39. Періодизація літератури Давнього Риму

І. Архаїчний (240 – 81 рр. до н.е. від перекладу Лівієм Андроніком «Одіссеї» до початку літературної діяльності Цицерона). Цей період позначений розвитком жанру трагедії (Лівій Андронік, Невій, Еній, Пакувій, Акцій), комедії (Плавт, Теренцій), епосу (Лівій Андронік, Невій, Енній), сатири (Луцілій), історіографії (Катон Старший).

ІІ. Золоте століття римської літератури: 1) золоте століття римської прози (81 – 31 рр. до н.е. від Цицерона до Августа). Розвиваються різновиди прози: ораторська (Цицерон), історична (Цезар, Саллюстій, Корнелій Непот), наукова (Варрон). Значним художнім явищем стає поезія неотериків (Катулл), філософський епос (Лукрецій). 2) золоте століття римської поезії (31 р. до н.е. – 14 р. н.е. – епоха Августа). Період позначений розвитком жанру елегії (Тібулл, Проперцій, Овідій), буколіки (Вергілій), дидактичного епосу (Вергілій, Овідій), героїчного епосу (Вергілій), міфілогічного епосу (Овідій), сатири (Луцілій, Горацій), оди, послання (Горацій), історіографії (Тит Лівій).

ІІІ. Срібне століття (14 – 117 рр. н.е. від смерті Августа до смерті Траяна). Період розвитку жанрових різновидів епосу: історичного (Лукіан), героїчного (Стасій, Сілік, Італік), міфологічного (Валерій Флакк), дидактичного (Манілій). Створюються зразки трагедії (Сенека), байки (Федр), сатири (Персій, Ювенал), епіграми (Марціал). Розвивається історіографія (Тацит), риторика (Квінтіліан, Пліній молодший), біографія (Светоній), роман (Петроній, Апулей).

ІV. Період занепаду (117 – 476 рр. н.е. від смерті Траяна до падіння Римської імперії. Література демонструє розвиток поезії (Авсоній, Клавдіан), епосу (Рутілій Намаціан), ораторської прози (Сіммах), філософії (Амміан, Боецій), християнської прози (Тертуліан, Мінунцій Фелікс, Кіпріан, Лактанцій, Єронім Августин, Венанцій Фортунат), юриспруденції (Юстініан).

40. Жанрові характеристики комедії раннього римського еллінізму (Плавт, Теренцій)

40)

Найпоширенішим жанром була новоаттична комедія. Термін античний, греки хотіли показати відмінність між Аристофаном і цими комедіями. Новоаттична комедія звертається до побуту, до типового, пересічного, сімейного. Знаходить популярність. З'являється афоризм: "Я людина й думаю, що ніщо людське мені не чуже". Це з комедії Теренція, римлянина, що використав багато комедій Менандра.

Відмінності:

1) відсутність високого суспільного звучання, політичної злободенності;2) зникають фантастичні елементи;3) до мінімуму зведене особисте глузування;4) нова комедія звертається до загальнолюдського змісту й відходить від злободенних проблем.

Кращими комедіографами були Тит Макк Плавт і Публій Теренцій Афр. Плавту приписують 120 комедій, до нас дійшла 21. Вони дуже вплинули на комедії 17-18 століття. Плавт працював у жанрі моторної комедії. Головна дійова особа, що веде інтригу - раб. Одна комедія так і називається "Раб-ошуканець". Завжди позначав, яку комедію він брав й у кого. З'єднано зазвичай кілька сюжетів. Його комедіям притаманний елліністичний погляд на життя. Забирав філантропізм Менандра, наповнював шаржами, карикатурами. Кращою комедією вважається комедія "Скарб". Вона особливо вплинула на 17-18 століття. Запозичив її, зокрема, Мольєр. Плавт показує тут себе і як психолога. Скупа людина знаходить горщик із золотом. Плавт показує, як багатство впливає на психіку людини.

Прийом "фі про кво" - йому говорять одне, але він не чує.

На противагу Плавту був Теренцій, що не користувався славою при житті. Він був рабом, негром з Карфагена, звідки його вивезли Сціпіоны. Сціпіоны рано помітили його здібності, вивчили, виховали, дали йому своє ім'я. Його переслідувала поголоска двох планів: що всі його комедії написав Сціпіон, і що його прозвали напівменандр. Він дуже багато запозичить не тільки сюжетів, але й ідей. Він проповідує еллінський спосіб життя, культуру, виховання. Але він не робить це відкрито, іде на компроміс.

"Брати" - проблема виховання. Один брат селянин (Демія), другий - міський житель. Змагання - чиє виховання краще. Старший син далекий від батька, другий живе душу в душу. Теренцій написав 6 комедій. Психологічна обробка образів, уводиться момент таємниці.