30. Утвердження ідеї індивідуалізму в трагедії Есхіла «Прометей прикутий»

Щодо часу постановки трагедії «Прометей прикутий» даних немає, але вважається, що трагедія належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який всупереч волі Зевса викрадає з Олімпа вогонь і дарує його людям. До того часу люди вели напівтваринний спосіб життя, а богів-олімпійців зовсім не обходили їхні бідування. Прометей приніс вогонь й навчив людей обробляти землю, будувати житла, лікувати хвороби, читати й писати, приносити богам жертви. За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над світом, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Образ прихильного до людей учителя — Прометея набув надзвичайної ваги серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва та медицини.

31. Художні новаторства драматургії Софокла

Софокл (497 - 408 рр..) Походив з афінського передмістя Колони, був сучасником і гарячим шанувальником Перікла. Софокла називають Гомером грецької драматургії, бажаючи цим сказати, що Софокл так само повно і яскраво відображає «золоте століття» Перікла, як Гомер зобразив у своєму епосі життя, характер та подання епічної Греції. У всіх творах Софокла відчувається така ж свідомість величі і гордості людського генія, як і у вищенаведеній програмній промові Перікла. Ідея долі у Софокла поєднується з прославлянням людського генія, творця і творця матеріальних і духовних цінностей в межах, відведених йому життям. Саме поняття долі в Софокла більш абстрактне, ніж в Есхіла. В останнього доля близька до божества, у Софокла цього немає.

Основна ідея - ідея долі - найповніше виражена в кращій трагедії Софокла «Цар Едіп».Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі.

Софокл намагався у своїх творах об єктивно зобразити ті зміни й конфлікти, що виникали в суспільстві тих часів. Обстоюючи демократію, він осболиво гостро виступає проти тиранії. Саме таким несправедливим правителем і потсає перед нами фіванський цар Едіп (до самовикриття). Значне місце у світогляді Софокла належить релігійним роздумам. Софокл вірить,що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються. Проте дуже часто прагнення людини заходять у конфлікт із волею богів, і тоді трапляється нещастя, яке сталося з Едіпом. Софокл вважає,що вищою мудрістю для людини є беззастережне виконання волі богів. Зразком такого цілковитого підкорення стає сліпий вигнанець Едіп, який скаржиться на свою долю,але ніколи не звинувачує в цьому богів.

Художні особливості трагедій Софокла:

1) в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан; 2) трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві); 3) драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;4) відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15; 5) Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. 6) Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації; 7) найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.

З іменем Софокла пов'язане остаточне відокремлення поета від головного актора. Саме Софокл вважається тим драматургом, який увів третього актора. Це зменшило значення хору, центр уваги гля¬дачів був перенесений на індивідуальну психологію героїв і на роз¬виток драматичної дії. З появою Софокла на театральному Олімпі грецька трагедія стала реальнішою, ближчою до життя.

32. Гуманістичне переосмислення міфу в трагедії Софокла «Цар Едіп»

Оскільки ми визначили, що темою трагедії є опис долі Едіпа, то справедливо було б згадати, що основою сюжету всієї трагедії є міф про Едіпа, з якого ми дізнаємося про тяжке життя та трагічну долю юнака. Міф повністю трансформовано у трагедії (окрім декількох моментів, як, наприклад: трагедія закінчується тим, що Едіп просить Креонта подбати про його дочок, не називаючи жодного імені, а в міфі історія продовжується (справедливіше сказати, в трагедіє вона скорочується), і Едіп у супроводі доньки Антігони вирушає до Афін, де сам і вирішує свою долю; про Сфінкса в трагедії згадують лише декількома фразами, називаючи Едіпа «загадок разрешителем», а в міфі набагато детальніше описано зустріч майбутнього царя зі Сфінксом і т.д.). Проте Софокл не ставив за мету переказати давно відомий міф. По-перше, на відміну від міфу, фабула і сюжет не співпадають! Історія в трагедії закінчується тим, з чого вона починалась. Таким прийомом автор створює гострий та захоплюючий сюжет, дозволяючи читачеві ближче познайомитися із персонажами, їхнім внутрішнім світом та ставленням до фатуму та богів і місцем людини у вирішенні власної долі. За своєю концепцією трагедія «Цар Едіп»є антропоцентричною. Ми бачимо, що головний герой абсолютно самостійний у питанні вирішення власної долі. Так, він спробував зазирнути в минуле, щоб дізнатися своє походження, і отримавши відповідь, приймає власні рішення, в яких боги, до речі, не втручаються! Так, вони згадуються, але вони не являються персонажами трагедії і не мають того сакрального впливу на долю людини, як це було в минулі часи.

Софокл вірить, що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються. Проте дуже часто прагнення людини вступають у конфлікт із волею богів, і тоді трапляється нещастя, яке сталося з Едіпом. До речі, не тільки він сам за себе вирішив свою долю. Згадаймо Іокасту! Дізнавшись жахливу правду, вона вирішила вкоротити собі віку – теж прояв особистої волі людини. Та як би огидно не вчинив Едіп, вбивши рідного батька та вступивши в нечестивий шлюб із власною матір'ю, хор його виправдовує, аргументуючи це тим, що Едіп нічого не знав, Креонт не звинувачує свого товариша у наговорі на нього, а, ніби цього й не було, підтримує Едіпа і погоджується подбати про його дочок. Саме в цьому проявляється високий гуманізм, закладений Софоклом у трагедії.