Київський Університет ім. Б.Д.Грінченка

Кафедра: Філософія

Індивідуальне навчальне дослідне завдання

Тема:

Добро і зло як висхідні поняття моральної свідомості

Виконала:

Студентка групи

СПб-1-11-4.6з

Кашубська Тетяна

Київ 2013

Зміст

Вступ

1.Поняття добра і зла

2. Добро і зло як висхідні поняття моральної свідомості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ 

У широкому значенні слова добро і зло позначають позитивні й негативні цінності взагалі. Ми вживаємо це слово для позначення найрізноманітніших речей: «добрий» отже просто хороший, «злий» – поганий. У словнику У. Даля, наприклад, (нагадаємо, названого їм «Словником живої російської мови») «добро» визначається спочатку як речовинний статок, майно, наживання, потім як потрібне, підходяще і тільки «в духовному значенні» – як чесне і корисне, відповідне боргу людини, громадянина, сім'янина. Як властивість «добрий» також належить Далем насамперед до речі, худобі і потім лише у людині. Як характеристика людини «добрий» спочатку ототожнюється Далем з «діловим», «досвідченим», «він умів», тож якусь-там потім – з «люблячим», «творить добро». У багатьох сучасних європейських мов вживається один і той ж слова позначення матеріальних благ і блага морального, що дозволяє велику їжу для морально-філософських міркувань щодо хорошого загалом і те, що є добром самим собою.

Поняття добра і зла

Добро і Зло ставляться до найбільш загальним поняттям моральної свідомості, розрізняючи моральне і аморальне. Традиційнно Добро пов'язують із поняттям Блага, якого відносять те, що корисно людям. Відповідно, перестав бути благом те, що марно, нікому непотрібно чи шкідливо. Але як добре що є не сама користь, а лише те, що дає користь, і зло – не сам шкода, бо, що викликає шкода, призводить до нього.

Благо існує у вигляді найрізноманітніших речей. Благом називают книжку Ю.Зільбермана і їжу, дружбу й електрика, технічний прогрес і соціальна справедливість. Що й казати об'єднує ці різні речі до одного клас, що не відношенні вони схожі? Вони мають одну спільну ознака: вони теж мають позитивне значення у житті людей, вони корисні задоволення їх потреб – життєвих, соціальних, духовних. Благо щодо: нічого немає такого, було тільки б шкідливим, як і такої, було тільки б корисним. Тому добре що одному плані то, можливо злом й інші. Благо для таких людей одного історичного періоду може таким бути для таких людей іншого періоду. Блага мають неоднакову цінність й у різні періоди життя індивіду (наприклад, замолоду і старості). Не усе те, що корисно одній людині, буває корисним іншому.

Так, соціальний прогрес, приносячи людям визначені та чималі блага (поліпшення умов життя, оволодіння силами природи, перемогу над на невиліковні хвороби, демократизацію громадських взаємин держави і ін.), обертається найчастіше так само чималими лихами (винаходом коштів масового знищення, війнами за володіння матеріальними благами, Чорнобилем) і супроводжується проявом найогидніших людських якостей (злоби, мстивості, заздрості, жадібності, підлості, зрадництва).

Етику цікавлять не будь-які, а лише духовні блага, до яких належать і ті вищі моральні цінності, як свобода,справедливості, щастя, любов. У переліку Добро – це особливий вид блага у сфері людської поведінки. Інакше кажучи, сенс добра як якості вчинків у тому, як може ці поступки мають до благу.

Добро, як і зло, є етичної характеристикою людства, людської діяльності, поведінки людей, їхніх стосунків. Тому всі, кого спрямовано на творення, збереження й зміцнення блага, є добро. Зло є знищення, руйнація те, що є благом. Позаяк вище благо – це вдосконалення відносин у суспільстві та вдосконалення самої особистості, тобто розвиток чоловіки й людства, усі, що у діях індивіда сприяє цьому, – добро; усе, що перешкоджає, – зло.

Виходячи з розуміння, що гуманістична етика на чільне місце ставить Людини, його унікальність і неповторність, його щастя, потрібності й інтереси, ми можемо визначити критерії добра. Це насамперед, те, що сприяє прояву справжньої людської сутності – саморозкриттю,самовиявленню, самореалізації особистості, зрозуміло за умови, що ця особа «має право звання Людини» (А. Блок).

