Основи філософських знань

учбові заклади пішли позичатись до Духовних Академій, і за цих обставин Москва знову вдалась до послуг українців. П.Юркевич — предмет особливої національної гордості філософствуючих малоросів! - виявився чи не єдиним, хто був визнаний гідним - без попереднього стажування за рубежем! - очолити кафедру філософії в столичному університеті...

1.7.Казус Солоневича. Багато хто на Русі, -і не тільки з-поміж можновладців, - мало сказати "не любив" - терпіти не міг цього привозного абстрактного теоретизування. І то не лише в оточенні царя Миколи, та й не лише в часи його царювання.

"Та сума схоластики, яку ми блюзнірськи називаємо наукою, гуманітарною, суспільною, соціальною, але все-таки - " наукою", народилася у нас ,- писав І.Солоневич,- в пору відокремлення нашої правлячої верстви від народої маси: в ті десятиріччя, коли російське дворянство, завоювавши собі монополію на державну службу, на освіту й на рабовласництво, - перестало не лише говорити , але й думати по-російськи. Проф. Ключевський,- веде далі Солоневич,- скорботно знущається над російським дворянином, який жодного російського явища не міг назвати відповідним йому словом, - і в голові якого утворилося "коло понять, що не відповідає ні іноземній, ні російській дійсності" -тобто ніякій дійсності у світі. Пізніше, - обіцяє Солоневич,- спробуюдовести, що й сам Ключевський діяв за заповітами свого ж дворянина...

І він таки вчинив спробу (при тому не можна сказати, шо безуспішну!) довести цю свою тезу.

Проте нас цікавить в даному разі інше: сама думка Солоневича про смисл та значення імпортованої "мудрості". То ж почитаймо далі написане ним наприкінці

другої світової війни:

"Та методика суспільних наук, що народилась на Заході, була й там "богословською схоластикою та й годі". Вона виробила ряд понять та термінів, які по суті мало відповідали і європейській дійсності. Наші історики й інші як-небудь, з гріхом пополам, перкладали все це на російську мову - і вийшли цілковиті "сапоги всмятку". "Одними й тими ж словами були названі зовсім різні явища " (Солоневич И.Дух народа// Современник, 1990, № 5

При всій позірній утрированості цих суджень - вони досить ( щоб не сказати надто) справедливі. Не вдаючись до деталей, аби не переривати основну нитку розповіді, зупинимось бодай на кількох прикладах, взятих з різних аспектів суспільствознавства.

Ось поняття геній. Латинороджене (від gensрід), це слово у італійців доби Відродження означало щось на зразок "персонального ангела-хранителя". Принаймні саме у такому значенні уживає це слово Мікельанджело у листах до близьких. Німці перетлумачили його на свій лад: почали надавати йому значення надзвичайної ("божественної"") обдарованості. ("Геній", -за твердженням Канта, - людина, яка творить не за існуючими правилами (законами), а встановлює їх). А за ними - й ми, грішні...

Візьмемо слово пафос. В Росії, а відтак і у нас, його вживають для визначення чогось урочистого, піднесеного, в будь-якому разі -позитивного. Тимчасом в грецькому оригіналі, зокрема у Арістотеля, пафос (πаθοζ ) означає насамперед

пристрасть, страждання.

У константинопольських греків був термін автократаp (αυτοκρατορ). Буквальний переклад російською це слово означає самодержець. Але у візантійців воно вживалося для означення статусу правителя, який не мав васальної зовнішньої

11

залежності, інакше кажучи: був правителем незалежної держави. При "пересадженні" на російський грунт цьому терміну надали істотно відмінного значення: .самостійного правителя, ніким і нічим не обмеженого одноосібного

правителя...

“Дружина Цезаря - поза підозрою.." У нас це розуміють так, що дружину (куму, кума) треба щоб то не стало “відмазати”, тимчасом, як Юлій Цезар вважав, що жінка яка дала привід для підозри, не може залишатись його дружиною...

"Нема пророка у своїй Вітчизні"...Насправді у Бібілії дослівно написано: “Нема пророка, якого не шанувалиб, - хіба що у його Вітчизі”

"В здоровому тілі — дух здоровий... ". Цей вислів трактують так, ніби чим огрядніше тіло, тим здоровіший у ньому дух, тичасом, як спартанці мали на увазі поєднувати фізичне та духовне виховання з метою гармонійного розвитку людини. Прикладів подібного спотвореного "перекладу" - безліч ...

Тому-то й не видається надто екстравагантним наступне судження Солоневича:

"Російська гуманітарна наука виявилась аптекою, де всі наліпки виявились переплутаними .1 наші вчені-аптекарі постачали нас мікстурами, у яких, замість аспіріна, виявився бріанін. Термін є етикеткою над явищем.Якщо етикетки переплутані - то плутанина в розумінні стає цілковитою неминучістю.

Російська "наука" брала дуже неясні європейські етикетки, безграмотно перкладала їх на суміш французької з нижньогородською - і виходило "коло понять, що не відповідали ні іноземній, ні російській дійсності", - не відповідали, отже, ніякій дійсності у світі: коло болотних вогників, що манять нас у трясовину. "

(Там само)

...Розповідав якось по телебаченню один популярний московський пересмішник, як він у часи всезагальних дефіцитів, бувши підлітком, торгував серед своїх товаришів жувальною гумкою. Після того, як він сам нею посмакував, він віддавав її “на прокат”, тобто "на пожувати". Тариф за право жування вже жованої гумки був, за його словами, такий: за півгодини - 20 коп., за годину - 40 коп і т.д.

