4. Потребление и сбережение

Доходи населення після сплати податків використовують­ся на споживання і заощадження. Під споживанням розуміють витрати населення на купівлю предметів особистого споживан­ня та оплату особистих послуг. Під заощадженням, відповідно, ту частину доходу населення, яка не споживається.

Особисте споживання здійснюється в домашньому госпо­дарстві (сім'ї). Частку доходів громадян, яку використовують на споживання, називають потребою у споживанні: частка доходів, яку використовують на заощадження, — потреб у заощадженні. В економічній теорії розрізняють середню і граничну схильність до споживання та середню і граничну схильність до заощадження. При цьому сума потреб у споживанні та потреб у заощадження дорівнює 1. Наприклад: якщо із доходу в 400 грн споживається 300 грн, а заощаджуються 100 грн, то потреба у споживанні стано­вить 0,75 (300:400 = 0,75), потреба у заощадженні - 0,25 (100 : 400 = 0,25) і тому 0,75 + 0,25 - 1.

У більшості підручників гранична потреба у споживанні по­значається як МРС, гранична потреба у заощадженні — МР5. Тоді:

МРС+МР5 = 1.

Поведінку населення щодо споживання і заощадження їхнього доходу досліджували такі вчені, як: Д. М. Кейнс, Н. Фішер, Ф. Модільяніта М. Фрідмен.

Д. М. Кейнс вважав споживання лінійною функцією доходу, найпростіша з них виглядала як:

С = С' + МРСУ.

Тут С' — величина споживання, яка не залежить від доходу, V — величина доходу. Однак пряма залежність споживання від доходу на практиці супроводжувалась в основному лише в ко­роткостроковий періоді. У довгостроковий період висновки Кейнса щодо залежності споживання від доходу не отримува­ли підтвердження. Н. Фішер аналізував проблеми з точки зору відношення інте­ресів сьогоднішнього дня і до майбутніх інтересів. Чим більше споживання сьогодні, тим меншим воно буде завтра. Він розро­бив модель так званого міжчасового вибору, тобто вибору між споживанням і заощадженням.

Час життя споживача поділено на два періоди: перший — його молодість, другий - старість. При цьому враховується, що частина доходу, одержана в молодості, заощаджується і потім споживається в старості. При цьому суттєву роль відіграє ставка процента, яка стимулює населення до заощадження. Тому споживання визначається не лише рівнем поточного доходу, а й тим, скільки споживач очікує одержати доходів протягом усьо­го свого життя.

Ф. Модільяні звернув увагу на те, що рівень доходу варіює протягом життя людини і що заощадження дають змогу спо­живачам перерозподіляти доход з періоду, коли він високий, на період, коли він низький. Таке тлумачення поведінки спо­живачів заклало основу гіпотези життєвого циклу. Згідно з нею, сукупне споживання залежить не лише від доходу, а й від багатства. Тоді функція споживання для економіки має вигляд:

С = aW + bv,

де а - гранична схильність до споживання за нагромадже­ним багатством W;

b — гранична схильність до споживання за доходом У.

М. Фрідмену 1957р.для пояснення поведінки споживачі в висунув гіпотезу постійного доходу. Згідно з цією гіпотезою, загальний доход складається з постійного доходу та тимчасового доходу. Постійний доход — та частина доходу, яка згідно з очі­куванням людей, зберігається і в майбутньому (наприклад, до­ход, пов'язаний з освітою).

Тимчасовий доход — це випадковий доход, якого в май­бутньому може й не бути (доход, пов'язаний з виграшем у ло­терею). Фрідмен висунув ідею, що споживання в основному має залежати від постійного доходу.