Тема 1. Вступ. Теоретичні засади курсу

“Українська мова за професійним спрямуванням”

План:

1. Українська мова - національна мова українського народу, державна мова України. Місце української мови серед інших мов світу.

2. Культура мовлення особистості.

3. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

4. Норми літературної мови.

5. Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

6. Текст і його ознаки.

1. Українська мова - національна мова українського народу, державна мова України. Місце української мови серед інших мов світу

Мова — це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Мова спрямована як у внутрішній світ людини, її психіку, так і в зовнішній світ природи і людських взаємин. Вона є осно­вою зростання особистості.

На Земній кулі сьогодні існує 3 – 5,5 тисяч мов, об’єднаних у понад 200 сімей. Найчисленніша з них – індоєвропейська, до якої належать понад 150 мов, які входять до 12 груп. Носіями індоєвропейських мов є майже половина людства – більше 2 млрд. осіб. Слов’янськими мовами користується понад 300 млн. осіб. Усі ці мови походять з праслов’янської, що існувала у вигляді близькоспоріднених слов’янських племінних діалектів приблизно з середини ІІІ тисячоліття до н.е. до V ст. н. е.

Українська мова – державна мова України. Це національна мова близько 50 млн. українців і одна з робочих мов ООН.

Поза межами України українська мова побутує серед українців західної діаспори (понад 2 млн. чоловік) та східної (близько 7 млн. чол.). Більше 75% зарубіжних українців західної діаспори живуть у Північній та Південній Америці. В умовах багатоетнічного оточення вони зберігають свою національну самобутність: мову, звичаї, культурні, мистецькі, побутові традиції.

Східна діаспора численніша (у Казахстані – 3 млн., на Кубані – 2 млн., у Москві – 1 млн., на Далекому Сході – 500 тис. тощо), але належних умов для задоволення своїх культурних запитів східна українська діаспора не мала внаслідок насильницької русифікації як за часів царату, так і в СРСР. Лише у 20-і роки XX ст. були створені сприятливі умови, діяло 2,5 тис. українськомовних шкіл, 16 педтехнікумів, педінститути, працювали видавництва, театри, видавалася преса. Але невдовзі все це було ліквідовано. Українська мова продовжувала функціонувати в усній формі лише на побутовому рівні. Розпад СРСР і відродження державності в Україні дали поштовх піднесенню етнічної свідомості українців східної діаспори. У Москві, Алмати, Єревані, Талліні, Вільнюсі, Ризі відкрилися недільні школи, створено культурно-громадські товариства, земляцтва.

2. Культура мовлення особистості

Свідченням рівня сформованості літературної мови є наявність і фіксованість її норм — орфоепічних, орфогра­фічних, лексико-семантичних, граматичних і стилістич­них — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях. Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неод­мінно має володіти культурою мовлення, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

У культурі мови виділяють кілька рівнів: граматична правильність, стилістична виразність, комунікативна опимальність (доцільність), мовна майстерність. Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Мовна май­стерність талановитого мовця може виявлятись уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі оволодін­ня мовою. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності. Рівень правильності мовлення досягається із засвоєнням ос­новних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, сти­лістичних) літературної мови. Стилістична виразність і ко­мунікативна доцільність спираються на правильність. Проте без дотримання інших вимог, за якими формуються такі ко­мунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетич­ність виражальних засобів, правильності мови не досягти.

Становлення особистості відбувається завдяки мові і мовним засобам, зокрема її лексико-понятійному арсена­лу. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності лю­дини. Як зазначав український мовознавець Олександр Потебня (1835—1891), “мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства”.

Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мов­ної культури людини існує співмірність і залежність. Освіче­на людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нор­мами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних до­сягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

Спілкування людей відбувається у кількох сферах од­ночасно:

• родинна: спілкування має повчальний характер. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, молода людина з часом намагається «вирівняти» спілкування. Це переваж­но вдається, іноді виникає конфліктна ситуація;

• психологічна: мовець шукає духовної сумісності з іншими індивідами і можливості реалізувати свою волю, емоції, інтелект;

• соціальна: самоутвердження в соціумі;

— навчальна і навчально-професійна: мовець прагне реалізувати себе як громадянин на рівні виробничих, май­ нових, економічних відносин, досягти кар'єри, професій­ ної майстерності.

Кожна сфера має свої правила і закони мовного спілку­вання, які повинна опановувати сучасна молода людина у міру свого зростання, навчання й виховання.