Основи філософських знань

ін. одного пня зо словом бог”33.

Можливо, що й так. Але вірогіднішим видається інше: поняття бо(а)гатства могло бути супутнім поняття добра, і виникати з того самого кореня “бр”- завдяки переходу“р” в “г”, який часто-густо спостерігається в мовленевій практиці. Відтак

багатий, багатство.А що стосується відповідників у санскриті та фарсі, то їх чимало й окрім цих слів у тому прошарку індоєвропейських мов, який був, напевне, спільною стартовою площадкою для подальшого їх історичного розвитку. Так що не обов”язково ці слова були запозичені нашими предками у тамтих чи навпаки: вони цілковито можуть бути нашою спільною спадщиною, з якою кожний обійшовся так, як дозволила історична доля.

Отож поняття Бог, вірогідно, являє собою своєрідний “дистилят” процесу осмислення добра як матеріальних благ (Багатства) і значення в житті людей взагалі Добра як всезагального Блага..На саме такий шлях становлення цього уявлення прозоро натякають слова, коррелятивні до поняття б(о)агатство (убогий, убогість і т.д.) та вже й похідні від викристалізованого поняття (небога, небіж, небіжчик тощо).

2.23. Що таке система

Система (за грецьким ςύστηµα (система) – складене з багатьох частин, з”єднаних в одне ціле) - загальнонауковий термін для означення сукупності

елементів, які перебувають у зв”язках між собою і становлять певну цілісність.

Уже в античні часи було виявлено основну ознаку (атрибут) системи: ціле – більше за суму його частин. Поняття системи корелюється з поняттями зміст, структура. Розрізняють системи за сферами дослідження: політична С., економічна С., ідеологічна С. тощо. Під філософською системою розуміють сукупність більш-менш послідовно проведених поглядів певного філософа ( Наприклад, Платона, Аристотеля, Канта, Шелінга, Гегеля тощо) чи філософської „школи” (екзистенціалізму, марксизму, феноменалізму, герменевтики тощо).

Щодо принципів побудови розрізняють С. відкриті та закриті, цілеспрямовані та самоорганізуючі, матеріальні та ідеальні (абстрактні) і т. п. Особливості С. залежать від природи характеру елементів, структури, відношень всередині структури.

Системний підхід - загальнонауковий термін для означення методологічного напряму у науці, зосередженого на опрацюванні методів створення та дослідження систем.

33 Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українців.- К., 1997, с.

81

Системний аналіз(←) - дослідження певного явища саме як певної системи. Аналіз (від грецького αν-заперечна частка + άλιξώ-збирати, складати=

ανάλιξώ- розбирати, розкладати)- загальнонауковий термін для означення процесу мисленного (як зокрема у філософії) чи й фактичного (наприклад, у хімії) розкладу цілого на складові частини – метод дослідження, парний із синтезом.

Синтез ( від грецького σύντηξις- сплавлення,з”днання) – загальнонауковий термін для означення процесу мисленного чи й фактичного (наприклад, у хімії,

2.24. Що таке метод .

Слово метод {від гр. µεθοδοζ (методос)- букв.: шлях услід за чимось [від.

µεθο - після того як, потім + οδοζ- дорога,шлях услід за чимомось або кимось] - наукове дослідження; спосіб дослідження; метод; пізніше - наука}; нині означає: 1) засоби досягнення мети («насильницький метод», «метод переконання» тощо); 2) спосіб вирішення певного завдання (“метод проб та помилок”); 3) сукупність

догегелівської філософії (див. Історія естетики).

У сфері художньої культури розрізняють Метод художнього (тобто засобами мистецтва) пізнання дійності (власне Художній метод) та Метод художньої (на відміну від наукової, технічної і т.п.) творчості - тобто метод виготовлення,

творення (виробництва) художніх цінностей - предметів мистецтва (= власне Художній творчий метод, або скорочено - і не точно! - Творчий метод).

2.24.Що таке «художній» метод?

Художній метод – це спосіб художнього дослідження, тобто пізнання, світу мистецькими засобами (на відміну від засобів практичного (досвід) та наукового

(теорія) освоєння світу людьми). Слово художній [див. художнє] - тут означає мистецький, а метод {гр. µεθοδοζ [методос, мефодос] - від µεθο [мето] - після чогось, услід за чим-небудь + οδοζ [одос] - дорога до чогось, шлях (услід) за чимось}- первісно означало наукове дослідження, згодом - спосіб дослідження.

