12. Специфіка розвитку політології в Україні

Розвиток вітчизняної політичної думки відбувався досить непросто. Починаючи з 1917 р. і аж до кінця 80-х років політологія була заборонена, з ідеологічних міркувань Проте, в 1960 р. в СРСР була створена Радянська асоціація політичних (державних) наук, (зараз – Російська асоціація політичних наук), яка на початок 80-х років нараховувала 13 відділень в т. ч. й Українське Ті етапи, які пройшла радянська політологія були характерними й для України. Основні з них, на думку автора, наступні:

Перший етап – 1955 рік – до середини 60-х років, для цього періоду характерно те, що цей час вітчизняна політична наука одержує початкову організаційну базу.

Другий етап – 1965 – 1978 роки. В 1965 році починається новий етап в розвитку вітчизняної політології, який потрібно охарактеризувати, як першу спробу добитися офіційного виділення політичної науки як самостійної галузі знань. Однією з перших в цьому напрямі була стаття Ф. Бурлацького опублікована в «Правде» від 10 січня 1965 року, де наголошувалось на необхідності появи політичної науки.

Третій етап (1979 – 1991 роки) охоплює період від ХІ Московського Всесвітнього конгресу МАПН – до незалежності України. Цей етап радянської політичної науки пов'язаний з ім'ям Г. Х. Шахназарова. З 12 по 18 серпня 1979 року, в Москві був проведений XI Всесвітній конгрес МАПН З приходом до влади М. С. Горбачова і проголошення курсу на перебудову суспільства почався процес лібералізації суспільних відносин.

Четвертий етап (1992 – середина 90-х років) охоплює період інституціоналізації політичної науки після проголошення незалежності України. Вирішальним в цьому плані став 1992 рік. Почався процес становлення політологічних науково-дослідницьких і навчальних структур та професійних асоціацій. Зараз політологія формально інституалізована, але ще немає чітко окреслених політологічних шкіл і усталених методологічних підходів, одночасно йде процес жорсткої формалізації дисертаційних робіт і вимог до статей, які друкуються для захисту.

12. Які способи легітимації влади виокремлює м. Вебер? Надайте їх коротку характеристику

Легітимна влада сприймається громадянами як правомірна та справедлива. Легітимність пов'язана з консенсусом суспільства щодо основних політичних цінностей та наявністю у влади авторитету.

Найбільший внесок у теорію легітимності зробив згадуваний вже соціолог М. Вебер, який включав у неї визнання влади правителів і зобов'язання підлеглих підкорятися цій владі. Повертаючись до М. Вебера, зазначимо, що він вважав за потрібне зберегти монархію, аби підкріпити демократію багатовіковими традиціями піанування влади. Наскільки він був правий? Народи майже половини країн Європи так і зробили. Ось вона, велич вивіреної політичної думки!Харизматична легітимність (від грецьк. charisma — божественний дар, благодать) базується на надзвичайно видатних якостях лідера. Якщо нова влада для визнання населення не може спиратися на авторитет традицій чи демократичне волевиявлення більшості, вона свідомо культивує велич самої особистості вождя. Це дає змогу використати його авторитет для освячення інститутів влади, сприяє їхньому визнанню населенням. М. Вебер носіями справжньої харизматичної влади вважав Мойсея, Давида, Мухаммеда, Будду. Осучаснити цей список можна, долучивши до нього В. Леніна та Й. Сталіна (СРСР), М. Ганді (Індія), К. Ататюрка (Туреччина), Хомейні (Іран), Г. Аліева (Азербайджан). Як бачимо, ці лідери є представниками країн з переважним східним типом політичної культури, що орієнтується насамперед на особистісні якості лідера, а не на міць політичних структур. У такій державі підкоряються не особистості керівника, а законам, у полі дії яких обираються та працюють представники влади.Раціонально-правова легітимність є переважно структурною або інституціональною й базується на довірі громадян устрою держави, а не шануванні конкретних особистостей.сучасний етап - Веберівський ідеальний тип поширюється на розвинені плюралістичні демократії. У них влада визнається більшістю населення легітимною через проведення вільних виборів уже протягом тривалого часу. Такий тип легітимності влади поширений у країнах Західної та Центральної Європи, Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії.