Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“

Представники даної теорії поставили собі за мету розробити на основі ідей реформаторської педагогіки систему виховання, яку назвали “новим вихованням“. Вони взялися до практичної реалізації цих ідей шляхом створення так званих “нових шкіл“.

Організовані в дусі “нового виховання“, ці школи повинні були забезпечити гармонійний і природний розвиток дітей і одночасно ефективно підготувати їх до виконання своїх суспільних обов’язків.

Перші “нові школи“ відкрили Е.Демолен у де-Рош (Франція) в 1889 році, С.Редді в Аббатехольмі (Англія) в 1889 році, Г.Літц і Г.Віннекен – у Німеччині в 1902-1906 роках. Відомим теоретиком цих шкіл був швейцарський педагог, професор Женевського університету А.Фер’єр.

Всі представники даного напрямку у педагогіці (а сюди входили також прихильники вільного виховання, прагматизму й ін. напрямків) вважали себе послідовниками Ж.-Ж.Руссо. Внаслідок цього “нове виховання“ ще називають “неоруссоізмом“, “неофілантропізмом“.

У 1899 році А.Фер’єр створив “Міжнародне бюро нових шкіл“. Це “Бюро...“ стало центром, навколо якого до 30-х років групувались різні напрямки реформаторської педагогіки. “Бюро...“ визначило загальні вимоги до “нових шкіл“. Це були навчально-виховні заклади інтернатного типу, які організовувались приватними особами або громадськими педагогічними організаціями. У школах повинно бути створене таке середовище, яке забезпечує фізичний, розумовий і моральний розвиток дітей і готує їх до практичного життя.

Найбільш характерними ознаками навчальних закладів “нового виховання“ є:

1. школи розміщуються у мальовничих природних місцях, де, на відміну від штучного казенного виховання, прагнуть запровадити виховання природовідповідне (врахування індивідуальних і вікових особливостей, інтересів дітей, розвиток їх самостійності, ініціативи).

2. Зміст навчання орієнтується не на енциклопедичність знань учнів, а на розвиток у них мислительних здібностей. Тут намагаються формувати не інтелектуалів-ерудитів, а людей, здатних застосовувати набуті знання на практиці.

3. застосовуються “вільні“ і “активні“ методи навчання. Учнів ведуть від фактів до висновків і узагальнень, розвивають у них логічне мислення, тут практикуються самостійні студії та досліди школярів. У навчанні поєднуються колективні та індивідуальні форми роботи.

4. високо поставлене фізичне виховання дітей. Для цього школи влаштовуються у сільській місцевості. Велике місце у житті вихованців займають ігри, спорт, далекі екскурсії. З цією ж метою, а також для практичної підготовки до життя у школах практикується ручна праця і трудове виховання.

5. високий рівень постановки роботи в цілому. Школи, як правило, укомплектовані висококваліфікованими педагогами, їх відрізняє висока матеріальна база. Діти організовуються за невеликими групами (10-12 чол.). Хлопчики і дівчатка навчаються спільно.

6. існує дитяче самоврядування за зразком парламентів тих країн, де влаштована школа.

16. Освіта та виховання в російській імперії

XVIII століття

XVIII століття в Росії приніс зміни в процес навчання: з'явилися нові підходи до освіти.

Богослов'я стали викладати тільки в єпархіальних школах, де навчалися діти духовенства. Єпархіальних шкіл налічувалося 46.

У 1701 р. в Москві в будівлі колишньої Сухаревський вежі була заснована Школа математичних і навігаційних наук. У тому ж 1701 була відкрита Артіллерейская школа; в 1707 р. - Медичне училище; в 1712 р. - Інженерна школа. У 1715 р. старші класи Школи математичних і навігаційних наук були переведені до Петербурга і перетворена в Морську академію (нині Вища військово-морська академія).

До кінця першої чверті XVIII ст. за указом 1714 р. у губерніях були відкриті 42 числових школи з 2000 учнями. Діти солдатів вчилися в гарнізонних школах.

При металургійних заводах на Уралі і в Олонецком краї уряд організував перші гірські школи, які готували фахівців гірничої справи.

Закладалися основи для розвитку системи замкнутих станових шкіл, що склалася до середини XVIII ст.

У 1732 р. засновано Корпус кадетів або Сухопутний шляхетський (дворянський) корпус. Після закінчення цього навчального закладу дворянські діти отримували офіцерські чини.

З 30-х рр.. широко використовувалося записувати в полк малолітніх дітей, т.ч. ці діти до часу повноліття отримували за вислугою років офіцерський чин.

При Анні Іоановні (1730 - 1741) були засновані Морський, Артилерійський і Пажеський корпусу.

При Єлизаветі (1741-1762) були реорганізовані військово-навчальні заклади. У 1744 р. вийшов указ про розширення мережі початкових шкіл. Відкрито перші гімназії: у Москві (1755 р.) і в Казані (1758 р.). У 1755 р. з ініціативи І.І. Шувалова заснований Московський університет, а в 1760 р. - Академія мистецтв.

У другій половині XVIII ст. простежуються дві тенденції в освіті: розширення мережі навчальних закладів і посилення принципу становості. У 1782 - 1786 рр.. була здійснена шкільна реформа. У 1782 р. був затверджений Статут народних училищ. У кожному місті засновувалися головні училища з 4-ма класами, а в повітових містах - малі народні училища з 2-ма класами. Було введено предметне викладання, єдині терміни початку і закінчення занять, класна визначена система; розроблялися методики викладання, єдині навчальні плани. У проведенні цієї реформи велику роль зіграв сербський педагог Ф.І. Янкович де Мірієво. До кінця століття налічувалося 550 навчальних закладів з 60-70 тис. ученіков.Сістема закритих навчальних закладів розроблена Катериною II спільно з президентом Академії мистецтв і директором Сухопутного шляхетського корпусу І.І. Бецким.

Таким чином, середніми навчальними закладами були народні училища, шляхетські корпусу, шляхетні пансіони і гімназії.