12. Змі у світі політики: позитиви та негативи

 Негативні наслідки діяльності ЗМІ можуть бути надійно й ефективно обмежені їх громадською організацією. Найважливішим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влади у суспільстві і плюралізм самих ЗМІ. Плюралізм влади означає поділ у суспільстві економічної, соціальної, власне політичної (примусової) і духовно-інформаційної влади. Підпадіння головних ЗМІ під контроль економічної (чи) політично пануючих груп означає кінець демократії чи, щонайменше, її істотну деформацію. Незалежність мас-медіа можуть забезпечити відповідні форми їхньої громадської організації. Існують триголовних форми сучасної організації ЗМІ: приватна (комерційна), державна і суспільно-правова.

При комерційній організації, що панує, наприклад, у США, ЗМІ знаходяться у приватному володінні і фінансуються винятково за рахунок доходів від реклами та приватних пожертвувань. Для них характерна тверда конкуренція за рекламні доходи й аудиторію. Найважливіший недолік комерційної організації мас-медіа — їхня пряма залежність від рекламодавців і власників, а також часте забуття суспільних інтересів і етичних норм у погоні за успіхом. В умовах державної організації ЗМІ належать державі і прямо фінансуються та контролюються нею. Перевагою цієї форми організації, що домінує, наприклад, у Франції, є незалежність ЗМІ від великого капіталу, під контрольність парламенту й уряду. Однак державне фінансування ЗМІ може знижувати їхню конкурентноздатність і використовуватися для їхнього підпорядкування можновладцям та бюрократії. До того ж, це важкий тягар для державного бюджету. Суспільно-правова організація ЗМІ прагне звільнити їх від державної і приватної залежності. ЗА цією моделлю вони фінансуються головним чином зарахунок спеціального податку, виплачуваного громадянами, мають права юридичної особи і самоврядування, хоча в цілому контролюються суспільними радами, що складаються з представників найважливіших суспільних групп і організацій. Ця модель організації радіо і телебачення переважає у ФРН, хоча тут існує й приватне теле-і радіомовлення. Преса ж цілком знаходиться в приватному володінні. Жоден з трьох розглянутих вище способів громадської організації ЗМІ не є універсальний, позбавлений недоліків. Цілком ймовірно, що найкраще гарантувати незалежність ЗМІ від вузьковідомих впливів та зрощення з економічною чи державною владою можна лише на основі сполучення всіх трьох форм, з урахуванням особливостей конкретної країни.

