- •Об’єкт і предмет політології
- •Структура та функції політології
- •Влада як центральна категорія політології
- •Структура та функції політичної влади
- •Поясніть зміст понять «легітимність влади» та «легальність влади». Наведіть приклади
- •Політика: основні елементи, структура, функції
- •Охарактеризуйте основні етапи розвитку політичної думки
- •Специфіка розвитку політології в Україні
- •Які способи легітимації влади виокремлює м. Вебер? Надайте їх коротку характеристику
- •Охарактеризуйте основні етапи розвитку політичної думки
- •Специфіка розвитку політології в Україні
- •Які способи легітимації влади виокремлює м. Вебер? Надайте їх коротку характеристику
- •Охарактеризуйте основні класичні теорії еліти (г. Моска, в. Парето, р. Міхельс
- •Означте основні системи відбору політичних еліт (рекрутування, антрепренерська). У чому полягають особливості формування політичної еліти українського суспільства?
- •Яка роль еліти в суспільно-політичному житті
- •Політична система: поняття, структура та функції
- •Спробуйте окреслити перспективи побудови громадянського суспільства в Україні, спираючись на наявні у вас знання. Висловіть також Вашу власну точку зору на це питання
- •Охарактеризуйте особливості політичної системи України
- •Поняття, ознаки держави в політичній системі
- •Функції держави як основного суб'єкта політичної влади
- •Охарактеризуйте основні теорії походження держави
- •У чому специфіка авторитарних режимів
- •Основні форми тоталітарного режиму
- •«Політичне маніпулювання»: зміст поняття
- •Назвіть форми державного управління
- •Назвіть форми держаного устрою
- •Розкрийте зміст поняття «правова держава»
- •Основні види демократичної форми правління: загальна характеристика
- •Підданство та громадянство: світоглядні засади
- •Які основні фактори визначають специфіку державності, політичних і правових традицій, політичної думки в Україні?
- •Як Ви розумієте основні принципи правової та соціальної держави? Які їх елементи існують в Україні сьогодні?
- •«Громадянське суспільство»: зміст та історія формування поняття
- •Основні проблеми формування громадянського суспільства в Україні
- •«Етнічна нація» та «політична нація»: основні відмінності.
- •Основні функції засобів масової інформації у процесі політичної комунікації
- •Змі у світі політики: позитиви та негативи
- •Етика та політика: проблема поєднання
- •Особливості стану засобів масової інформації у сьогоднішній Україні: причини та наслідки
- •Партії в політичній системі: поняття. Ознаки, функції
- •Класифікація партійних систем
- •Розкрийте поняття «суспільно-політичний рух». Які різновиди суспільно-політичних рухів Ви знаєте? Приведіть приклади
- •Що таке групи інтересів? Яку роль вони відіграють у житті сучасного суспільства? Охарактеризуйте роль і місце груп інтересів у політичній системі сучасної України
- •Що таке групи тиску? Для чого вони створюються? Які позитивні і негативні сторони лобізму можна виділити? Легальний і нелегальний лобізм і його особливості в Україні
- •Методи політичної боротьби в сучасному світі
- •Проаналізуйте, в чому полягають основні труднощі наукового аналізу політичних феноменів.
-
«Політичне маніпулювання»: зміст поняття
У науковій та навчальній літературі існує декілька визначень терміна «політичне маніпулювання», у яких автори намагалися відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільство:
1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова);
2) частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок і устремлінь мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза);
Ключовими елементами, притаманними цій категорії, є прихованість (маскування) дії, цілеспрямований вплив на масову аудиторію, бажання маніпулятора скерувати суспільні настрої та поведінку в потрібне русло.
Політичне маніпулювання (франц. manipulation, від лат. manipulus — жменя) — комплекс психологічних, ідеологічних та організаційних дій, спрямованих на приховане корегування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпуляторові напрямі в боротьбі за політичну владу, її захоплення, використання, утримання.
Маніпулювання як специфічна форма політичного впливу виконує декілька функцій:
— інформаційна функція: отримання, пристрасне інтерпретування, упереджене коментування та розповсюдження відомостей про найважливіші для громадян і органів влади події;
— функція набуття (посилення) впливу: стимулювання зміни мотивів та установок партнера по спілкуванню з метою трансформації його поведінки та дій;
— функція встановлення контролю над свідомістю: фіксація у суспільній свідомості необхідних стереотипів, іміджів, міфів тощо, які в потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму;
— функція регулювання: спрямування поведінки та дій об’єкта політичного маніпулювання у потрібному для маніпулятора напрямі, відволікання жертви від достовірної інформації і переорієнтація її на сприйняття сфальсифікованої інформації;
— провокативна функція: інспірування у потрібний момент конфлікту з партнером по політичному спілкуванню або у таборі опонентів;
— функція маскування: камуфлювання справжніх намірів шляхом замовчування, приховування, перекручування достовірної інформації, яка необхідна партнерові по політичному спілкуванню для прийняття правильних рішень;
— захисна (оборонна) функція: використання маніпулятивних засобів та дій під час фронтальної атаки супротивника у ситуації дефіциту психологічних та інших ресурсів;
— адаптивна функція: пристосування маніпулятивної стратегії і тактики до конкретної ситуації та специфіки партнера по політичному спілкуванню;
— мобілізаційна функція: формування комплексу спонук (інформаційних, мотиваційних, емоційних тощо), які забезпечують необхідну політичному маніпуляторові дію чи бездіяльність об’єкта маніпулювання.
-
Назвіть форми державного управління
Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.
Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.
Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.
Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.
Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.
обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.
Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).
Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.
Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.
Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.