Приголосні

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чи^емдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]:

[лехко] -легко; [н'іхт'і] - нігті; [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:

[с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [роспйска] - розписка;

[бе^изпоми^елкбвий] і [бе^испоми^елковий] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] - сім; [вели'ч] - велич; [пиш^ш] - пишеш; [позичте"] - позичте; [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] - вітальний; [б*іограф'ійа] - біографія; [ш'іс'т'] - шість; [х^від] -хід;

[к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч*: у] -річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукра-їнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців.

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвони^ек] - орфографічно дзвоник; [присуджувати] - присуджувати; [в'ідр'адже"н': а] - відрядження; [нагородже"н': а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зи^евати] - орфографічно відзивати;

[п'ід-зв'їтний] - підзвітний;

[п'ід-же^ину] - піджену

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] - орфографічно майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [горд'іс'т'] - гордість.

Звукосполучення

1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

1) -ться вимовляється як [ц': а]:

[ли^естуйец': а] - орфографічно листується; [учац': а] -учаться; [гн'івайуц': а] - гніваються; [обури^ец': а] - обуриться;

2) -шся вимовляється як [с': а]:

[зв'ітуйес': а] - звішуєшся; [в'ітайес': а] - вітаєшся; [розписуйес': а] - розписуєшся;

3) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] - зважся;

[не" ур'із'с'а] - не вріжся;

4) -чся вимовляється як [ц': а]:

[не^и морбц': а] - не морочся;

5) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[кри^свор'і'з'ц'і] - Криворіжжі; [запороз'ц'і] - запорожці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н(ий) ■> [пройізний] - проїзний; контраст + н(ий) -> [контрасни'й] - контрастний; баласт + н(ий) -> [баласни^сй] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш'іс: от] - шістсот; [ш'ізде^ис^,ат] - шістдесят; [пре^изи^еден^,с^,ки^сй] - президентський; [агенство] - агентство; [інте^ил'іген^,с'кий] - інтелігентський.

Основні закони милозвучності української мови.

Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розпо­діленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби. 1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в] тж[і)з(й]. Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору), перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (У Карпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів). [і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в].

Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту). 2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого. 3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же, зібрала ж. 4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь: зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться, дивишся