7.Анімізм як риса міфологічної свідомості

Анімізм (від лат. anima — душа) — віра в те, що все неживе має душу. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя.

Спочатку анімізм зв'язаний із представленням про демонізм, як про деяку силу, злу чи благодійну, визначальну долю людини. Це є миттєво виникаюча і миттєво іде страшна і фатальна сила, про яку людина не має ніякого представлення, яку не можна назвати по імені і з який не можна вступати ні в яке спілкування, тому що цей демон ще не має ніякої фігури і ніякого обличчя, ніякого взагалі обрису. Демон – це спочатку та діюча сила, про яку людині чогось не відомо, його закінченого образа ще не існує, але він уже не є фетишем (Сфінкс, кентаври, сирени).

Для первісних людей усі явища природи, всі речі навколишнього світу здавалися одушевленими, живими. Це було пов’язано з нерозумінням різниці між живою і неживою природою. Анімізм – це також віра в існування душ і духів. У давнину існувало уявлення, ніби душа – якась життєва сила – могла відокремлюватися від тіла, наприклад, коли людина спить і бачить сни або коли людина вмирає, а її душа продовжує жити.

Первісна людина відчуває жах і безпорадність перед силами природи. Тому одухотворення природи робить її більш близькою, більш зрозумілою. Первісна людина безсила, але вже не така безпомічна. Вона просить, благає, навіть залякує духів і демонів. Її психічний стан відображається в анімізмі, що З. Фройд називає психологічною теорією, а магію вважає її технікою, практичною іпостассю. Магія покликана примусити явища природи служити людині, захистити її від ворогів, надати їй сили для перемоги над ворогом. Мотивами, що спонукають до магічних дій, є бажання люди-ни. З часом психічний акцент переноситься з мотивів магічних дій на їх засоби й на самі дії.

8.Антропоморфізм як риса міфологічної свідомості

Антропоморфізм (антос – людина, морфос – форма) – спосіб світосприйняття, згідно з яким предмети природи, тваринні та міфічні істоти наділяються психічними властивостями і навіть виглядом людини.

антропоморфізм (основна риса міфологічної свідомості) – перенесення людиною своїх властивостей і характеристик на оточуючий світ: проекція людини себе зовні. За аналогією з собою пояснюються всі природні, космічні явища весь світ живої та неживої природи, божества (низький рівень розвитку пізнання). З антропоморфізму витікали такожі такі характеристики міфологічної свідомості, як гілозоїзм – «оживотворення» оточуючої дійсності, уявлення всього світу, космосу як відпочатку живого (грані між живим і неживим не проводилось та анімізм – одухотворення оточуючого світу, ствердження, що за всіма явищами реального світу (живого і неживого) скривається сонм духів (душ), що визначають буття і функціонування;

9.Фетишизм як риса міфологічної свідомості

фетишизм(від фр. "fй tiche" - ідол, талісман) – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями, обожнюються, з ними пов'язується можливість задоволення своїх бажань. Фетишем міг стати будь-який предмет, який вразив чимось уяву людини: (камінь незвичної форми, кусок дерева, частини тіла - зуби, ікла, кістки тощо), або знайдений в незвичайній обстановці. Пізніше з'явилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем ставав випадково обраний предмет, і якщо його власника супроводжувала удача, то фетиш наділявся магічною силою, а якщо ні, - його замінювали іншим.

Генезис фетишизму загалом, криється в анімістичному погляді на природу, за яким навіть об'єкти неживого світу обдаровані життям, розумом, волею і душею. Первинним типом фетиша є той, в якому вбачали самостійну, яка притаманна йому самому силу. Стосовно інших фетишів вважалось, що вони мали силу, яка вселилася в них зовні (якийсь дух). Тобто, первісна людина в неживих предметах бачила щось живе. Також були фетиші, що не володіють самостійною силою, а отримують її лише внаслідок близькості їх або відношення до певного божества або священного предмету (наприклад, річ, взята з гробниці шамана, місцеперебування якогось божества тощо). До фетишизму дуже близьке ідолопоклонство: ідол (предмет з дерева, глини та ін.матеріалів і різні амулети, талісмани) відрізняється від фетиша тим, що він являє собою матеріальний об'єкт, якому дана певна людська чи тваринна форма. Психологія ідолопоклонстваподібна фетишизму: віра, що в ідолі є могутня душа, або, що в нього вселився дух божества, який в нагороду за дану йому красиву форму, надає допомогу людині.