Vikova_Psyhologiya_Sergienkova2011

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

розвитку організму та психіки в різні вікові періоди життя людини.

розвитку дитини. Ця традиція зберігає актуальність і під час епохи Просвітництва, яка характеризується ще й зміщенням акцентів дослідження – з поняття душі до поняття свідомості. Так, філософ Рене Декарт (16-17 ст.) розмежував роботу тіла та свідомості, головним знаряддям якої є мислення. Вчення про пристрасті Декарта відображає його ідеї щодо вікового розвитку психіки людини. Розвивав цю думку мислитель Бенедикт Спіноза (17 ст.). Він вважав, що впродовж життя людини відбувається перетворення первинних афектів у більш складні пристрасті. Філософ наполягав на цілісності тіла та психіки впродовж їх розвитку.

Просвітництво підносить на новий рівень проблему співвідношення природи та середовища у психічному розвитку людини. Більшість мислителів схиляється до панівної сили виховання. Так, педагог-практик Ян Амос Коменський (16-17 ст.), обґрунтовуючи принцип природовідповідності навчання і виховання підростаючого покоління, втілив його у створених ним підручниках та дидактичній системі. Ідею врахування індивідуальних психічних особливостей дітей пропагував і ЖанЖак Руссо (18 ст.). Він також зазначав, що існують і загальні за-

кономірності розвитку психіки дітей, які урахував при створенні періодизації їх розвитку.

Засновник англійської асоціативної психології Девід Гартлі (18 ст.) наполягав на прижиттєвому формуванні психіки. Виховання дитини залежить від наданого суспільством матеріалу для асоціацій, які стають змістом психіки.

Французькі філософи вісімнадцятого століття також переймались питанням співвідношення біологічного та соціального факторів. Клод-Адріан Гельвецій наполягав на виключному домінуванні середовища, тоді як Дені Дідро, не заперечуючи ролі соціального фактору психічного розвитку, підкреслював вагомість вроджених задатків.

11

РОЗДІЛ 1

Дев’ятнадцяте століття ознаменувалось значним кроком у становленні вікової психології – численними спробами послідовно описати весь онтогенез психіки. Зі спробами розв’язання цього завдання пов’язане ім’я англійського психолога Віктора Прейєра, автора книги «Душа дитини» (1882), в якій подано детальний опис фізичного та психічного розвитку дитини від народження до трьох років. Праця Прейєра започаткувала використання дослідних методів у вивченні розвитку психіки, що стало фундаментом для остаточного виокремлення вікової психології як наукової галузі. З кінця 19 століття почали організовуватись товариства дитячої психології, виходити книги з її проблематики.

Змістовим підґрунтям розвитку вікової психології у двадцятому столітті стала розробка численної кількості концепцій сутності та розвитку особистості, зокрема психоаналізу З.Фрейда, біхевіоризму Дж.Уотсона, гештальтпсихології К.Кофки, когні- тивної теорії Ж.Піаже, гуманістичного підходу А.Маслоу та ряду інших.

Радянський період розвитку вітчизняної вікової психології пов’язаний з іменами таких російських та українських корифеїв, як Л.С. Виготський – автор теорії культурноісторичного розвитку людської психіки, О.М. Леонтьєв, що досліджував роль діяльності у психічному розвитку, С.Л. Рубінштейн, який

співвідносив роль біологічного та соціального факторів становлення особистості, Г.С. Костюк, що підкреслював провідну роль навчання і виховання у психічному розвитку, Л.І. Божович, яка досліджувала динаміку становлення особистості й її самосвідомості, та багатьох інших.

Сучасний стан розвитку вікової психології, за думкою М.В. Савчина та Л.П. Василенко, характеризується наступними тенденціями:

•розширенням хронологічних меж дослідження психічного розвитку. З другої половини 20 століття, порушуючи традицію вивчення лише психології дітей, підлітків та юнаків, з’явились та поповнюються дослідження, спрямовані на з’ясування психології дорослих, в тому числі людей похилого віку;

12

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

•перехід від дослідження вікового розвитку окремих психічних процесів та властивостей людини до цілісного аналізу її психічного та особистісного розвитку. Психологія розвитку відображає спроби створення комплексної характеристики всього онтогенезу психіки;

•поєднання досліджень загальновікових тенденцій психічного розвитку з вивченням його індивідуального варіанта зі з’ясуванням відхилень та аналогії;

•створення інтегральних концепцій вікового розвитку та поєднання зусиль дослідників різних сфер наукового знання для реалізації системного підходу до вивчення вікового розвитку людини;

•удосконалення методики і методів дослідження вікового розвитку.

