які надходять для банку-кореспондента.

Існує два типи кореспондентських рахунків: кореспондентський рахунок нашого банку, відкритий в іншому банку, називається рахунок «ностро», а рахунок іншого банку, відкритий в нашому банку, іменується рахунок «лоро». За своїм характером рахунок «ностро» — активний, а рахунок «лоро» — пасивний. Ці рахунки можуть відкриватись як на взаємній основі, так і в односторонньому порядку. Рахунок «ностро», відкритий на балансі одного банку, виступає як рахунок «лоро» на балансі банку-кореспондента.

Основні записи виконуються за рахунком «лоро». Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежу і нарахування відсотків. Операції за рахунком «ностро» здійснюються за методом дзеркальної бухгалтерії. На рахунках «ностро» обліковуються кошти банку, депоновані у іншому українському або зарубіжному банку-кореспонденті. З цих рахунків виконуються платежі на користь клієнтів банків-кореспондентів (фірм, банків і окремих громадян). Усі платежі з рахунків «ностро» здійснюються лише з дозволу банку, якому відкритий цей рахунок. Грошові кошти зараховуються на рахунки «ностро» банками-кореспондентами самостійно. Про завершену операцію того ж дня надсилається повідомлення банку, якому відкритий рахунок «ностро».

На рахунках «лоро» обліковуються грошові кошти, що належать банку, на ім'я якого відкритий цей рахунок. За кредитом рахунків «лоро» відображається надходження грошових коштів на адресу клієнтів, яких обслуговує банк, що є власником цього рахунку. Зарахування грошових коштів на рахунок «лоро» проводиться самостійно з повідомленням банку-кореспондента. За дебетом рахунку «лоро» відображаються платежі на користь банку, в якому відкритий цей рахунок, і його клієнтів. Ця операція здійснюється лише з дозволу банку, в якому відкритий рахунок «лоро».

Операції за кореспондентським рахунком виконуються банком-кореспондентом у межах кредитового залишку, перевищення якого допускається у випадку надання кредиту овердрафт, якщо такий кредит передбачений угодою.

Розмір залишку коштів на рахунку в банку-кореспонденті залежить від характеру та обсягу послуг, які надаються кореспондентом.