Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ответы на экзамен МПУЯ.docx
Скачиваний:
259
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
113.29 Кб
Скачать

29. Методика роботи над темою «Дзвінкі і глухі приголосні».

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомились у період навчання грамоти. Вони проводили спосте­реження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостеріга­ли за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі. З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих при­голосних рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шу­му при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати при­голосні таких пар: [д-т], [д’ —т'], [б — п], [ж — ш], [з — с], [з' — с'], [дз— ц] та ін.

Це дає можливість зосереджувати увагу лише на спо­собі творення звуків, в результаті чого учні приходять до висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної пари одна­ковий.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків. Для того щоб відчути, чи бере участь голос у вимовленні зву­ків, учням пропонується прикласти до гортані кінчики паль­ців: при участі голосу голосові зв'язки дрижатимуть.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні — це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Як результат спостережень на дошці має бути запис або таблиця пар дзвінких і глухих:

Дзвінкі [б], [б'] [д], [д’], [з], [з'], [ж], [дж], [д'], [дз], [дз'], [г], [ґ].

Глухі [п], [т], [т’], [с], [с'], [ш], [ч], [ц], [ц'], [х], [к].

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]: [в], [м], [й], [н], [л], [р], [н'], [л'], [р'], [ф],

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не ли­ше тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які. В іншому випадку в учнів складуться неправильні уявлення (вони думатимуть, що дзвінкі й глухі приголосні можуть бути лише твердими).

Треба підбирати парні звуки. Вчитель диктує слова, а учні записують та змінюють дзвінкий звук, що стоїть на початку слова, парним глухим. Балка – палка; брати – прати; жабка – шапка; двір – твір; звіт – світ; зірка – сірка; жити – шити; ґава – кава; голод – холод.

30. Методика роботи над темою «Склад. Наголос».

Зі способом поділу слова на склади діти знайомляться в період на­вчання грамоти. Під час опрацювання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді­лити слова па склади залежно від кількості голосних у сло­ві. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним скла­доподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льот­чик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фо­нетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповід­но до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, ве-сна (крім тих випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка).

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначен­ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич­них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов­ше і сильніше, ніж ненаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією. На наступних етапах нав­чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; зав­дання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з на­голосом на першому, другому чи останньому складі) тощо.

У початкових класах учнів знайомлять не лише з по­няттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю на­голосу. Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ­них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна­чення не лише для формування вимови, а й для формуван­ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись­мі ненаголошені [е], [и].