Вираз “художній метод” найчастіше - і хибно - вживається в літературі з т.зв.

останньому випадку йдеться не про шлях художнього (тобто засобами мистецтва) пізнання світу, а про шлях (спосіб) виготовлення художніх творів (тобто предметів мистецтва). А ці процеси - пізнання (того, що вже існує) і творення

(чогось нового), - хоча й пов”язані між собою, проте істотно відмінні.

Сплутування “художнього методу” з “творчим методом” зовні виглядає як вульгарна логічна похибка - наслідок мовленевого «скорочення» кількаслівних

82

формул: художній метод (пізнання) = художній метод (творчості). Проте насправді подібна підміна має певну «теоретичну» підоснову: ототожнення мистецтва з

Художній метод пізнання належить відрізняти від інших, - позахудожніх (= немистецьких), - методів пізнання світу: практичного (досвідного) та логічного (наукового).

Принципова відмінність художнього (властивого мистецтву) методу дослідження світу від теоретичного ( характерного для науки) полягає в істотно різних шляхах пізнання явищ.

У науці (науковій теорії) проникнення до суті явищ відбувається через своєрідне сходження до істини логічними ніби щаблями умовиводів. При чому це “сходження” здійснюється у двох протилежних напрямах. Від достовірних даних про певні особливості одиничних явищ до узагальненого судження про ці явища загалом (ніби піднімання “знизу догори”); або, навпаки: від уже відомого

узагальнення стосовно особливостей певної групи явищ - до судження про окреме з

них (ніби спускання “згори донизу”). З огляду на такий “рух” пізнавальної думки перший метод дістав назву індукції, другий - дедукції .

Приклад індукції.:

люди годують немовлят молоком; кити годують своїх малят молоком;

тигри годують новонароджених молоком;

і т.д...,

Отже:

всі вони - ссавці.

Приклад дедукції:

Всі люди – смертні;

Сократ - людина,

Отже:

Сократ - смертний.

Індукція, дедукція і традукція

Художній метод пізнання явищ істотно відрізняється від вищеназваних. За ним думка уникає багатоступінчатих ходів чи то “знизу догори”, чи то “згори донизу”, а прямує безепосередньо від одного явища (або предмета) до іншого.

Через це він, за аналогією до наукових, дістав назву тра(нс)дукції (від лат. слів trans - через, пере- + duco - тягнути, вести, проводити тощо).

По-нашому цей термін перекладається словом перенесення. Бо, й справді, суть

художнього методу пізнання полягає в «перенесенні» якоїсь (не обов”язково істотної!) властивості певного явища на інше явище: «приписування» останньому цієї властивості як ніби основної, визначальної для нього.

83

особливість багатьох своїх побратимів - схильність удавати з себе щось відмінне від того, чим вони є насправді. Це видалось дуже схожим на те, що відбувається у

художнього) пізнання світу.

Ось інший приклад “силогізму”, побудованого на “законах” логіки художнього пізнання явищ:

1)люди - смертні,

2)трава - (теж) смертна,

(отже!?):

3) люди - трава...

У сфері наукового пізнання такий висновок - нісенітниця, бо зроблений він на порушення наукової (по-іншому ще –формальної) логіки.

В межах же художнього світосприймання такий висновок цілком допустимий: як порівняння (вдумайтесь у смисл цього слова: по- рівня-ння): люди - як трава...

Наше ставлення до подібного порівняння залежить уже від того, в ім”я чого (якої думки, ідеї) та як саме буде використане це порівняння. Люди можуть рости як трава (тобто без догляду), можуть гинути як трава (беззахисно), і т.д.

Далі. Трава гине під косою, звідси: людей косить шабля (куля, війна і т.д.), словом косить смерть.Відтак виникає образ смерті : «Істота з Косою».

2.25. Логіка образного мислення

Для з”ясування цього питання, необхідно уточними поняття логіка та образ

Що таке логіка.

