15. Методика формування у молодших школярів граматичних понять.

Перший етап - аналіз мовного матеріалу з метою виділення істот­них ознак поняття.

Виконанням таких розумових операцій, як аналіз і синтез, учні абстрагуються від лексичного значення слів і виділяють граматичні ознаки, типові для даного мовного явища. Учитель ще в період навчан­ня грамоти знайомить дітей з тим, що слово може називати предмет, ознаку чи дію і відповідати на певне питання: хто? що? яки й? як а? як е? що робить? Ці по­казники і виступають на даному етапі як істотні ознаки поняття «частини мови».

Другий етап - узагальненя істотних ознак, встановлення зв'язків між ними та у введеня терміна.

Після того як учні навчилися виділяти істотні ознаки кожної частини мови, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово». Своєчасне ознайомлення учнів з тер­міном веде до швидкого виділення, уточнення і міцного засвоєння поняття, але вводити термін потрібно тільки після того, як учні усвідомлять його значення на конкрет­ному матеріалі.

Третій етап - уточнення суті ознак поняття і зв'язків між ними. На­приклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «час­тини мови»: щоб визначити, до якої частини мови нале­жить слово, потрібно знати не тільки його лексичне зна­чення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учні засвоюють і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опановують інші істотні ознаки частин мови — здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами, а дієслів — за особами і числами, наявність ро­дових форм у цих частин мови.

Четвертий етап - конкретизація вивченого поняття завдяки вико­нанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань.

Робота над формуванням поняття «прикметник» по­чинається з аналізу мовного матеріалу і виділення іс­тотних ознак поняття. Для цього учням можна дати завдан­ня розглянути м'яч і сказати, який він за розміром {вели­кий, маленький), за матеріалом (гумовий, шкіряний чи пластмасовий), за кольором (синій, червоний), за формою (круглий). Так на уроці створюється мовленнєва ситуа­ція, яка спонукає учнів до оперування словами — назвами ознак предмета. Учні записують словосполучення: м'яч великий, гумовий, червоний, круглий.

—Які слова ви вжили, щоб показати, який ви бачите м'яч? Під­кресліть їх.

—Для чого ви використовували ці слова? Що ви ними називали? (Ознаки предмета — м'яча).

—Поставте до них питання і скажіть, чим ці слова схожі? (Усі вони називають ознаку і відповідають на питання яки й?).

—Такі слова в граматиці називаються прикметниками. Отже, скажіть, які слова називаються прикметниками. Перевірте своє ви­значення за правилом, вміщеним у вашому підручнику.

На закріплення одержаних знань про прикметник учні виконують різні вправи (в тому числі і з підручника).

16.Методика опрацювання елементів синтаксису.

Вивчення в школі синтаксису має на меті, поступово формувати в дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного обсягу лінгвістичних знань; всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.

1 кл. – початкове уявлення про речення і його будову(складається зі слів, привчаються ставити до слів (членів речення) питання і відповідати на них), формуюется поняття про речення як слово або руппу слів, що виражають закінчену думку.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні, формується уявлення про центр речення; за інтонацією (неокличні, окличні).

У 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок», крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки.

У 4 класі учні систематично повторюють і закріплювати вивчене в 3 класі, застосують набуті знання на практиці зв’язного мовлення, вивчають однорідні члени речення що можуть мати при собі залежні слова, ознайомлення зі складним реченням(не вивчають жодних теоретичних відомостей) ознайомлення відбувається у процесі аналізу речень, роботи над побудовою складних речень за поданим зразком, за схемами.

Вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, із скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої ж самої будови. Синтетичні вправи супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів і т. П.

Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Учні читають і записують зразки речень, відтворюють за вчителем інтонацію їх, нерідко й запам'ятовують.

До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. При їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей з синтаксису. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці.