6. Державне регулювання розподілу доходів

Необхідність державного регулювання розподілу доходів випливає з ролі держави в ринковій економіці. Вона, вип­равляючи недоліки ринку, або хоча б зменшуючи їх негативні наслідки, сприяє раціональнішому розподілу ресурсів у суспільстві з метою "переливу" їх у галузі, які виробляють суспільні блага, а також сприяє зменшенню згубної для су­спільства суттєвої диференціації доходів серед членів суспіль­ства.

Раціональний розподіл ресурсів досягається державою за допомогою відповідних витрат із бюджету, зокрема виділення коштів на соціальну сферу, збереження навколишнього середо­вища, підтримка регіонального розвитку та розвитку пріоритет­них галузей економіки, в тому числі будівництва, транспорту, сільського господарства, зв'язку, телекомунікацій, та державні інвестиційні проекти тощо.

Зменшення диференціації доходів досягається завдяки опо­даткуванню доходів багатих і соціальних допомог найбіднішим, соціального захисту та соціального забезпечення. При цьому держава встановлює в законодавчому плані такі соціальні норма­тиви, як мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, мінімаль­на допомога по безробіттю тощо.

7. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення

Величина доходів і обсяг споживання — основний чинник ви­значення рівня добробуту і рівня бідності населення. Під рівнем життя розуміють сукупність умов життя, праці та побуту людей, досягнутий у даному суспільстві, ступінь задоволення різноманіт­них потреб - фізичних, соціальних, інтелектуальних. Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідною вважається сім'я, доходи якої не дають змогу її членам задовольнити фунда­ментальні економічні потреби. Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї.

Як вказувалось вище, рівень життя — показник, який ха­рактеризує середні умови життя людей. Водночас існують як малозабезпечені, так і високозабезпечені верстви населення. Для визначення структури населення згідно з його майновим статусом (доходом) розраховується прожитковий мінімум, або бюджет прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум відображає мінімально допусти­му межу споживача. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дають змогу задовольняти лише найміні-мальніші потреби сім'ї (людини). Грошова оцінка цього мінімального набору засобів існування є величиною про­житкового мінімуму, яка встановлюється в законодавчому порядку. Так, в Україні на 2000 р. було затверджено прожит­ковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць в розмірі 270,1 грн, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років — 240,71 грн, дітей віком від 6 до 18 років - 297,29 грн, працездатних осіб — 287,63 грн, осіб, що втратили працездатність - 216,56 грн (Урядовий кур'єр, 1 листопада 2000 р.). На 2001 р. прожитковий мінімум було встановлено в розмірі 311грн.

Прожитковий мінімум встановлюється для загальної оцін­ки рівня життя, а також для визначення певних соціальних нормативів, таких як межа малозабезпеченості, мінімальна за­робітна плата тощо. Про зв'язок мінімальної плати із межею малозабезпеченості можна судити за таблицею даних по Ук­раїні.

Строки	Межа малозабезпеченості	Мінім, зароб. плата
31.01.1998	73,7	45
31.06.1998	—	55
31.01.1999	90,7	74
31.10.1999	118,3	118

Таким чином, мінімальна заробітна плата наближається до межі малозабезпеченості, хоча вона залишається поки що май­же у два рази нижчою від прожиткового мінімуму. Наприк­лад, на 2003 р. мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 175 грн, а прожитковий мінімум — 342 грн.

Прожитковий мінімум, межа малозабезпеченості, мінімаль­на заробітна плата, мінімальна пенсія тощо це соціальні нор­мативи, які беруться до уваги при здійснені заходів щодо політи­ки соціального захисту населення.