9. Навчання фонетики на уроках іноземної мови у початкових класах. Формування слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок молодших школярів

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слуховимовними навичками мовлення розуміють “навички фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення”. Формування фонетичних навичок передбачає перебудову звичної артикуляції на основі установлення подібності і відмінності у вимові звуків рідної й іноземної мови, формування фонематичного слуху, а також оволодіння технікою вимови іншомовних звуків у слові, словосполученні, реченні і в мовленнєвому потоці в процесі говоріння і читання. Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість – ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови – 130-150 слів на хвилину).

Оволодіння іншомовною інтонацією передбачає формування аудитивних навичок сприймання інтонаційного малюнка і його адекватне відтворення в процесі говоріння і читання.

Слухо-вимовні навички – навички правильної вимови та розуміння звуків в усному мовленні.

Ритміко-інтонаційні навички – навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення іншомовного мовлення (наголос, ритм, мелодика, паузування тощо).

Апроксимована вимова – наближена до стандарту артикуляція окремих звуків, що істотно не впливає на процес розуміння. Апроксимація проявляється також в обмеженні кількості іншомовних фонем і інтонаційних моделей, необхідних для засвоєння.

Алгоритм формування і вдосконалення артикуляційних навичок учнів

1. Сприймання нового звука у фразах, словах, ізольовано.

2. Виділення із ряду почутих слів тих, у яких міститься новий звук (шляхом підняття сигнальної карточки чи руки).

3. Пояснення артикуляції уведеного звука (порівняння з рідною мовою, іншими звуками іноземної мови).

4. Виконання вправ на артикуляційну гімнастику.

5. Вимовляння вслід за вчителем звука, слів, фраз з новим звуком.

6. Повторення вслід за диктором звука в опозиції (глухий – дзвінкий, довгий – короткий, палаталізований – непалаталізований тощо).

7. Повторення вслід за диктором зразків, які поступово ускладнюються.

8. Самостійне промовляння звука.

9. Удосконалення артикуляційних й інтонаційних навичок у процесі розучування віршів, скоромовок, діалогів і використання фонетичних ігор.

10. Особливості навчання лексики на початковому ступені навчання іноземної мови. Способи семантизації лексичних одиниць

Під лексичною компетенцією розуміють лексичні знання, навички та вміння, які передбачають здатність до розпізнавання, розуміння і відтворення лексичного матеріалу у різних видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Одиницею навчання лексичного матеріалу як на початковому, так і на всіх інших ступенях шкільного курсу з ІМ, служить лексична одиниця (ЛО), до якої відносять: 1) окремі слова; 2) прості усталені словосполучення; 3) клішовані звороти, значну частину яких становлять розмовні вирази і формули мовленнєвого етикету.

Обсяг спеціально відібраного лексичного мінімуму, який відповідає цілям і змісту навчання ІМ у початковій школі загальноосвітнього навчального закладу (ЗНЗ), складає 500-600 лексичних одиниць.

Розрізняють активний та пасивний лексичний мінімум. Активний лексичний мінімум – це лексичний матеріал, яким учні користуються для вираження своїх думок в усній та письмовій формі. Пасивний лексичний мінімум – це лексичний матеріал, який учні повинні лише розуміти при сприйманні чужих думок в усній формі (аудіювання) та письмовій формі (читання).

Засвоєння будь-якого іншомовного слова учнями початкової школи передбачає послідовне оволодіння усіма його формами, значеннями і вживанням. Мета навчання лексичного матеріалу ІМ – формування лексичних навичок, які забезпечують функціонування лексики у процесі спілкування.

Розрізняють: репродуктивні лексичні навички (вміння правильно вживати ЛО активного мінімуму в говорінні та письмі відповідно до мети і ситуації спілкування); рецептивні лексичні навички; навички обґрунтованої здогадки про значення ЛО; навички користування різними видами словників.

Послідовність введення і закріплення нової ЛО в початковій школі:

1. показ фонетичної сторони (багаторазове прослуховування ЛО), обов’язкове написання ЛО з транскрипцією напівпринтом на дошці;

2. безперекладна (демонстрація предметів, малюнків тощо) або зрідка перекладна семантизація ЛО;

3. обов’язковий запис учнями нової ЛО в робочі словники;

4. максимальна кількість повторень ЛО учнями (вголос хором, групами, парами, індивідуально);

5. можливий підбір синонімів і виконання тренувальних вправ на пошук нової ЛО у словосполученнях, фразах, реченнях, невеликих текстах;

6. використання нової ЛО у підстановчих вправах і простих реченнях, складених самими учнями.

Норма введення нових іншомовних ЛО на одному уроці в початковій школі – 5-6 слів.

Способи семантизації ЛО. Безперекладні способи семантизації іншомовних ЛО, до яких відносяться:

наочна семантизація – демонстрація предметів, малюнків, слайдів, жестів, рухів тощо, які зображують нові ЛО;

мовна семантизація – семантизація нових ЛО засобами іноземної мови, яка може здійснюватись за допомогою:

а) контексту, ілюстративного речення;

б) перерахування;

в) зіставлення нових ЛО з уже відомими учням словами ІМ за допомогою антонімів або синонімів;

дефініція або тлумачення значення нових ЛО іноземною мовою – розкриття значення нових слів описовим способом за допомогою вже відомих учням лексичних одиниць.

Перекладні способи семантизації: однослівний переклад рідною мовою; багатослівний переклад рідною мовою; дефініція або тлумачення значення нових ЛО рідною мовою.