- •Питання загального характеру
- •1. Предмет, завдання, методи та джерела історії педагогіки
- •2. Розвиток виховання за первісного суспільства
- •3. Розвиток освіти і виховання у давньому світі (міжріччя, мала азія, африка, давня греція, давній рим, давній схід, візантія та ін.). Освіта у державах Стародавнього Сходу
- •Освіта та виховання у Давній Греції та Римі
- •У Давній Греції
- •У Древньому Римі
- •4. Педагогічні погляди філософів давнього світу.
- •Головні ідеї
- •Про смерть
- •5. Розвиток освіти і виховання у феодальному суспільстві. Школа й педагогіка епохи Середньовіччя
- •6. Розвиток світського, схоластичного та монастирського навчання.
- •Схоластика
- •7. Розвиток освіти і виховання за часів реформації та контрреформації. Єзуїтська освіта.
- •Єзуїтське виховання
- •8. Розвиток освіти і виховання в епоху відродження.
- •Педагогічні погляди гуманістів та ранніх соціалістів-утопістів
- •10. Становлення педагогіки як науки (теорія я. А. Коменського). Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •11. Французька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Французьке просвітництво XVIII ст.
- •Загальнопедагогічні ідеї ж.-ж. Руссо
- •Джерела виховання за Руссо
- •Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.
- •Педагогічні погляди французький філософів к. Гельвеція та д. Дідро
- •12. Німецька педагогічна думка (VIII – хіх ст.). Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині
- •Дидактичні правила а. Дістервега
- •Дидактика ф. Дістервега
- •Теорія навчання й виховання й. Гербарта
- •Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля
- •Педагогічна система джона локка
- •Р. Оуен про формування особистості
- •Західноєвропейська педагогіка кінця XVIII — першої половини XIX століття
- •14. Розвиток освіти і виховання сша.
- •Педагогіка прагматизму
- •15. Реформаторська педагогіка. Педагогіка “вільного виховання“
- •Експериментальна педагогіка. Педологія
- •Педагогіка прагматизму
- •Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“
- •Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“
- •16. Освіта та виховання в російській імперії
- •XVIII століття
- •XIX століття
- •При Олександрі I (1801 - 1825 рр..)
- •При Миколі I (1825 - 1855)
- •При Олександрі II (1855-1881)
- •Кінець XIX століття - 1917 р. (правління Миколи II)
- •17. Радянська система освіти: загальна характеристика
- •Народна освіта після Жовтневої революції 1917
- •Виховання дітей у східних слов’ян
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •19. Розвиток освіти і виховання за часів київської русі. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Освіта і культура України часів Литовського князівства і Речі Посполитої.
- •21. Українське відродження. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження
- •Виникнення братських шкіл
- •Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.)
- •Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі
- •Зародження вищої освіти в Україні Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •Народна педагогіка
- •25. Духовна педагогіка
- •26. Розвиток освіти і виховання за часів унр, гетьманату, директорії.
- •Доба Гетьманщини (30.04.1918р. - 15.12.1918р.)
- •Доба Директорії(15.12.1918р. - 5.02.1919р.)
- •Національна освіта в 20-ті роки XX століття
- •Додаток
- •28. Уніфікація систем освіти україни і росії: передумови, наслідки. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки
- •29. Розвиток освіти і виховання у повоєнний період. Особливості становлення освіти у післявоєнний час (кінець 40-50-ті роки)
- •30. Загальна характеристика періодів стагнації в освіті Розвиток освіти й педагогіки у 60-ті роки
- •Школа і педагогіка України у період застою (70-80 роіси)
2. Розвиток виховання за первісного суспільства
З історії відомо декілька етапів становлення первісної людини. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородовим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.
Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділяється в особливу соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чоловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю.
У період раннього матріархату, що особливо важливо, виникає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.
Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісно родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відоме виготовлення значних знарядь праці та зачатки землеробства.
У зв'язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) починають виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гаванської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.
Першоосновам матріархату починають вчити хлопчиків й дівчаток у цей період у перших навчальних закладах — «будинках молоді». Останні функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток.
Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період патріархату. Однак у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.
На етапі патріархальної родової общини з'являються такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.
Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку «країна мертвих» знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її «переносять» у небо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.
Отже, уже в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання як спеціальної соціальної діяльності, котра розширюється відповідно до конкретних вимог тодішнього «виробництва» засобів для виживання. Виховання конкретизувалося й щодо статі хлопчиків та дівчаток.
Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації
Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи (від гр. рісоз — писаний фарбою, мальований і §гат-та — пишу; мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики. В той час на цій території проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних дослідженнях цей період називають культурою майя.
За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Індії. Саме у цих країнах зростала роль міст, розвивались ремесла, торгівля, складався апарат державної влади. Поступово виникли писемність, початки математики, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довготривалого й планомірного навчання.
Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання невеличких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являється два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).
Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, древньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складним видавалося оволодіння вміннями зображення ієрогліфів, а також магії, чаклунства, народної медицини. Всіма цими здатностями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру. Проте потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у III тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.
У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-і», етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Загалом навчалися у школах понад 15 років. Лише 10 років у середньому хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3—4 тисячі знаків).
З часом у країні виник нечуваний культ письменності, ієрогліфа, культ конфуціанських освічених моралістів — начотчиків, вчених — чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівництво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія — разом узяті.
Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і як взірець уміння писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.