27. Походження грецької трагедії та її структура

Почати розмову доцільно з питання про походження грецької трагедії, яке вже антична традиція пов'язувала з культовими піснями (дифірамбами) на честь Діоніса. Слід звернутися до відповідного уривка з «Поетики» Аристотеля, що підтверджує цю версію і відповідно зрозуміти походження терміну «трагедія» «цапина пісня», виходячи з ритуалу Діонісій. Звернення до Аристотеля важливе і при характеристиці драми як роду літератури. Саме ним підкреслена сутність драми як «дії» на відміну від розповідного роду – епопеї. Окрім «дієвості» важливо також звернути увагу на конфліктність природи драми, а також її публічний характер – орієнтованість на сценічну дію для великої аудиторії.

Театр завжди розвивається в гострі соціальні моменти епохи. Утвердження поліса, греко-перська війна, де греки перемогли, тому що лад їхнього життя був більш прогресивним. Хоча сюжети були в основному міфологічними, але поточні події теж відбивалися. У театрі обговорювалися всі події. Тирани сприяли розвитку театру, тому що в такий спосіб вони залучали народ на свою сторону.

Головне завдання театру - катарсис (очищення). Очищення від страстей, що терзають людину. Він повинен був вінчати трагедію. Загибель героя не повинна була бути безглуздою. Вищий зміст - зіткнення суб'єктивних обставин й об'єктивної закономірності. Перше - це герої, друге - вищий закон олімпійських богів, доля. Перемагає завжди доля, хоча герой і шляхетний. Греки вважали, що скрізь повинна була бути гармонія, а виступ героя порушує гармонію, розплата за це - життя. Герой найчастіше гине, і глядачі йому співчувають. Жити завжди залишаються спокійні, пасивні.

Трагедії починалися парадом - піснею хору, що йде по орхестрі. У пізніший час він змінився прологом - це все до першої пісні хору, зазвичай розповідь, експозиція. Потім ішов стасім - пісня стоячого хору. Потім епісодій – поява протагоніста. Потім ішло чергування стасимів та епісодіїв. Епісодій закінчувався комосом - спільною піснею героя й хору. Вся трагедія закінчується ексодом (відходом) - піснею усіх.

28. Есхіл як «батько трагедії»: естетичні особливості драми

Світ, створений Есхілом в трагедіях,— це сівт благородних, сміливих, діяльних натур. Його герої вступають у суперечку навіть із богами. Естетичне кредо драматурга відбиває філософію гармонії людини й природи, боротьби за людське щастя й моральні способи його досягнення. Він першим показав на сцені драму людського буття. Стиль трагедії — монументально-патетичний, мова свіжа, яскрава, первозданна, як чотири стихії: земля й небо, вогонь і вода, які за уявленнями древніх греків були першоосновою життя. Зіткнення цих стихій у людині, звільнення людини від дикості в процесі розвитку суспільства прагнув зобразити драматург у своїх трагедіях. Але для перемоги нового над старим потрібні були герої-титани. І Есхіл, осмисливши древні міфи, створює трагедії, у яких прагне осягнути сокровенні таємниці гармонії й краси.

Однією з найвеличніших трагедій Древньої Греції став «Прометей закутий» Есхіла. Ця трагедія заснована на міфі про титана Прометея, що викрав вогонь у Зевса й віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі. Щодня до Прометея прилітав могутній орел і клював його печінку, яка знову виростала за ніч. Страждання Прометея скінчились за велінням Долі, проти якої безсилий навіть Зевс: легендарний Геракл убив орла й звільнив Прометея.

Есхіл наповнив цей міф таким пристрасним і живим змістом, що трагедія вражає нас і сьогодні. Дія трагедії відбувається в Скіфії, де знаходиться прикутий до скелі Прометей. Він приречений на страждання волею всемогутнього бога-громовержця Зевса за свою любов до людей. У своєму монолозі Прометей розповідає, що він не тільки передав вогонь людям, але й навчив їх обробляти дерево й будувати житла, показав цілющі трави, приручив тварин, запріг у візки коней, пустив по морю кораблі. У глибині землі. Прометей добув цінні метали й навчив людей обробляти їх. Але головне полягає в тому, що Прометей розбудив у людині дух боротьби й дав їй владу над світом. Образ Прометея відображує етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом усього його творчого шляху: особиста відповідальність людини за прийняте рішення. Давньогрецький драматург Есхіл є родоначальником жанру трагедії, тому його називають батьком цього жанру. У своїх трагедіях Есхіл використовував міфологічні сюжети, осмислюючи їх по-новому. Естетичне кредо драматурга «людина — сама будівничий свого щастя». Воно найбільш яскраво втілилося в трагедії «Прометей закутий».