Розділ 1

Теоретико-методичні основи дизайн-освіти

1.1. Актуальність теорії дизайну у педагогічній освіті

Екологічна спрямованість дизайн-освіти

Соціально-економічні зміни в нашій країні спричинили трансформуючий вплив на духовну сферу особистості. Останніми роками відбувається процес переоцінки і переосмислення ціннісних орієнтирів особистості: конструктивного мислення, конструктивної уяви, конструктивної поведінки, а в цілому – конструктивного ставлення до природного і соціального довкілля і самої себе. У праці «Дизайн і екологія культури» Кондратьєва К.А. вказує на необхідність «дослідження шляхів становлення і принципів формування культурно-екологічного підходу в дизайні», підходу, який забезпечить поєднання семантичного поля особистості із семантичним полем нації і семантичним полем її природного середовища.

Дизайн-освіта ставить за мету практично реалізувати наступне наукове положення К.А.Кондратьєвої: «Проектний потенціал… гостро актуальний для епохи екологізації проектної культури, в яку ми уже вступили і яка, на думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, буде домінуючим ціннісним орієнтиром третього тисячоліття» [1].

За відсутності наукової концепції здоров’я людини як цілісного, гармонійного стану організму варто актуалізувати положення психологів і, зокрема, Г.С.Костюка про діалектичний взаємозв’язок особистості з довкіллям, їх взаємовплив і взаємодію.

Для початку важливо теоретично осмислити положення про діалектичну єдність і протилежність енергетичного і структурного дуалізму зв’язків особистості з довкіллям, простежити історичну ретроспективу емпіричного досвіду дизайн-освіти. Емпіричними моделями, які засвідчують ефективність енергетичного і структурного дуалізму особистості з навколишнім середовищем, є традиції декоративно-прикладного мистецтва і календарно-обрядової усної народної творчості українців – етнографічні джерела сучасного екологічного дизайну (етнодизайну).

В поточний момент суспільного розвитку поглиблюється процес екологічного синтезу, відновлення органічної єдності особистості з довкіллям: природним і етнічним національним. І це конструктивний процес. Адже сам термін «еко» означає «оселя», а «етнос» означає народ. Звідси, природне довкілля є «оселею народу».

Психологія конструктивної взаємодії особистості із середовищем відображена у пролегоменах В.О.Моляко [2].

У пролегоменах (вступних поясненнях, попередніх відомостях про предмет, поняття) виокремлено значення психологічних тренінгів, які виявилися оригінальними і надійними засобами системного підходу до розв’язання актуальних проектних завдань у різних сферах творчої діяльності: наукової, педагогічної, художньої, технічної.

На нашу думку, процес екологічного синтезу особистості з природним і етнічним довкіллям набуде конструктивності, якщо у педагогічній діяльності відбуватиметься інтеграція інтелектуальної, художньої і технічної творчості. Зазначене положення вимагає актуалізації теорії і практики дизайну в освітньому процесі початкової школи.

Психолого-фізіологічне підґрунтя дизайн-освіти

Психологія дизайн-освіти дошкільників і молодших школярів теоретично не розроблена, а тому ми висвітлюємо деякі міркування авторитетних дослідників з цього питання. Так, Б.Неменський вважав, що учні молодшого шкільного віку спроможні досягти цілісного творчого мислення. Вони, на відміну від дорослих, інтуїтивно осягають цілісність раніше, ніж кожний з елементів цілого. Діти усвідомлюють ціле природно, внутрішніми зв’язками, без використання звичного для дорослих способу мислення типу “частина+частина”.

Відомий психофізіолог Норбеков зазначає: ”Діти думають образно… . У них друга сигнальна система нерозвинена і слава Богові! Розмовне мовлення – найлегша, найпростіша, найпримітивніша форма спілкування” [3]. Крім словесного (вербального) існують засоби художнього мовлення: образотворчі, музично-пісенні, предметно-пластичні, хореографічні, якими дитина володіє, як природним даром, для безпосередньої передачі вражень від довкілля. Завдяки засобам сенсорного впливу підтримується дитяча своєрідність, єдність думки, почуття і дії. Про значущість цілісного дитячого сприйняття, відображеного за допомогою думки, почуття і дії іде мова у психолого-педагогічній спадщині дослідників минулого: Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, В.О. Сухомлинського та сучасних вчених: В.О. Моляко, О.В. Проскура, В.В. Климента, О.В. Кочерги, В.П. Тименка. Саме до такого “дитячого еталону природності” прагнуть творчі учителі, інтуїтивно розуміючи, що творчість є єдиним способом задоволення спадкових потреб молодших школярів – потреб у грі.

