52. «Наука кохання» Овідія: своєрідність жанру та засоби психологізму

Вершиною любовної лірики поета стала поема «Наука кохання» у трьох книгах (2330 рядків), що з’явилася вже в самому кінці І ст. до н. е. Поема була складена за зразком модних тоді «наук» (або «мистецтв», що в сучасному розумінні означає «порадник»), написаних на різні теми — гри в м’яч, плавання, приймання гостей, влаштування бенкетів тощо. Перша книга містить поради щодо пошуку об’єкта кохання (жінки) та його завоювання, друга розповідає, як зберегти кохання, а третя, щоб урівноважити сторони, дає настанови жінкам проти чоловіків.

У цій поемі Овідій постає тонким психологом з надзвичайно багатим досвідом і чудовим знанням людської вдачі. Мабуть, ті Численні поради, що їх він дає чоловікам, не втратили свого значення і в наш час. Зокрема, поет говорить про необхідність запастися великим терпінням під час залицяння, невтомно вживати Палких і переконливих слів, красивих виразів, підкріплюючи їх навіть сльозами й доповнюючи поцілунками. Він радить починати завоювання господині через її служницю, а для цього робити їй подарунки й навіть позалицятися до неї. З жінкою слід спочатку зав’язати дружбу, приховуючи кохання до певного часу.

Корисно виглядати блідим і схудлим, щоб розчулити жінку. Поет радить у жодному разі не розповідати друзям про свої любовні перемоги, щоб не викликати заздрості й бажання «відбити» коханку. Потрібно пристосовуватися до різних жіночих характерів. Велику увагу Овідій приділяє ввічливому обходженню з жінкою, вимагає цілковитої покори їй, виконання її бажань і наказів.

Досвідчений коханець розбирається у виразах обличчя, ретельно добирає слова під час розмови, виявляє тактовність тощо. Наприклад, поет радить ніколи, особливо в літніх жінок, не питати про їхній вік, не робити неприємних зауважень. Потрібно знатися на зачісках, модах і самому бути завжди охайним, простим у поведінці, стежити за чистотою свого тіла, обов’язково чистити зуби тощо.

Тому окремі частини поеми перетворюються на порадник із правил хорошого тону як для жінок, так і для чоловіків. Дотепна і жвава поема стала цінним джерелом для вивчення моралі, звичаїв і смаків епохи Августа, але самому імператорові вона явно не сподобалася. Вже в засланні Овідій намагався довести, що він зображував у поемі лише стосунки з гетерами й жінками легкої поведінки. Проте поради поета щодо виховання, освіти й поведінки жінок були цілком придатні і для знатних римлянок. За доби Середньовіччя, коли складався рицарський етикет, поема стала своєрідним наставником, невичерпним порадником для трубадурів і труверів.

54. Значення фольклорних та міфологічних елементів в романі Апулея «Золотий віслюк»

Особливе місце серед цих історій належить чудовій міфічній казці про Амура і Псіхею. Вона виникла в Елла¬ді приблизно в VI-V ст. до н. е. й розповідала лише про самий факт незвичайного кохання смертної дівчини і бога. Апулей уск¬ладнив основну любовну лінію, увівши інтригу зі злобливими й заздрісними сестрами, які вирішили згубити Псіхею і були пока-рані, а сама героїня зазнала переслідувань Венери і врешті була винагороджена за вірне кохання. Юпітер припинив ворожнечу між ними, Псіхея стає безсмертною богинею, й усі боги визнають її дружиною Амура. Однією з особливостей цієї казкової історії стало незвичне зображення богів, зокрема підкреслено їхні земні стосунки, поведінка й почуття, не говорячи вже про звеличення самого всепереможного кохання.

Роман Апулея написаний своєрідним стилем, у якому примх¬ливо переплітаються реальне життя і фантастика, віра в божества і чорнокнижництво, мораль задоволеної життям людини і крити¬ка окремих його вад. Відповідно й мова письменника надзвичай¬но барвиста та різноманітна. Там, де він описує «правду життя», побут і вчинки представників нижчих верств, звучить простона¬родна мова, що в інших випадках замінюється мовою високоос¬віченого оратора, стає вишуканою, патетичною та навіть манір¬ною. В ній багато синонімів, часом надмірного багатослів'я, що затемнює зміст і робить його інколи важким для розуміння, арха¬їчних слів і виразів, грецьких запозичень, неологізмів, народних вульгаризмів, приказок і афоризмів, прийомів красномовства, гри слів тощо. Часом мова Апулея починає звучати віршами в прозі, стає мелодійною й витонченою. Все це засвідчує надзви¬чайну майстерність Апулея-стиліста, його глибоке знання зако¬нів художнього слова. Цей оригінальний тип романної моделі зберігається і розвивається далі в новій літературі.