12. Етика та політика: проблема поєднання

Суспільне життя регулюється трьома видами норм: право вими, соціальними та психологічними. Зрозуміло, що й полі тична діяльність регулюється у відповідний спосіб. Але якщо з правовими нормами регулювання політичної діяльності все більш-менш зрозуміло, оскільки вона регламентується Консти туцією, законами про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата і т. ін., то специ фічний вплив неюридичних регуляторів потребує особливого розгляду. З огляду на це виникає потреба введення в політологічний обіг терміна “політична етика”, який об’єднує в собі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних ін ститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних пара метрів суспільства. Політична етика, по суті, є певною неюридич- ною, проте нормативною основою політичної діяльності, що тор кається таких фундаментальних проблем, як справедливий со ціальний устрій суспільства загалом і держави зокрема, взаємні права й обов’язки керівників та громадян, основні права люди ни і громадянина, раціональне співвідношення свободи, рівності, справедливості тощо. Показово, що ці проблеми були в центрі уваги дослідників політичної сфери ще на перших етапах формування політично го суспільства і нагромадження потенціалу політичної думки. Згадавши визначення Арістотелем головної мети політики як “вищого блага” громадян полісу та оцінки її морально-ви ховної ролі, переконаємося в тому, що наші попередники на давали цій проблемі дуже важливого значення. Але якщо в античних традиціях, започаткованих Платоном і Арістотелем, політика й мораль розглядаються як єдине ціле, спрямоване на досягнення справедливості, то християнська традиція вже від окремлює поняття “політика” та “етика”, втілені у вислів “Бо гові — Богове, а кесареві — кесареве”. Етапною стала постановка цієї проблеми відомим мислите лем Н. Макіавеллі, який розробив концепцію створення міцної державної влади. Провідною нормою цієї концепції політич ного мистецтва стала фраза “мета виправдовує засоби”. Отже, правитель мусить поєднувати в собі силу лева і хитрість лисиці в інтересах розбудови держави. Задля реалізації цієї мети він, мовляв, може не тримати свого слова, може бути підступним, лу кавим і т. ін. За етикою макіавеллізму, найвищою цінністю є держава, яка переважає цінності окремої людини. Використання подібної по літичної етики, по суті, призвело до заміни етики як такої цін нісно-нейтральним підходом. Аналогічний підхід продемонстрували й марксисти, які про тиставили універсальним гуманістичним цінностям “класову мораль”. Послідовник К. Маркса і Ф. Енгельса В. Ленін виво див більшовицьку політичну етику безпосередньо з інтересів класової боротьби пролетаріату. У цьому випадку мораль, зведена до рівня елемента ідеології, мала служити політичним цілям за тим же макіавеллівським принципом: мета виправдовує засоби. Більше того, ідеологія на була універсального характеру, підкоривши політику, витіснив ши зі сфери дослідження не тільки мораль, а й чимало інших чинників, що не відповідали ідеологічним настановам комуніс тичної доктрини. Якщо марксизм-ленінізм зігнорував морально-етичні засади в політиці, підкоривши її класовій моралі, то фашизм і нацизм досягли таких самих результатів, абсолютизувавши так звану національну мораль і протиставивши її класовій і загальнолюд ській моралі. Особливого розгляду заслуговує місце морально-етичних за сад у тлумаченні позитивістів і біхевіористів. Керуючись раціоналістичною традицією, започаткованою мислителями Нового часу Р. Декартом, Т. Гоббсом та іншими, позитивісти намагалися звести політику до науки вичерпання або пом’якшення політичних конфліктів [9; 10; 55; 56]. Вважа лося, що політична наука, вивчаючи закономірності та зв’язки причин і наслідків, дає змогу виокремити чинники, через вплив на які можна досягти бажаних результатів. Унаслідок панування раціоналізму, сцієнтизму і численних методів дослідження політичних феноменів поступово факти ві докремлювалися від цінностей та інших нераціональних чин ників, пов’язаних з політичним процесом. А нейтральність політичної науки призвела до проголошення політичної етики “особистою справою” учасників політичного процесу. Однак політика не може не мати морально-етичного виміру, оскільки вже за своїм визначенням політика та політологія мають, безперечно, особистісні начала. Функціонування сучасної держави неможливе без чітко вста новлених, раціонально обґрунтованих правил, професіоналізації політики та механізму управління. Скажімо, питання співвідно шення професійних й морально-етичних характеристик люди ни, яка займається політичною діяльністю, є надзвичайно акту альними для будь-якого суспільства. Тут, зокрема, варто розрізняти етику державного чиновника і політичного керівника. Без дотримання чиновником певних правил поведінки (виконання доручень керівника, навіть помилко вих) неможливе функціонування державного апарату. Крім того, варто сказати ще й про таке. Якщо державний службовець незгодний з рішенням керівника, він має його переконати, а в разі принципової незгоди — подати у відставку. Лише після цього він має моральне право звернутися з апеляцією чи обґрун туванням своїх позицій до громадськості, засобів масової інфор мації і т. ін. Будь-який політик упродовж життя стикається з проблема ми поєднання морально-етичних і ефективних засад своєї діяль ності. Крім того, варто згадати той незаперечний факт, що будь- яка суспільно-політична система не може довгий час існувати, по-перше, без легітимізації, а по-друге, без хоча б зовнішніх атри бутів реалізації елементарних норм справедливості. Не випад ково ж найбільш жорстокі, тиранічні режими без упину декла рують свою прихильність до справедливості та інших етичних цінностей, які насправді вони послідовно знищують. Чого варті, наприклад, вибори народних депутатів у колишньому СРСР, ко ли виборцям пропонували єдиного кандидата від комуністів і безпартійних! Комуністичний режим вважав такі вибори спра ведливими, а цивілізований світ — ні. Отже, на цьому прикладі ми переконуємося, що морально- етичні проблеми представники різних політичних та ідеологіч них течій розцінюють абсолютно по-різному. Якщо соціалісти й ліві ліберали виступають за перерозподільну справедливість, то консерватори вбачають у ній ущемлення свободи тих, на кого тиснуть податками задля наповнення розподільних фондів і т. ін. І ще один аспект політичної діяльності. Політик часто-густо стоїть перед дилемою: ухвалювати непопулярні й жорсткі захо ди, які не витримують критики з гуманістичного й морального погляду, чи відмовитися від них, розуміючи, однак, що затримка з їх реалізацією погіршуватиме ситуацію. Необхідність постій но робити такий вибір підводить нас до розуміння політики не тільки як раціонального управління суспільством, а й урахуван ня певних морально-етичних норм і правил. А це, у свою чергу, ставить руба питання поєднання в політичній діяльності водно час і науки, і мистецтва, що, безперечно, є правомірним.