Еталон природності особистості (єдність думки-почуття-предметних дій) зберігається лише за умови одухотворення емоційною наснагою. Емоціогенний енергетичний струмінь повинен оживлювати словесно-понятійну інформацію. Інформацію з вербальних предметів у початковій школі важливо подавати на художньо-образному тлі – за принципом телереклам.

Особистість людини формується в особливій атмосфері радості творення власного буття. Зрозуміло, що нав’язати авторитарно цю повсякденну радість буття, радість єднання із світом людей неможливо. Можна тільки допомогти дитині відшукати той необхідний резонанс душі, який і є основним чинником творення неповторної особистості. А для цього творчому учителю важливо постійно активізувати всі три сфери духовного життя учнів (емоційну, інтелектуальну, вольову), прагнути забезпечувати органічну єдність думки, почуття, дії.

Щоб наблизитися до дитячого еталону природності, необхідно частіше звертатися до уяви і фантазії. Творча уява - це і є образ здоров’я, ефективний засіб наближення до еталону дитячої природності.

В умовах України зміст творчості молодших школярів має розглядатися у контексті з вимогами здорового способу їхньої життєдіяльності. Поняття «особистість» і «організм» мають бути у центрі педагогічного впливу. Природовідповідний розвиток молодших школярів у процесі предметно-перетворювальної діяльності зміцнює адаптивні можливості організму, а будь-яка дія, що не узгоджується з біологічними законами розвитку живих організмів, зменшує енергопотенціал особистості, знижує рівень працездатності, позбавляє учнів позитивної мотивації їхньої життєдіяльності.

Біологічна система, яка нормально розвивається, це завжди оптимально функціонуюча система. Норма – це біологічний оптимум живої системи, умова оптимального функціонування організму. Біологічний оптимум кожного організму має рухомі межі, які забезпечують оптимальний зв’язок організму з довкіллям і оптимальну узгодженість усіх функцій організму. З огляду на вище зазначене, ми погоджуємося із сучасним трактуванням поняття «організм». Організм – наділена автономним саморухом синхронних одна з одною частин, скоординованих для досягнення одного або кількох наслідків; кілька сил, об’єднаних метою, функціональною в самій собі [4]. Зазначене поняття є близьким за значенням до іншого важливого для нас терміну – «єство». Єство – це сукупність усіх життєвих сил та властивостей людини.

Показником здорового організму є почуття задоволення, зумовлене органічною взаємодією із зовнішнім середовищем. «Задоволення є таким станом свідомості, який свідчить, що реакція організму поєднується із зовнішніми збудниками шляхом синергії – узгодження фізіологічних дій, внаслідком чого відбувається нарощення життєдіяльності». Тканина організму «діє таким чином, щоб забезпечити собі вдоволення і запобігти стражданню, підпорядковуючись зазначеному природному закону, як магнітна стрілка спрямовується до полюса або рослина до світла», «свідомість має лише практичну цінність, відчуття є засобами досягнення лише однієї мети – збереження індивіда», «естетичне почуття завжди пов’язане із фізіологічними умовами. Процес нервової розрядки, яким викликається стан задоволення організму, починається із дії «на нижні м’язи голосових зв’язок і тонкі м’язи обличчя, потім він поступово охоплює руки, ноги і тулуб», безсумнівним також є те, що «стани емоційні супроводжують інтелектуальні дії» » [5]

Передові класоводи та методисти України розуміють, що відображення людиною світу є активний, творчий, діяльнісний, пізнавальний процес. Суть активного творчого відображення полягає у виникненні в мозку нових комбінацій із вражень від пережитих почуттів, емоцій, перцептивного чуттєвого сприймання.

Важливим, на нашу думку, визначення уяви, як психічного процесу. Психічний процес, пов’язаний із творенням нових образів (уявлень) шляхом творчої, комбінаторної переробки матеріалу сприймання, одержаного в попередньому досвіді, називається уявою. Уява властива тільки людині. Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення, є пізнавальним процесом. Специфіка уяви полягає у опрацюванні минулого або майбутнього досвіду. А отже, уява безпосередньо пов’язана з пам’яттю. Уява впливає на творення образів об’єктів сприймання і сама залежить від нього, вона пов’язана з мисленням.

Пропонуємо більш детальну інформацію про уяву особистості.

Уява є двох видів:

• відтворююча (образ предмета виникає на основі його опису);

• творча (створюється новий образ предмета за визначеними умовами, який потребує самостійного відбору матеріалу, відповідно до технічних умов, проектного задуму).

Етапи творчої уяви: пробудження проектного задуму, “виношування” конструктивного рішення,формулювання проектного задуму у формі технічного завдання, реалізація проектного задуму (рис. 1.1.)