Науковий поступ сучасної вітчизняної вікової психології відбувається завдяки діяльності лабораторій Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, очолюваному нині академіком С.Д. Максименком, науково-дослідних інститутів та кафедр психології університетів.

Отже, сучасна вікова психологія спирається на результати розробок та обґрунтувань проблеми генетичного розвитку психіки, що здійснювались впродовж багатьох століть історії людства.

13

РОЗДІЛ 1

Зародження в античності ідей онтогенетичного розвитку психіки людини:

-спроби Піфагора, Гіппократа, Аристотеля, спрямовані на визначення основних етапів розвитку психіки людини,

-виявлення стоїками стадій онтогенетичного розвитку мислення

Тлумачення філософами та педагогами сутності і механізмів психічного розвитку людини:

-обґрунтування Я.А. Коменським принципу природовідповідності навчання,

-формулювання проблеми співвідношення природного і соціального факторів психічного розвитку

Виокремлення вікової психології як наукової галузі:

-започаткування Ч.Дарвіним наукового підходу до вивчення психічного розвитку людини, вивчення І.М. Сєченовим механізмів розвитку психічних функцій у дітей,

-використання експериментальних методів дослідження вікової динаміки психіки, розробка концепцій психічного розвитку людини

Сучасний стан розвитку вікової психології:

-уточнення та розширення предмету вивчення,

-поглиблення та систематизація знань щодо розвитку психіки впродовж онтогенезу людини,

-збільшення науково-дослідних установ з проблематики вікової психології

Рис. 1.2. Етапи розвитку вікової психології

14

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Структура та міжпредметні зв’язки вікової психології

На основі остаточного відокремлення психології від філософії, становлення як самостійної науки, накопичення наукової інформації відбувається диференціація психологічних знань і утворення окремих наукових галузей в рамках психології. Так, внаслідок цієї диференціації виокремилася генетична психологія, яка, в свою чергу, поділилась на порівняльну, етнопсихологію та вікову психологію.

Накопичення величезної кількості інформації з питань закономірностей роботи психіки людини впродовж її онтогенезу дозволило систематизувати та впорядкувати вікову психологію за допомогою галузевої структури. Ця структура містить на- ступні розділи:

•дитяча психологія, предметом вивчення якої є розвиток психіки дитини від зародження до 10 років,

•підліткова психологія, що спеціалізується на вивченні психологічних особливостей підлітків 10 – 15 років,

•психологія юнацтва, яка охоплює розвиток психіки людини з 15 до 21 року,

•психологія ранньої та середньої дорослості, що з’ясовує зміст і зміни психіки особистості впродовж 21 – 60 років її життєвого шляху,

•психологія людей похилого віку – геронтопсихологія, що вивчає психологічні особливості людини після 60-річного

віку її життя.

Вікова психологія перебуває у тісному зв’язку з іншими гуманітарними науками, зокрема з педагогікою, якій надає теоретичну базу для правильної організації навчання та виховання дітей та молоді; з анатомією та фізіологією людини щодо питань фізіологічного підґрунтя психічного розвитку. Філософські ідеї виступають методологічною базою для розробки науковцями питань механізмів становлення особистості, її взаємодії з соціумом.

Найбільше предмет вивчення вікової психології – закономірності розвитку психіки людини – ріднить її з іншими галузями психології, а саме загальною, педагогічною, соціальною, диференціальною, спеціальною, сімейною тощо.

15

РОЗДІЛ 1

Структура вікової психології

Рис 1.3. Структура вікової психології

Основні методи вікової психології

Вікова психологія як наукова галузь охоплює як загальнонаукові методи, так і спеціалізовані. Такий діапазон дослідницького інструментарію у віковій психології дозволяє науково ґрунтовно вивчати психічні прояви

представників всіх вікових періодів.