З метою уникнення можливих непорозумінь уточнимо, що в даному разі мається на увазі під словом логіка.Слово логос (Λογοζ) у древніх греків мало велику кількість (близько 20) значень: (1) слово (мовлене), відтак - мова, промова, вислів, розмова, бесіда (звідси: діа-лог), умова, угода (пор. наше: дати слово, дотримати слова і т.д.), і оповідь, і байка, і “певне положення” або “визначення” (у філософському розумінні), а також - (2) рахунок (число), і співвідношення (пропорція), навіть вага (у переному значенні), і увага та турбота (порівняйте наші: «слова доброго не варте». «замов за мене слово»), а ще, крім того, -(3) розум, розумні підстави, причина, міркування, думка (рос. мнение), здогад (рос. предположение), поняття, смисл.

З усіх цих значень за терміном логіка традиційно закріпилося насамперед його філософське розуміння - наука про мислення, його форми та закони. Водночас цей термін вживається і для означення певної внутрішньої закономірності, причинно-

84

наслідкового зв”язку певних подій, фактів, явищ. Кажуть: “логіка подій” “логіка речей”, “логіка боротьби” і т.д. Саме у цьому сенсі вживається в даному разі термін

логіка: як певна причинно-наслідкова послідовність.

До речі, ця багатозначність слова Λογοζ спричинилася до курйозної помилки в тексті одного з Євангелій, з якого цитують відомі слова про те, що нібито “Спочатку було слово, і це слово було у Бога, і це слово було Бог” (Л.???) Поза сумнівом, перекладач цього тексту з грецької мови не до ладу вжив одне із значень (перше) слова Λογοζ, тимчасом як більш коректно виглядало б “Спочатку був Розум, і цей Розум був у Бога, і цей Розум був Бог”. Підставою для такого висновку слугує не лише безглуздість твердження про нібито первинність “слова”, а й той відомий факт, що багато хто з давніх давен і дотепер у поняття Бог вкладає смисл Розуму.

Що таке образ.

Образ (від праслов.) – 1) взг. вигляд (вид), зовнішність, фігура, форма ←, обрис, подоба предмета, його зображення←; 2) реліг. ікона (“образ св.Варвари”,

“образ Божий” тощо, ”розігнався, як дурний, до образів” - присл.,” Щоб на тебе образи падали!” - прокл., тощо); 3) філос. результат відбиття (відображення) світу у чуттях та свідомості людини, його відбиток (відчуття, уявлення, поняття, ідеї←); 4) мист. створене засобами мистецтва (у кожного - своїми, специфічними) зображення людини (образ Наташі Ростової, образ Павки Корчагіна тощо) чи узагальнене уявлення про когось (образ солдата у фільмах про Велику Вітчизняну війну, образ жінки у російському живопису ХІХ ст. тощо) або про щось (образ війни, образ Вітчизни, образ багатства і т.п); для вирізнення саме цього, мистецького, значення слова образ його часто вживають з епітетом художній←.5) перен. музичні побудови, взагалі звукові структури, усталені інтонаційні звороти мовлення, з якими асоціюються більш чи менш певні візуальні уявлення (музичний образ богеми,

інтерпретація терміну “образ”) ускладнюється тим, що може існувати (й існує) поряд із суб’єктивним образом об’єктивного світу також і об’єктивний образ суб’єктивного світу і суб’єктивний образ суб’єктивного світу тощо, - але загалом це ніяк не відміняє справедливості зазначеного.

”Перенесення” - метафора - може бути як пряме (“дівчина”(мов) = “тополя” і т.п), так і зворотне (“берізка”(мов) =“дівчина” і т.п.); при цьому перенесення може бути не лише позитивне - уподібнення: (“Дівчино-рибчино, чорнобривка моя...),а й “негативне” (протиставлення): Ой, то не зоря - дівчина моя...), “Переноситись” на

навпаки (“син - то моя права рука”), і окремий предмет - на певне явище (“хліб - усьому голова” ) і т.д.і т.п.

”Перенесення” може здійснюватися не лише засобами словесних означень предметів та явищ, як у вищенаведених прикладах, але й за допомогою зображень.

85

Найвиразніші з цього погляду ієрогліфи шумерської писемності - найдавнішої на Землі: ізоморфне зображення (частина - за ціле: голова кози = коза, найхарактерніші

музичних, жестів, рухів, міміки та інших усілякоможливих засобів вираження

людської думки, чуття, ставлення один до одного та світу.

В цьому зв”язку видається цілком доречним нагадати, що “латинороджений” термін традукція має свого грецького “двійника”. Це добре відоме більшості ще з шкільної парти слово - метафора (від µεθο - пере + φορα- несення), що буквально, як і тра(нс)дукція, по-українськи означає... таки перенесення.

Всі різновиди метафор, - від порівняння до аналогії, параболи, гіперболи та притчі, - і складають оперативний арсенал художнього методу пізнання, в якому «відповідниками» наукових логічних категорій та понять виступають

мистецькі: образ, характер, дія, конфлікт, композиція, сюжет, монтаж, форма і

т.д. і т.п.

Попри всю позірну свавільність кожне перенесення має (повинна мати) логічне “виправдання”: метафора “спрацьовує” тільки за умови, коли уподібнення здійснюється в межах природних зв”язків та трансформацій. Якщо,наприклад, світ уподібнюється театрові - у першій частині “художнього силогізму” , то й “складові”- “діючі особи” - другої частини мають бути з цих таки “сфер”: люди - актори, дерева - куліси, земля - сцена, дощ - сльози і т.п., а не, скажімо, озерокостюмерна чи горимузичнеоформлення.На перший погляд, може видатись, що ці приклади - надумані. Але ось назви деяких дисертаційних досліджень: “Формування музичних здібностей у молодших школярів” або “Розвиток основ національної свідомості у школярів” тощо. У першому випадку невдало використовується як метафора поняття “формування” - бо здібності “формує” природа, вони надаються від “мами й тата”, їх , як золото, можна використосвувати, розвивати чи притлумлювати, але не “формувати”. У другому випадку некоректно застосоване поняття “розвиток”. В даному випадку його прагнуть використати як метафору.Логіка цієї метафори - розвиток - задається уявленнями (поняттями)

бутон, брунька, з яких справді розвивається (так ніби була там “згорнута”) квітка,гілка тощо. “Основа” - база. підвалина, фундамент тощоне може “розвиватись” - вона не бутон чи брунька: вона може закладатись, зміцнюватись і т.д.

під яким розуміють переважно метод художньої творчості.

Формально творчий метод являє собою систему (принаймні сукупність)

технічних прийомів та технологічних правил: з чого (матеріал), чим (інструменти), як саме (робочі операції та їх послідовність, тобто технологія) щось робиться, виготовляється. В галузі мистецтва, крім того, - особливо у його зображально-

86

виражальних видах (див. Мистецтво),- до цієї системи входить ще й набір певних світоглядних (етичних, релігійних, ідеологічних, політичних і т.д.) принципів: для чого? заради або в ім”я чого? робиться певний твір..

Не важко збагнути, що дотримання тих чи інших технічних прийомів та технологічних правил, преференція певних світоглядних принципів у творчості позначаються на особливостях твору. Саме їх, ці особливості творчості, прийнято

- це “застиглі” у творі прикмети технічних прийомів, технологічних правил та ідейних принципів митця: своєрідний архітектонічний “зліпок”,“ згусток” його творчого методу.

Але що являють собою ці прийоми, правила, принципи за своєю суттю? Звідки вони беруться? Чому, далі, митці “обирають” собі ті чи ті з них? Як це відбувається?..

Спробуймо розібратись.

2.28. Логіка творчості.

Прагнучи щось зробити (виготовити, виробити), первісно, так би мовити, навпомацки (= “методом “тика”), пробуючи так і сяк, раз, і вдруге, і всоте,

“досягнення”.

Пригадайте лишень власні “успіхи” у єдиноборстві з “кубиком Рубика” чи головоломкою з екзотичною назвою “китайська морока”!.. В обох випадках завдання спрощується до банального за умови запам”ятовування певних операцій та їх послідовності.

Вірогідно, аби уникнути забуття змісту та послідовності творчих операцій, наші далекі предки і вдалися до первісних графічних малюнків на найперших рукотворних знаряддях - зображень того, як робляться ці предмети (див. Живопис, Ужиткове мистецтво)..

А тепер візьмемо до уваги:

Як робиться та чи інша річ (з якого матеріалу, якими знаряддями, з допомогою яких саме операцій, у якій послідовності тощо) адже це і є логіка її творення (виготовлення, виробництва).

Саме поняття мистецтва - як би воно не означувалось фонетично чи графічно в різних мовах у різні часи: τεχνη, ars, umeni, kunst, stuкa, изкуство-то і т.д - з”являється лише з усвідомленням певних закономірностей (правил) виготовлення (виробництва) речей (виробів). Більш того: тривалий час (у європейській традиції від епохи Арістотеля до середньовіччя) мистецтво розумілось і визначалось як

робота за певними правилами, тобто за певним методом. ”Правила” ж ці завжди з”являлися і залишались не чим іншим як усвідомленням майстрами логіки творення (виготовлення, виробництва) тих чи тих предметів.

87

Отож, творчий метод за своїм походженням і своєю сутністю, взагалі

кажучи, є не чим іншим як усвідомленою логікою творення тих чи тих предметів, в тому числі – мистецьких.

2.29. Що таке метафізика

Слово метафізика грецького походження. В оригіналі це не одне слово, а фраза - називне речення: τα µετα τα φϋςικα (“та мета та фізика”). В перекладі це означає “те, що після природи". Історія цього “перетворення” фрази на одне слово така.

Після смерті Арістотеля, цього “Олександра Македонського грецької

предмета досліджень. При цьому були зібрані докупи й усі ті, в яких мудрець виклав відомі йому тогочасні знання та власні міркування про “першопочатки”- власне “світ мислення,” бо саме у цій сфері вбачалися тоді “початки всіх початків”. Оскільки на першому плані виявились твори про суспільство, історію, друга група праць стосувалася знань про природу, то ця, у якій ішлося про духовний світ людини, її мислення, оскільки слідувала за працями про природу дістала, так би мовити, “службове”, суто “технічне” означення: “ті, що після природи”. (В оригіналі це виглядає як ΤΑ ΜΕΤΑ ΤΑ ΦΥΣΙΚΑ (“Та мета та фізика”) =

Метафізика.

Відтак термін метафізика почав ніби самостійне життя, набуваючи різних смислових відтінків та значень: то для окреслення всього того, що нібито існує поза чи над природою , виступаючи синонімом “надприродного” , то в значенні

відірваних від життя абстрактних схем та догм ( завдяки закляклості, ніби застиглості в часі незмінних уявлень ), то як метод мислення , отже, пізнання, протилежний діалектиці, то як другоназва філософії.

Зараз для нас важливо відзначити інше: попри все величезне, справді наукове значення багатьох положень, викладених Арістотелем у цьому , сказати б,

сказати - неминучості . І йдеться в даному разі не тільки й не стільки навіть про неуникненну історичну обмеженість індивідуальних людських знань, скільки про природжений , так би мовити, порок, - природжену ваду цієї сфери людського

допитлтвості тут виступає те, що з самого початку уявляється здебільшого існуючим нібито “поза” природою,- отже, не піддається безпосередній практичній перевірці,- виявляються неминучими здогади, припущення , а то й вигадки. Проблема,- щоб не

Саме цією особливістю “любомудрування” (філософії) спричинюється як той факт, що впродовж історичного розвитку людства та в міру зростання кількості точних знань все більше звужувалась сфера власне філософії та розширювалась

88

мережа “позитивних” (!) наук , так і та обставина, що, як би не збільшувались наші достовірні знання , цьому “любомудруванню” (схильності “доповнювати” проблематичні знання здогадами, припущеннями та вигадками) нема й ніколи не буде краю. Бо якими б величезними не уявлялися (та й насправді були) наші точні знання про світ, вони залишатимуться величиною нескінченно малою порівняно із ще не пізнаним, не з”ясованим. З іншого боку, ніколи і нізащо людина не позбавиться інтересу до ще незнаного і прагнення мати заспокійливе цілісне, “завершене” уявлення, - отже, й не позбудеться схильності замінювати нез”ясовані достеменно речі здогадами, припущеннями, вигадками.

