Основні поняття:

Культура – це концентрований досвід попередніх поколінь, що дає можливість кожному індивіду засвоювати цей досвід і приймати участь у його примноженні.

Матеріальна культура – перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання, а також набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює й задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення; включає такі елементи, як будівлі й споруди, знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура – продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує й задовольняє інтелектуальні та емоційні потреби людини. У вузькому значенні – духовні цінності людства, цінності в галузі освіти, науки, художньої культури, моралі.

Релігія – духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним.

Мистецтво – різновид людської діяльності, що об’єднує в якості художньо-образних форм відбиття дійсності. Розуміється як художня творчість у цілому: література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танок, кіно та ін. Мистецтво – це одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу.

Зміст тем лекційного курсу:

Тема 1. Культура київської держави – 2 год.

1. Джерела вивчення культури Київської Русі.

2. Суспільно-історичні передумови формування держави східних слов’ян.

3. Вплив християнства на формування нового типу руської культури.

4. Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі.

Література:

1. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. – К. : Наукова Думка, 1989.

2. Ричка В.М. Київська Русь: проблема етноконфесійного розвитку (конфесійний аспект). – К. : ін.-т історії України НАН України, 1994.

3. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

4. Толочко П.П. Древняя Русь. – К. : Наукова думка, 1987.

Конспект лекції:

Історичні джерела – це носії історичної інформації, що виникли як продукт розвитку природи й культури та відображають той чи інший бік людської діяльності. Їх можна поділити на такі типи:

1. Писемні джерела.

   1. Руські писемні джерела писемні, літературні джерела – церковно-повчальна і житійна література, ділове листування, юридичні акти («Руська правда»), літописи («Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописні руські зводи), пам’ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»).

   2. Зарубіжні писемні джерела.

2. Археологічні джерела:  будівлі,  речі,  предмети,  знаряддя, пам’ятки матеріальної культури.

3. Етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв.

4. Усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість.

5. Лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів.

Проблема походження Київської Русі є дискусійною. Ще в XVIII ст. німецькі історики Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвіг Шльоцер висунули норманську концепцію походження Київської держави (нормани – це загальна назва населення Скандинавії – шведів, норвежців, датчан (слов’янські літописці називають їх варягами)). Основна думка нормандської теорії – слов’яни не спроможні самостійно створити державу.

Антинорманська теорія (першим висловив М.Ломоносов) наполягає на тому, що виникнення держави – наслідок довготривалого соціально-економічного розвитку суспільства, яке ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, а також назва «Русь» походить від назви річок у Центральній Україні – Рось.

Існує ще і хозарська гіпотеза О.Пріцака, згідно з якою поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Релігійна реформа Володимира – переход до монотеїзму, має свої причини: сприяти етноінтеграційним процесам, перетворити Київ на загальнодержавний центр, вивести Київську Русь на міжнародну арену.

Розповсюдження християнства проводилось князівською владою й церковною організацією насильницькі, при опорі жрецтва і різних прошарків населення. Минуть століття, перш ніж православна церковність в Україні наповниться національним змістом, пошириться серед селянства, наблизиться до його потреб.

Наслідки хрещення Русі:

• Переслідування язичницької культури.

• Фактом насильницького запровадження нової, чужої народу віри неминуче скористалася частина місцевої знаті, внаслідок чого посилилися відцентрові сепаратистські тенденції в регіонах.

• Народне язичництво не зникло з прийняттям християнства, але, перетворюючись само, воно також видозмінювало важливі обряди та догматичні положення прийнятого християнства.

• Централізована організація священнослужителів – церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха.

• Християнство зблизило Русь з Візантією – найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою.

• Християнство стало моральним регулятором у суспільстві.

• Починається будівництво церков, монастирів, запровадження системи шкільної освіти. Прилучення до книжності було за своєю суттю революційним процесом і становило собою стрибок у розвиткові національної самосвідомості. Християнство перебирає на себе роль «релігії Письма». Вперше у вітчизняній історії формується тип давньоруського інтелігента.

Суспільство Галицько-Волинського князівства (1199 – 1349) складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри та духовенство. Із розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст міст. В силу географічного розташування, в цьому регіоні були досить відчутними впливи католицького Заходу, православ’я та східних культур. Галицько-Волинське князівство наслідувало культуру Київської Русі, але й сформувало свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та писемній творчості.