12. Підданство та громадянство: світоглядні засади

Сьогодні слова "громадянство" і "підданство" часто застосовують як синоніми, але вони мають різне походження, різну етимологію. Слово "підданство" походить від феодальної установи васалітету: васалом у середні віки у Західній Європі називалась людина, що одержувала від могутнішого феодала земельну ділянку у своє володіння та заступництво, за що, в свою чергу, повинна була виконувати деякі повинності. Васал мав деякі права ("вільності"), але тільки ті, які дарував йому його сюзерен-заступник. Підданий не міг діяти всупереч волі свого заступника – він мусів коритися йому. Звідси зрозуміло, чому слово "підданий" і сьогодні застосовують у значенні, протилежному слову "громадянин": кажуть "він підданий, а не громадянин". У цьому протиставленні слово "громадянин" застосовується не для позначення громадянства, а в своєму посутньому, вагомішому значенні.

Найважливішою передумовою набуття людиною всіх встановлених законами прав і обов'язків у державі є громадянство. Під громадянством розуміють стійку правову зв'язок особи з державою, тобто визнання державою цієї особи як повноправного суб'єктавсіх прав і обов'язків. Регулювання відносин, пов'язаних з придбанням і втратою громадянства, відноситься до числа прерогатив державної влади, випливає з принципу державного суверенітету . Стан громадянствастворює права та обов'язки для особи не лише на території даної держави, але і за кордоном.

У деяких монархічних державах вживається термін "підданство", який формально встановлює особисту вірність монарху, але фактично вже давно рівнозначний громадянству. Практично в кожній державі проживає чимало людей, які не є громадянами цієїдержави, але користуються певними громадянськими правами. Однак у повномуобсязі громадянськими правами, а отже, і правовим захистом своїх прав мають особи, які мають законно оформлене громадянство.

Для переважної більшості людей в кожній країні встановлення громадянства не представляє чогось складного, так як вони є громадянами даної держави з самого народження і зберігають це правовий стан на протязі всього життя. У державах з унітарною формою правління існує єдине громадянство, в той час як у багатьох федеративних державах – подвійне громадянство. Кожна людина вважається громадянином союзу і одночасно - суб'єктафедерації (штату, провінції, кантони і т. д.). Практичне значення такого положення зумовлено тим, що у федеративних державах існує розподіл компетенції між союзом і суб'єктами федерації, внаслідокчого є деякі відмінності в правових нормах між суб'єктами однієї і тієї ж федерації

12. Які основні фактори визначають специфіку державності, політичних і правових традицій, політичної думки в Україні?

Правовий характер Української держави увиразнюється передусім у принципі верховенства права, який традиційно пов’язують із ідеями панування права в життєдіяльності громадянського суспільства і який залишається одним із найпрогресивніших здобутків цивілізаційної історії людства у сфері регулювання соціальних відносин. Одностайність у підтримці й оцінюванні принципу верховенства права є безпрецедентним явищем в історії людства й жоден інший політичний ідеал ніколи не здобував такої підтримки. Поняття «право», застосовуване у словосполученні «верховенство права», передбачає безпосередній зв’язок із тим, що визнається не лише як належне, а й як справедливе. Право, відображене в правових законах, – це не лише нормативний, а й ціннісний регулятор суспільних відносин.

Існує багато різноманітних різновидів звичаїв та традицій у всіх сферах суспільного життя. Одним з найголовніших їх різновидів є політичні звичаї і традиції. Вони, так як і інші традиції та звичаї, мають такі загальні риси як наступність, повторюваність, відноснастійкість, емоційність. В сфері політичних відносин діють немало звичаїв і традицій взаємного спілкування соціальних груп, класів, державних і громадських організацій. Серед традицій та звичаїв багатьох країн можна виділити такі, наприклад, як існування політичної опозиції, наявність багатопартійності, побудова державного механізму на основі розподілу влади тощо. Сферою діяльності політичних традицій і звичаїв є сфера відносин, пов’язаних із здійсненням державної влади, з формуванням представницькихорганів – державних і громадських, здійсненням громадського контролю за їх діяльністю, реалізацією прав і свобод громадян. Політичні традиції є трансцендентними, тобто є спільними для багатьох країн. Політичні звичаї є характерними для якоїсь однієї країни, тобто в кожній країні є власні політичні звичаї. Однією з особливостей політичних традицій та політичних звичаїв є їх тісний зв’язок з державою, з політичним життям. Цей зв’язок обумовлений тим, що в політичних нормах часто знаходить свій вираз суть політики держави, яка зацікавлена в їх розвитку, закріпленні, наданні їм в певні періоди правового характеру і навпаки. В ряді випадків звичаї і традиції узгоджуються з нормами права.

Державність – комплекс інститутів політики, культури, що діють на території, населеній національною спільнотою, пов'язують її в компактну цілісність і забезпечують розвиток у сучасному й майбутньому.

До головних рис державності належать :суспільна влада (охоплює власне центральнеуправління, адміністрацію на місцях, суд і судочинство, збройні сили, фінансовусистему, податки й повинності різних груп населення - фіскальнасистема, правонаведенняполітичнихзноси