- •Фонетика і фонологія. Предмет і завдання фонетики.
- •4. Асиміляція і дисиміляція.
- •5. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних в українській літературній мові при словозміні та словотворенні.
- •6. Принципи української графіки.
- •7. Склад. Види складів.
- •8. Орфоепія.
- •Приголосні
- •9. Предмет орфографії. Зв'язок орфографії з графікою й орфоепією.
- •10. Морфемна будова слова.
- •11. Основні способи словотворення в сучасній українській мові.
- •12. Лексикологія. Слова однозначні та багатозначні.
8. Орфоепія.
Орфоепія -це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.
Предметом вивчення орфоепії є:
звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);
правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);
правильна вимова звукосполучень;
правильна вимова окремих слів та їхніх форм.
Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.
Основні правила сучасної української літературної вимови.
1. Чітке й виразне звучання голосних звуків у наголошеній позиції: [пор?ада], [г?олос], [т?уп'іт], [веис?елка].
2. Ненаголошений [е], вимовляється з більшим чи меншим наближенням до [и], так само ненаголошений [и] у вимові більшою чи меншою мірою наближається до [е]. Особливо відчутне наближення [е] до [и] та [и] до [е] спостерігається в позиції перед наголошеним складом, трохи менше – після наголошеного складу: [шиер?оки?і],[селеизеин'], [приег?ода], [замет?іл'].
3. Відповідно до норм української орфоепії дзвінкі приголосні [б], [д], [д'], [з], [з'], [§], [§'], [ж], [дж], [ґ], [г] у мовленнєвому потоці, як правило, зберігають свою дзвінкість. Це стосується зокрема:
4.Чергування дзвінкого [з] з глухим [с] спостерігається у префіксі з- або прийменнику з перед наступним глухим (крім [ш] і [ч]): [с'ц'іпити], [с:унути], [схотіти], [сказати]; [стобоіу], [скавою], [с:ином] (орфографічно – з тобою, з кавою, з сином). Перед шиплячими [ш] і [ч] дзвінкий свистячий [з] чергується з глухим шиплячим [ш]: [ш:ити], [шчистити]; [шчасом], [шгафи] (орфографічно – з часом, з шафи).
5. Сонорні приголосні [в], [і], які взагалі не мають глухих відповідників, у кінці слова, на початку слова перед будь-яким приголосним, а також у середині слова після голосного перед приголосним перетворюються на короткі нескладові голосні [?у],[?і]; [леу],[воук],[га?і],[за?ічиек],[?ішоу].
6. Глухі приголосні в середині слова і на межі слів перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими: лічба - [л'іджба], Вишгород - [вижгород], футболіст - [фудболіст], ось де - [оз'де].
7. Шиплячі приголосні (неподовжені) у кінці слова або перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди тверді: [часто], [річ], [чутка], [чийсти?і], [пеикуче], [жито], [шапка], [сиедж:у]. Тільки перед [і] вони злегка пом’якшуються [ж'інка], [ч'ітко], [грош'і]. Пом’якшеними також є подовжені шиплячі у коренях слів: [роздор'іж':а], [узвиш':а], [узб'іч'а].
8. Перед наступними м’якими чи пом’якшеними приголосними попередні теж стають м’якими: [с'н'іг], [ц'в’ах], [с'м'іливиі],[с'огод'н'і],[п’іс'л'а].
9. У мовленні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с']. Наприклад: [мишка] – [мис'ц'і], [книжка] – [книз'ц'і], [річка] – [р'іц':і].
10. Свистячий приголосний [з] перед шиплячими [ж], [дж] чергується з [ж]: [беиж:урниї],[жджемом].
11. М’який подовжений звук [ц':] є характерним для нормативної вимови буквосполучення -тьс(я) у дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу: [с'м'іjец':а], [хвиел'уjуц':а]. Буквосполученню -шс(я) у вимові відповідає довгий м’який [с':]: [с'м'іjес':а], [хвиел'уjс':а].
12. Нормативним для української мови є також чергування [у] – [в], [і] – [j] у мовленнєвому потоці, яке зале жить від кінця попереднього і початку наступного слова: наш учитель, наша вчителька, зайшов у клас, зайшла в аудиторію, жити в будинку;
Вимова голосних, приголосних та звукосполучень.
Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний витяг видавець мудрість.
В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно:
[знати] - знати;
[пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати.
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:
[то^м^] - том$; [зоузул'а] - зозуля; [гоулубка] - голубка.
3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:
[е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантажеин': а] - вантаження.
[и]-з наближенням до [е] [висдаток] - видаток; [обвиенувачеин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний.
Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна.