3. Распределение национального дохода и формирование доходов населения

Як відомо, сукупний суспільний продукт за вирахуванням матеріальних витрат (проміжний продукт) становить націо­нальний доход. Національний доход створюється в формі не­обхідного продукту та додаткового продукту. У результаті роз­поділу і перерозподілу національний доход використовується на споживання і нагромадження.

У цілому, завдяки розподілу національного доходу за­безпечується існування та розвиток суспільства. Пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті і сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і тем­пи економічного розвитку країни.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу поділу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками ЇЇ виробництва — власниками чинників виробництва ( капіталу, праці, землі, інтелекту).

Створений національний доход: v + т розподіляється на v — заробітну плату і m — додаткову вартість. Додаткова ж вартість поділяється на прибуток, позичковий процент, ренту

і дивіденди.

Потім національний доход перерозподіляється. У резуль­таті перерозподілу одержують доходи не лише власники ре­сурсів, а й суб'єкти нематеріального виробництва.

Завдяки перерозподілу формуються вторинні, або похідні доходи. Механізм перерозподілу національного доходу вклю­чає в себе: державний бюджет, ціноутворення, кредитні відно­сини, державні позики та ін. Саме в результаті перерозподілу формуються фонди споживання і нагромадження.

Фонд споживання включає в себе:

— особисте споживання населення;

— матеріальні витрати в закладах, що обслуговують населення;

- матеріальні витрати в закладах науки, культури, освіти та ін.

У результаті перерозподілу формуються доходи домогос-подарств. які є основою особистого споживання населення.

Доходи населення поділяють на економічні та соціальні. Економічні - такі, які отримуються на основі права власності на певний чинник виробництва: робочу силу, засоби виробниц­тва, землю, грошовий капітал, інтелект. Ці доходи виступають як форма реалізації права власності на капітал для своїх влас­ників. Згідно з теорією Ж. Б. Сея — трьох чинників виробниц­тва — (праця, земля, капітал), кожному з названих чинників відповідає своя форма доходу: праці - заробітна плата, капі­талу — прибуток, землі — рента.

Соціальні доходи — такі, що надходять від держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі тощо, не­залежно від трудового внеску або участі у підприємницькій діяльності. Джерелами таких доходів можуть бути: компенсації по безробіттю, виплати по соціальному страхуванню, допомо­ги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

Також доходи поділяють на: трудові - одержані від участі в праці та підприємницькій діяльності; нетрудові — які не зале­жать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, доходи від влас­ності та ін.).

В Україні існують такі доходи і заробітна плата, доходи від підприємництва, суспільні фонди споживання, доходи від осо­бистого підсібного господарства, доходи від індивідуальної тру­дової діяльності тощо. Про заробітну плату та доходи від підприємництва йшлося в попередніх темах. Зупинимось тут лише на суспільних фон­дах споживання. Ця форма розподілу зумовлена, по-перше, не­обхідністю соціального захисту населення, особливо малоза­безпечених верств, по-друге, необхідністю задоволення тих потреб, які суспільство розглядає як найбільш суспільне зна­чимі й тому прагне забезпечити відносно однаковий доступало них усіх його членів. Це — освіта, охорона здоров'я, культура тощо. Суспільні фонди споживання засвоїм функціональним призначенням поділяють на дві групи: а) фонди суспільного задоволення потреб (безоплатні послуги); б) фонди непраце­здатних.

До першої групи відносять: освіту, службу охорони здоро­в'я, житлово-комунальне господарство, культурно-освітні заклади. Завдяки їм передбачається створення приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особли­во значущих потреб, їх задоволення не ставиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, ко­лективний характер.

Друга група - фонди непрацездатних - це пенсійне забез­печення, допомога тимчасово непрацюючим, допомога безро­бітним, допомога на дітей, інвалідам, малозабезпеченим. Ці фонди розподіляються в грошовій формі, значною мірою зале­жать від трудового внеску громадян (трудовий стаж та зарплата при нарахуванні пенсій) і переходять в особисту власність.

У розвинутих країнах Заходу суспільні фонди споживання існують у вигляді таких блоків, як: а) соціальне страхування; б) державна допомога; в) система "універсального" забезпечен­ня. Вони функціонують, головним чином, за рахунок різного роду податків і виплат із заробітної плати (самі робітники через податки сплачують певну частину страхових внесків). Частину цих коштів вносять підприємці, включаючи їх до витрат вироб­ництва.

За системою соціального страхування страхові внески обов'язково утримуються із заробітної плати працівників. Соціальне страхування передбачає: а) виплату пенсій за віком та інвалідністю; б) допомогу в разі безробіття, хвороби, тру­дового каліцтва й професійного захворювання; в) надання медичних послуг (так звана страхова медицина). Державна допомога надається малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім'ї тих, хто звер­тається за допомогою, не перевищує певної суми.

«Універсальна» система соціального забезпечення (най­поширеніша в Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канаді, Ісландії) передбачає, наприклад, право на пенсію всіх громадян, які досягли пенсійного віку, стали інвалідами або такі, які втра­тили годувальника. Пенсії виплачують в однаково для всіх твердо фіксованих розмірах. Кошти для цих виплат одержу­ються в результаті стягнення спеціального податку з усіх гро­мадян з 16 — 18 років до пенсійного віку.

Доходи населення також поділяють на грошові, натуральні та сукупні. Грошові - у формі грошей, натуральні — у вигляді продуктів, сукупні — в грошовій та натуральній, а також у виг­ляді пільг із суспільних фондів.

Також розрізняють номінальні і реальні доходи. Номі­нальні — вся сума доходів у грошовій формі, одержаних з різних джерел. Реальні — кількість матеріальних і духовних благ та по­слуг, яку реально можна придбати за отримані грошові доходи. Розміри (рівень) реальних доходів населення залежать від рівня оплати праці, роздрібних цін на товари народного споживан­ня й тарифів на послуги, насичення ними ринку, можливості їх придбати, а також від податків і обов'язкових платежів.