33. Філософсько-психологічна трагедія Евріпіда

Про життя Еврипіда відомо досить небагато дійсних фактів. До¬стовірно можна сказати, що участі в політичному житті він не брав, приятелював з філософами Сократом і Анаксагором, софістами. Свої твори наповнив філософськими роздумами про життя і смерть, про проблеми моралі й моральності, про вічну загадку – людину. Сучасники називали його «філософом на сцені». Також відомо, що сучасники недолюблювали Еврипіда, навіть ті, хто визнавав його неабиякий талант. Дослідники вважають, що це трапилось через те, що Еврипід як мислитель випередив час, і, якщо Софокл був співцем афінської демократії, то Еврипід уловив у ній глибинні кризові яви¬ща, які виявлялись як у політичному й суспільному, так і в приватно¬му житті його сучасників. За словами Арістотеля, він зображував людину такою, якою вона є в житті.

Завдяки Еврипідові в літературі вперше з'явився аналіз психології людської особистості. Людина у Еврипіда залежить не від наперед визначеної долі, а сама визначає її. У творчості митця спостерігає¬мо подальший розвиток самої побудови трагедії. Зменшується роль хору, міф стає лише оболонкою сюжету, у який нерідко вводиться досить складна інтрига, мистецьки побудовані діалоги. Однією з ос¬новних особливостей трагедій Еврипіда став пафос, тобто особли¬вий психологічний стан героя: радість, відчай, сумніви і т.п. Це створювало певну емоційну атмосферу у виставі. Також важливою особливістю трагедій Еврипіда є наявність побутового елемента. Його герої більше цікавляться особистими повсякденними пробле¬мами, аніж державними й загальнолюдськими.

Найбільше Еврипіда приваблює душа жінки. Він намагається осягнути її глибини, розкрити таємниці. При цьому поет не дає ста¬тичної картини. Він подає характер героїв у розвитку, змальовує роздвоєність і душевний розлад особистості, переносить конфлікт трагедії в людську душу. Найяскравішою ілюстрацією сказаного вище є найвідоміша з трагедій Еврипіда «Медея» (431 р. до н. е.), у якій автор показує, як зло оточуючого життя породжує зло в душі людини.

34. Походження комедії: значення елементів фольклорної обрядовості

Ми не маємо на сьогодні точних даних про походження давньої аттичної комедії, але існують припущення про те, що її появі спри¬яли декілька факторів і джерел. Першим, звичайно, можна вважа¬ти вже відомі свята на честь бога Діоніса. Під час процесій виконувались так звані «фалічні пісні» (розгульні, часто сороміцькі, непристойність їх була зумовлена традиціями са¬мого обряду), розігрувалися насмішкуваті мімічні сценки, відпус¬калися жарти, навіть лайливі слова на адресу окремих громадян. Вважалося, що це допомагало виконати основну мету обряду – забезпечити перемогу продуктивних сил життя: у сміхові й лихо¬слів'ї давні греки бачили життєутворюючу силу. Звичайні уявлен¬ня про благопристойність на цей час відмінялися.

Друге можливе джерело давньої аттичної комедії також пов'яза¬не з Діонісовими святами й сільськими піснями, у яких гостро й до¬тепно висміювались вади та якісь прикрі вчинки й дії окремих гро¬мадян. Існує думка, що у результаті досить частих конфліктів між містом і селом, коли добросусідські стосун¬ки між ними переривалися одвертими сварками і ворожнечею, з'являлася традиція, за якою вольності, що допускалися на Діонісові свята, вночі переносились до міста. З цього приводу в трактаті анонімного автора «Про комедію» сказано: «Комедія ви¬никла так. Селяни, яких кривдили афінські громадяни і які хотіли заплямувати їх, приходили до міста, коли там улягалися спати, йду¬чи вулицями, перелічували заподіяні їм кривди, голосно вигукува¬ли імена тих, хто їх образив. Сусіди їх слухали. Це було ганьбою для кривдника і не раз примушувало його відмовлятися надалі від тако¬го способу дій. Безперечно, така спроба пояснити виникнення комедії виглядає наївно, але самий факт наявності подібної форми боротьби з кривдниками цілком міг прислужитися появі викри¬вального начала в комедії.

Певним підтвердженням сказаного вище є сам термін комедія, який означає «пісню комоса». Комос – гурт гуляк, які після бенкету влаштовують процесію з піснями, танцями. У ко-медіях цей елемент представлений у вигляді хору, переодягненого в різні, часом досить фантастичні костюми (бджіл, ос, птахів, жаб, навіть хмар і т.п.). Третім джерелом давньої аттичної комедії вважають народні жартівливі сценки фарсового характеру, у яких висміювались дур¬нуваті багатії, лікарі-шахраї, обдурені дружинами чоловіки, вчені¬ша рлатани тощо. Спочатку такі сценки мали на меті розважати гля¬дачів, але пізніше вони почали торкатись злободенних політичних конфліктів, набуваючи характеру в'їдливих памфлетів.