230. Що таке софістика?Граматичний “корінь” у слова софістика. - той

тім, що в греччині є й інше, крім σοϕια, слово, яке в українському перекладі також означає мудрість: µήτιζ (метис). Походить воно від дієслова µήτιαω (метиаоо) - думати, вирішувати, задумувати. Утворений від нього іменник µήτιζ (мудрість) - синонім розуму, думки, рішення, поради, плану. Тимчасом як дієслово σοϕιξοµαι

(софісомай), від якого утворений іменник σοϕια, означає також мудрувати,

хитро-мудро вигадане, хитрість, спритність, обман; згодом - хитрий умовивід

(софізм). Прикметник σόφιστικος (софістикос) відтак означав спритний у диспутах,

лжемудрствуючий, хитрий, оманливий.

діалектики (уміння вести бесіду, дискусію), красномовства, потім – учитель

робота по з”ясуванню -шляхом “проб та помилок”- його закономірностей (Сократ, Платон, Арістотель). Виявлення хиб у оперуванні поняттями привело до формулювання чітких правил (“законів логіки”). Більшість з них якраз і фіксують увагу на недопущенні грубих помилок: не підмінювати поняття (тобто предмет

осмисленн) в процесі міркування, не сприймати явище, яке передує іншому, за неодмінно причину останнього (post hoc - ergo propter hoc), з двох суперечних тверджень вірним може бути лише одне (tertium non datur) та ін.

Цілком можливо, що “первісні софісти” спочатку мимовільно припускалися подібних огріхів, оскільки не надавали їм особливого значення. Це був початковий період становлення представницької демократії, відбувалося ще тільки зародження

віднайдення ефективних способів переконання співбесідників, спростування міркувань опонентів та навчання цьому мистецтву (за “пристойні гроші”) молодих амбітних людей, які прагнули добитися слави на державній службі. За таких умов

89

видатися “належними” могли будь-які методи, зокрема й свідоме застосування неправльно сконструйованих "логічних” аргументів.

З усвідомлення відмінності переконань, які грунтуються на знанні та розумінні істини, від тих, що засновані на словесних хитросплетінннях, і

починається становлення античної філософії. Саме філософам і належить заслуга

користуватися. Гірш того: охочі стали старанно вивчати та активно опановувати з”ясовані класиками прийоми, вдосконалювати їх та винаходити нові, ще ефективніші.

До найпоширеніших “софізмів”, які засновуються на порушенні правил (“законів”) логіки, належать :

-умисне вживання невірного (неістинного) засновку (або й обох);

-застосування одного чи й обох вірних самих по собі тверджень, але ніяким чином між собою не пов”язаних;

-підміна поняття (предмета дискусії);

-виставляння фальшивої дилеми, фальшивого компромісу (фальшивої аналогії, фальшивої статистик;

-заперечення альтернативи;

-неправомірнге узагальнення і т.д. і т.п.

З “позалогічних” софістичних прийомів найхарактернішими є

-“argumentum ad hominem” -посилання на певну людину як авторитет чи, навпаки, - атака на людські якості співбесідника (personal attack) - реальні чи вигадані (“якщо у вас нема чим спростувати думку опонента, розкажіть, що ви про нього думаєте!”);

-посилання на свою віру чи вірування (аppeal to belief). Особливо часто цим надуживають наші політики : “Я переконаний, що...”, “Я абсолютно переколнаний, що..”, “Я як християнин...;

-посилання на “особливі обставини (argumentum ad consequentiam);

-покликання до емоцій (аppeal to emotion), наприклад, страху, зненависті,

симпатії;

-посилання на “більшість” (argumentum ad populum);

-покликання до жалю (argumentum ad misericordiam);

-посилання на бажання, новизну, наміри, “можливості”;

-замовчування (argumentum ex silentio);

-покликання на силу, здоров”я,бідність, на часте повторення (аrgumentum ad nauseam): “Янеодноразово казав, що..); та ін.

2.31. Що таке онтологія?

Термін онтологія походить від грецьких слів οντος (онтос) - суще, існуюче + λογος (логос) - вчення і вживався (декотрими вживається й тепер) для означення однієї із трьох нібито складових частин філософії - вчення про суще (поряд з аксиологією ← та гносеологією←).Витоком подібних уявлень слугує вчення Арістотеля, який предметом філософії, вважав з”ясування “першопочатків”. В епоху середньовіччя філософія (метафізика) по суті й зводилася до умоглядних абстракних визначень “буття” (тобто сущого). Закінченого вигляду ці філософські схолатичні вправи набули у філософсько-теологічній системі Фоми Аквінського.За

90