6. Принципи української графіки.

Графіка (гр. graphіke від graphd "пишу, креслю, малюю") -

1) сукупність усіх засобів письма (всіх букв і допоміжних знаків);

2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками.

Букви певної мови складають її алфавіт.

Літера - "писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень"⁶

Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).

Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).

Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.

Примітка. Крім літер в українському письмі вживаються ще і такі знаки: ' (апостроф),' (знак наголосу). Вони не входять до складу абетки й на розміщення слів у словниках не впливають.

Український алфавіт.

Сучасний У. а. складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначаєприголосні звуки (б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ), 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, упередають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два (й + е, й + у, й + а: має, юнак, в’янути); літера ї завжди позначає два звуки (й + і: їжа, з’їзд); літера й перед о позначає приголосний j (його), а в ін. позиціях — нескладовий голосний і (йду, гай); літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м’якості приголос. звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний h (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний g (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків шч (щука). Літери У. а. за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Співвідношення між звуками і літерами в словах.

Кожна літера української абетки здебільшого позначає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між буквами і звуками немає.

1. Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я - [а], ю - [у], є - [е] та м'якість попереднього приголосного і два звуки: я - [йа], ю - [йу], є - [йе].

Два звуки вони позначають:

- на початку слова: якомога [йакомога], юність [йун'іс'т'], ємний [йемниї];

- після літери на позначення голосного звука: має [майе], стою [стойу];

- після апострофа, знака м'якшення: м який [мйакйї], мільярд [м'іл'йард].

В інших випадках літери я, ю, є позначають один звук.

2. Літери їта щ завжди позначають два звуки (фонеми): ї- [йі], щ - [шч]

3. Літера ь (знак м'якшення) звука не позначає, а вживається для позначення м'якості попереднього приголосного: сьомий [с'омиї].

4. Один звук може позначатися двома літерами: звук [дж] - літерами д і ж, звук [дз] - літерами д і з.

Наголос. Типи наголосу в українській мові.

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

Зверніть увагу! Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення: Ти краще вивчи вірш. Ти краще вивчи вірш.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):

Редагування тексту слід закінчити сьогодні.

Примітка. Як різновид логічного розрізняють ще й емфатичний наголос, який додає виділеному слову емоційного забарвлення. Виражається подовженням наголошеного голосного чи приголосного: Роз-з-у-у-умннй же ти\ Сха-мені-і-іться ж\

В українській мові наголос динамічний (наголошений склад звучить сильніше і триваліше), вільний (різномісний, тобто постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у польській, угорській, французькій, чеській мовах) ірухомий (при словозміні може переходити з одного складу на інший: книжка – книжки, трава – трави).

Часто наголос виконує смислорозрізнювальну функцію.