!Метод вікової психології – це спосіб наукового вивчення змісту та механізмів психічного розвитку людини впродовж її онтогенезу

Взалежності від етапів дослідження, на яких використовуються методи та їх функцій, вони поділяються на чотири групи: організаційні, емпіричні, обробки даних та інтерпретаційні (за Скрипченком О.В).

16

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

У віковій психології порівняльний метод («поперечний зріз») використовується для виявлення динаміки певної психічної функції через її одночасне дослідження у представників різних вікових періодів – дітей, підлітків, юнаків чи дорослих. Таким чином з’ясовуються особливості розвитку

та виявів цієї функції психіки. Недоліком застосування цього методу може бути нівелювання індивідуальних особливостей психічного розвитку та ефект когорти (неоднакові якості психіки досліджуваних різних вікових груп через специфічні соціальноекономічні особливості формування їх особистості).

17

метод є складним у застосуванні через довготривалість та значні економічні витрати.

Специфікою комплексного методу є поєднання регулярного системного вивчення досліджуваних різних вікових груп впродовж певних проміжків часу. Такі особливості даного методу, що поєднують переваги порівняльного та лонгітюдного методів, дозволяють виявити справді еволюційні зміни та закономірності психічного розвитку.

До найбільш вживаних емпіричних методів відносяться спостереження, експеримент, методи опитування, тестування та біографічний. Спостереження як метод психології виявляється у фіксації зовнішніх проявів психіки досліджуваних – висловів, міміки, жестів, дій і вчинків. Цей метод корисний тим, що виявляє природну поведінку досліджуваного, прояви його цілісної особистості. Однак спостережен-

ня потребує послідовності й систематичності у застосуванні та чітких критеріїв фіксації й аналізу даних. Різновидом означеного методу є самоспостереження, яке практикується щодо досліджуваних більш старшого віку, починаючи з підліткового. Цей метод має дослідницькі завдання, схожі до спостереження, однак суб’єктом вивчення є сам досліджуваний.

При використанні експерименту дослідник сам створює умови, за яких виявляється задана психічна якість досліджуваного і може кілька разів повторювати дослід, перевіряючи здобуті результати. У віковій психології практикується використання різних видів експерименту:

18

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

•природного, коли у звичних для досліджуваного умовах виявляються його психологічні особливості відповідно до віку; в школах практикується як психолого-педагогічний експеримент,

•лабораторного, де в спеціально обладнаних приміщеннях із використанням приладів вивчаються психічні функції досліджуваного певного віку,

•констатувального, який виявляє актуальні психічні прояви досліджуваного,

•формувального, що спрямований на формування бажаних якостей психіки.

Види

експериментів

Рис 1.5. Види експериментів

19

РОЗДІЛ 1

які дозволяють виявити типові психологічні прояви людей певного віку, так як можуть одночасно використовуватись щодо великої кількості досліджуваних. Під час бесіди чи інтерв’ю дослідник має створити невимушену, доброзичливу атмосферу та уникати упередженого ставлення до відповідей досліджуваного. При використанні анкети як засобу діагностики слід ретельно формулювати зміст запитань та варіанти відповідей при закритій формі анкетування.

Тестування – стандартизоване випробування, спрямоване на вивчення індивідуальних психологічних особливостей досліджуваного. Знаряддям тестування є тести, які поділяються на різновиди в залежності від якостей особистості, що підлягають дослідженню. Так, розрізняють тести інтелекту, що діагностують розумо-

ві здібності людини залежно від її віку, тести досягнень, спрямовані на виявлення актуального рівня засвоєння досліджуваним знань, вмінь чи навичок після завершення навчання (саме ці тести як засоби контролю використовуються в навчальному процесі шкіл, коледжів, інститутів, університетів тощо) і тести особистісних якостей, використання яких з’ясовує визначені психологічні особливості особистості – якості темпераменту, риси характеру, інтереси та ціннісні орієнтації, тип самооцінки та зміст образу «Я» і т. і. При всій інформативності тестування дослідникам слід зважати на недоліки цього методу

– відсутність якісного аналізу змісту відповідей та причин, що зумовили вибір даних відповідей.

Коли потрібно з’ясувати динаміку певної психічної функції, її походження та механізми формування в загальному процесі становлення особистості, використовують біографічний метод. При аналізі життєвого шляху людини виявляється вплив подій на розвиток її психічних функцій.

хом розгляду й аналізу її творів, листів, малюнків, технічних

20