7. Склад. Види складів.

Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й аку­стичному плані.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вер­шину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:

ліс, день, звір; я-ма, си-ла, книж-ка; со-ро-ка,я-лин-ка, серденько; ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.

Склади у слові бувають відкриті й закриті.

Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; 

Закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки_, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.

Поділ слів на склади залежить від декількох умов:

1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.

2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.

3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.

4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступ­ного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.

5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони нале­жать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.

Закони українського складоподілу.

У сучасному українському літературному мовленні складоподіл підпорядкований тенденції наростаючої звучності в межах складу, що зумовлює дію відкритого складу. У зв’язку з цим українські склади повинні закінчуватися голосними, вони, як найгучніші, утворюють вершину складу. Милозвучність нашої мови вимагає усунення груп приголосних у межах одного складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу спадала, а наступного- зростала або повторювала гучність попереднього, тобто гучність ніби пульсує: «біль-шою-меншою» — «меншою-більшою» або однаковою силою звучання. Правила переносу слів із рядка в рядок.

Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка на інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.

1.     Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не пай-ок; сльо-за.

2.     Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти.

3.     При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що  позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.

4.     У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.

5.     Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.

6.     Не відривається один приголосний від кореня.