І тоді добро – це кохання, мудрість, талант, активність,громадянство, поч.+уття співпричетності проблемам свого і людства загалом. Це віра і, істина і краса. Інакше кажучи, усе, що надає сенс людському існуванню.

Але цього разі ще однією критерієм добра і –одночасно але – умовою, які забезпечують самореалізацію людини, виступає гуманізм як «абсолютна мета буття» (Гегель).

І тоді добро – усе це, що пов'язані з гуманізацією людські стосунки: це світ, любов, повагу та увагу людини до людини; це науково-технічний, соціальний, культурний прогрес – але у тих їх аспектах, спрямованих затвердження гуманізму.

Отже, в категорії Добра втілюються уявлення людей про найбільш позитивному у сфері моралі, у тому, що відповідає моральному ідеалу; а понятті Зла – уявлення, що протистоїть моральному ідеалу, перешкоджає досягнення щастя гуманності відносин між людьми.

У добра є свої «секрети», про які варто пам'ятати. По-перше, як і всі моральні феномени, добро є єдність спонукання (мотиву) і результату (дії). Благі спонукання, наміри, не що проявилися у діях, ще є реальний добро: це дозвіл, як кажуть,потенційне. Не в повною мірою про добре та хороший вчинок, став випадковим результатом зловмисних мотивів. Але ці утвердження далеко ще не незаперечні, і тому ми пропонуємо читачам обговорити їх. По-друге, добрими повинні прагнути бути як мету, і кошти її досягнення. Навіть сама хороша, добра мета неспроможна виправдовувати будь-які, особливо аморальні, кошти. Так, хороша мета – забезпечення по рядка і громадян не виправдовує, із заниженою моральною погляду, застосування страти у суспільстві.

Як якості особистості добро і зло виступають на вигляді доброчинників і пороків. Як властивості поведінки – як доброту злоби. У чому полягає як проявляється доброта? Добро та – це, з одного боку, поведінка – приязна усмішка або вчасно вимовлена люб'язність. З іншого боку, добро та – це думка, свідомо чи мимохіть сповідувана філософія, а чи не природною схильністю. З іншого боку, доброта не вичерпується сказаним чи зробленою. У ньому – все істота людини.

Коли говоримо когось, що це доброю людиною, маємо у вигляді, що людина чуйний, серцевий, уважний, здатний розділити нашу радість, навіть коли вона стурбований власними проблемами, горем або дуже втомився, коли його виправдання для різкого слова чи жесту. Зазвичай людина товариська, гарний співрозмовник. Коли людині є доброта, він випромінює тепло, щедрість і великодуща. Він природний, доступний і чуйний. Заодно він не принижує нас своєї добротою і ставить жодних умов. Звісно, не ангел, не герой з казки і маг із чарівною паличкою. Він може протистояти затятому негідникові, який робить зло заради самого зла – просто «з любові мистецтва».

На жаль, таких непросто злих, саме злісних людей досі чимало. Своїм злом вони стоять ніби мстяться оточуючим за неможливість задовольнити свої невиправдані амбіції – як професіонал, суспільного життя, у власній сфері. Деякі їх прикривають ниці почуття гарними манерами і приємними словами. Інші не соромляться вживати різкі слова, бути грубими і зарозумілими.

За вмістом Зло протилежного Добру. Відповідно, воно висловлює, по-перше, найбільш узагальнені постанови про аморальному, що суперечить вимогам моралі, по-друге, загальну абстрактну характеристику негативних моральних рис, по-третє, оцінку негативних вчинків людей.

До злу ставляться такі риси, як заздрість, гординя, помста, зарозумілість, злодіяння. Заздрість – одну з найкращих «подруг» зла. Відчуття заздрості спотворює особистість та "взаємини людей, воно збуджує в людини бажання, аби інша зазнав невдачі, нещастя, дискредитував себе у очах оточення. Нерідко заздрість штовхає людей скоєння аморальних вчинків. Невипадково вона вважається однією з тяжких гріхів, бо всі інші гріхи можна як слідство виявлення яких заздрості. Злом є і зарозумілість, що характеризується нешанобливо-презирливе, гордівливим відношенням до людей. Протилежним зарозумілості скромність і повага до людей. Одне з страшних проявів зла – помста. Інколи вона то, можливо спрямована як не хочуть, що принесли початкове зло, а й проти його рідних і близьких, – кревна помста. Християнська мораль засуджує помста, протиставляючи їй непротивлення злу насильством.