Vikova_Psyhologiya_Sergienkova2011

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

психічних функцій. Вищі психічні функції

– логічна пам’ять, понятійне мислення, довільна увага – першочергово виникають у зовнішній предметній діяльності, спілкуванні дитини. І тільки потім вони переходить у внутрішній психічний план, стаючи змістом психічного розвитку дитини. Вивчаючи механізми психічного розвитку, Л.С. Виготський вводить поняття віку, соціальної ситуації розвитку, вікових криз та психічних новоутворень.

Одним з найважливіших напрямів розвитку концепції Л.С. Виготського стала розроблена Олексієм Миколайовичем Леонтьєвим

теорія діяльності. За думкою вченого, психіч-

ний розвиток людини багато в чому складає процес розвитку її діяльності. Ним розроблена теорія провідної діяльності, як такої, яка стає центральною, основною на різних етапах розвитку і здійснює найбільший вплив на

формування свідомості, особистості дитини на цьому етапі. Данило Борисович Ельконін спробував об’єднати між

собою два основні вектори розвитку дитини: взаємостосунки зі світом речей – пізнання і оволодіння предметним світом та взаємодію зі світом людей. Діяльність дитини всередині цих векторів являє собою єдиний процес, в якому формується особистість. В кожному віковому періоді один вектор домінує над іншим, а в межах наступного вікового періоду вони ніби змінюються місцями, що відображає чергування змісту провідної діяльності.

51

РОЗДІЛ 1

Рис. 1.18. Чергування змісту провідної діяльності за Д.Б. Ельконіним

За думкою Д.Б. Ельконіна, в становленні особистості є періоди, в яких відбувається домінуючий розвиток потребовомотиваційної сфери і як результат цього засвоєння задач, мотивів і норм стосунків, і періоди переважаючого розвитку інтелектуально-пізнавальних сил, результатом чого стає засвоєння суспільно вироблених дій з предметами.

Дослідження Лідії Іллівни Божович були пов’язані з процесом формування особистості дітей, який вона розуміла як розвиток незалежності від оточуючої ситуації, коли поведінка людини визначається не зовнішньою ситуацією, а внутрішніми мотивами. Так, вчений вказує на провідну роль переживань в психічному розвитку, а потребу у враженнях тлумачить як джерело виникнення індивідуального психічного життя дитини та базу для розвитку інших психічних функцій.

Психічний розвиток, за думкою Л.І. Божович, супроводжується переживанням ряду вікових криз, в кожній з яких фігурують особистісні компоненти:

52

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Рис. 1.19. Зміст особистісних компонентів вікових криз за Божович

Згідно позицій корифея української психології Григорія Силовича Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, джерело якої – генетичний апарат людини, а онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі становлення особистості.

!Соціальна спадковість – сукупність культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного й суспільного розвитку

Психічний розвиток, згідно позиції Г.С. Костюка, характеризується якісними змінами особистості дитини в цілому, що знаменують собою її прогресуючий рух від нижчих до вищих рівнів структур психіки. Розглядаючи психічний розвиток і навчання в діалектичному взаємозв’язку, вчений підкреслював, що психічний розвиток не зводиться до простого нагромадження навчальних надбань, а являє собою цілісні прогресивні зміни особистості, її поглядів на довкілля, почуттів, здібностей.

53

РОЗДІЛ 1

Онтогенетичний прогрес психіки виявляється через її кількісні та якісні зміни. Стосовно кількісних змін у психіці, то вони підготовлюють якісні, але самі їх не забезпечують. Структурне удосконалення, що складає зміст цих якісних змін, розкривалося Г.С. Костюком як діалектична єдність.

əɤɿɫɧɿ ɡɦɿɧɢ ɩɫɢɯɿɱɧɨɝɨ ɪɨɡɜɢɬɤɭ

Рис. 1.20. Зміст якісних змін психічного розвитку за Костюком

Рушійні сили психічного розвитку Г.С. Костюк вбачав у характерних для суб’єкта внутрішніх суперечностях. До числа базових суперечностей він відносив:

•розбіжність між виникаючими в суб’єкта новими потребами і наявним рівнем володіння засобами їх задоволення;

•невідповідність досягнутого людиною рівня особистісного розвитку займаному нею місцю в системі суспільних відносин, виконуваним нею функціям;

•суперечність між тенденціями до інертності та стереотипізації, з одного боку, і до рухливості, мінливості особистості з іншого.

54

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Педагогічні впливи, відзначав Г.С. Костюк, повинні сприяти, з одного боку, розв’язанню суб’єктом його внутрішніх суперечностей у потрібному для суспільства напрямку і, з іншої, виникненню нових внутрішніх суперечностей, без яких неможливий подальший розвиток. Актуалізаціявнутрішніхсуперечностейспонукає особистість до саморуху. Підтверджуючи ідеї Л.С. Виготського щодо випереджаючого характеру навчання стосовно психічного розвитку, Костюк уточнював, що навчання

не лише сприяє розвитку, а й залежить від нього. Базуючись на здобутках психічного розвитку, навчання веде за собою розвиток.

1.5. Вікова періодизація психічного розвитку людини

Проблема здійснення вікової періодизації психічного розвитку.

Одиниці поділу онтогенезу

Однією з найбільш вживаних категорій вікової психології є вік. Це поняття тлумачиться як тривалість життя людини, але може вживатись і для позначення конкретного відрізку життя, як синонім вікового періоду.

В психології розрізняють хронологічний вік – кількість прожитих людиною років від її народження, та психологічний вік – рівень розвитку психіки і світосприймання.

!Психологічний вік – конкретний, обмежений в часі етап психічного розвитку індивіда, що характеризується сукупністю закономірних типових психологічних змін та якостей

Оскільки психічний розвиток є дискретним, то постає питання розподілу онтогенезу людини на певні вікові відрізки – створення вікової періодизації психічного розвитку.

55

РОЗДІЛ 1

•різні критерії здійснення – різні науковці брали і тепер беруть до уваги альтернативні критерії (наприклад, показники фізичного зростання, соціальні зміни тощо; практикується й використання декількох критеріїв одночасно),

•вплив національних та етнічних особливостей країни на визначення вікових періодів – приміром, у США фігурує вік тінейджерів (з 13 по 19 років), в українській періодизації він охоплює частину підліткового та юнацького періодів; молодший шкільний вік починається з 6-річного періоду дитинства згідно вітчизняної вікової періодизації, в американській психології це лише частина періоду середнього

дитинства.

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний характер, так як психічне життя конкретного індивіда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості – у 40 років одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки. Тому в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка про складність, а то й неможливість визначення точних меж періодів психічного розвитку дорослих.

Науково обґрунтована вікова періодизація має як теоретичне значення, слугуючи основою для впорядкування та

56

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

систематизації напрацьованих фактів онтогенетичного розвитку психіки людини, так і прикладне призначення. Знання змісту вікової періодизації стає основою для вивчення всієї вікової психології і є необхідним для будь-якої освіченої особистості, а для майбутнього вчителя – базовим елементом професійної компетентності.

При здійсненні вікової періодизації психічного розвитку людини користуються такими одиницями поділу онтогенезу:

а) епоха, впродовж якої відбувається радикальна перебудова всіх систем організму, в тому числі психіки, таких одиниць в людському онтоге-

незі фігурує всього три – дитинство, дорослішання і дорослість,

б) період, для якого характерні істотні зміни всієї психіки, саме ця одиниця є ключовою при вивченні вікової психології людини,

сягає близько одного-двох місяців життя дитини після народження, однак важливість цієї фази зумовлюється тими потужними психічними змінами і надбаннями, які розгортаються у автономному житті малюка.

57

РОЗДІЛ 1

Фаза

Період

Епоха

Рис. 1.21. Співвідношення одиниць поділу онтогенезу людини

Вікова періодизація психічного розвитку людини

Сучасна вітчизняна вікова періодизація спирається у будові на інтеграцію декількох критеріїв – соціального статусу індивіда й проявів його власної психічної активності, а також беруться до уваги соматичні зміни, зумовлені законами біологічного розвитку людського організму.

За радянського етапу розвитку вікової психології підручники не висвітлювали пренатальний період і дорослість, що ставало серйозним недоліком, так як порушувало цілісний розгляд психічного життя індивіда. Періодизація, розповсюджена в сучасній психології, має розширений характер і охоплює весь онтогенез людини.

Таблиця 1.3

Вітчизняна вікова періодизація психічного розвитку людини

58

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

В багатьох зарубіжних наукових джерелах фігурують такі розбіжності з вище розглянутим варіантом періодизації, як різна тривалість немовлячого періоду – від одного до трьох років (Е.Еріксон, В.Квінн, В.Мухіна, Г.Крайг), альтернативні позна- чення періоду дитинства – шкільний вік, дитинство, середнє дитинство (Е.Еріксон, В.Квінн, Г.Крайг), зведення підліткового та юнацького періоду в єдиний, який здебільшого позначають підлітковим (Г.Крайг, Ф.Райс, А.Реан, Д.Шеффер). Зважаючи на існування ряду альтернативних побудов періодизації психічного розвитку людини, доречно розглянути популярні в наукових колах версії російського психолога А.О. Реана і американського психолога Г.Крайг.

59

РОЗДІЛ 1

Таблиця 1.4

Альтернативні періодизації психічного розвитку людини

Критерії вікової періодизації психічного розвитку людини

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлюються виникненням у індивіда нових потреб, змінами взаємин з оточуючими людьми, появою нового статусу в суспільстві.

Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують з бажаннями дитини. Однак, зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку індивіда тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення протилежних тенденцій психіки самої людини. Внутрішні суперечнос-

60