....Винятковість згаданих "подвигів" вітчизняних любомудрів лише підкреслює правило: цю імпортну інтелектуальну "жувачку" ми діставали не з перших рук. Ба! гірш того: вона потрапляла до національних щелеп здебільшого уже попередньо добряче "пережованою" чужими зубами...

Але повернемося до "пригод" філософії на теренах російських і, як не крути, таки вітчизняних і для нас...

1.8.Якби ж ми вчились так як треба!..

Не любив імпортної "мудрості" і Тарас Шевченко:

Якби ви вчились так як треба, То й мудрість би була своя, А то залізете на небо:

"І ми - не ми, і я-не я... "

(Т.Шевченко.І мертвим.і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і

не в Украйні сущим моє дружнєє посланіє.// Кобзар.-К., 1976,с.254)

12

Поетичний образ - "/ ми - не ми, і я - не я" - містить у собі не лише парафраз іронічної української примовки - кепкувння з невдахи-крутія: заскочений зненацька в момент непристойної поведінки, він буцімто в такий спосіб намагається вив"язатись із халепи: мовляв, " я -не я, і хата не моя ".

Насправді у вірші Шевченка міститься дошкульний глузливий натяк на основоположний принцип філософської системи сучасного Шевченку німецького філософа Фіхте. Згідно з "філософією" останнього увесь світ поділяється на особисте "Я" (що міститься у центрі Всесвіту) та решту Всесвіту ("не-Я")...

З огляду на це, стає виразнішим і вмотивованішим висміювання Шевченком рабської залежності нібито власної думки від імпортованої "мудрості". В цьому контексті стає зрозумілим також, чому обраний для глузування саме "куций німець вузлуватий". Пригадуєте:

"Німець скаже:

"Ви - моголи!",

“ми" й згодні:

"Моголи! моголи!..".

"Німець скаже: "Ви -слов"яне!" "ми" й тут згідні:

"Слов"яни! Слов"яни!".

Все це - не що інше, як поетична алюзія засилля німецького "любомудрування".

На жаль, поетове глузування не пішло на користь "славних прадідів великих правнукам поганим". І сьогодні, як і раніше, наші любомудри повторюють, мов папуги, зади зарубіжних "філософів". І, як і раніше, -переважно німецьких: від Канта, Фіхте, Шелінга, Гегеля, Шопенгауера, Ніцше, Маркса - аж до шпенглерів (буберів, біблерів, гайдегерів, гадамерів, габермасів і т.д. і т.п.) наших днів. І, як і раніше, - вже добряче “пожованих” у чужих щелепах.

Варто лишень переглянути навчальний посібник В.С.Горського “Історія української філософії.(К.,1996), аби пересвідчитися у цьому. Цікаво й показово, що саме так названо цю книжку. За радянських часів аналогічне видання Інституту філософії Академії наук України було озаглавлене "Історія філософії на Україні". І хоча для такого формулювання тоді були причини ідеологічно цілком однозначні (яка-така, мовляв, ще, крім російської, може бути філософія на терені СРСР!?), сама по собі та назва точніше відповідала змісту. Бо по суті єдиним власне українським і власне філософом постає зі сторінок підручника В.С. Горського лише Григорій Сковорода. Адже філософ - не той, хто викладає, переповідає, тлумачить, коментує і т.д. погляди інших (саме такою і була -та й залишається досі! -уся наша "катедрфілософія”), а лише той, хто сам генерує ідеї, що їх можливо було б бодай "записати" по відомству філософії. Причислення ж до "лику святих" представників вітчизняної так званої "катедрфілософії" видається жалю гідним виявом фальшивого почуття меншовартості та коропоративної претензійності...

На фоні безпросвітного засилля імпортного "любомудрія" поодинокі факти, коли кого-небудь з німецьких філософів "завозили" до України безпосередньо з Німеччини, а не через Росію, до того ж раніше, ніж на це спромоглися "старші брати" (саме на той час філософія перебувала під забороною), видаються мало не за предмет особливої національної гордості.

Все це й викликає до життя сумні висновки та скорботні асоціації з жувальною гумкою.

1.9. “Я - такая, ..., растакая, но ... мой поезд ушел!..”

13

Спочатку, від часів Сократа, Платона, Демокріта, Арістотеля, сфера "любомудрування" чимдалі розширювалась. Філософія як "наука" про суще і його першопочатки розпрстерала свою "юрисдикцію" від проблем буття (онтологія) і пізнання (гносеологія) до поцінування (аксиологія) та більш-менш конкретних, таких, що вже піддаються й методам фізичного осягнення, галузей людського життя та діяльності. Внаслідок цього й виникали, так би мовити, "різновиди

любомудрування": філософія природи, філософія суспільства, філософія історії, філософія права, філософія моралі, філософія економіки, філософія культури, філософія мистецтва...

поступово втрачали своє значення й "відходили"...Відходили в історію.

Шалену боротьбу проти філософії = мудрування розгорнули основоположники марксизму.

Для початку наведемо принципово важливе положення, яке не тільки й не просто доповнює думку Маркса, висловлену в так званих тезах про Фейєрбаха ( “філософи тільки по-різному пояснювали світ, та справа полягає в тому, щоб змінити його”1)), але істотно уточнює уявлення про принципове ставлення марксизму до філософії. При тому не лише до, мовляв, попередньої філософії - до філософії взагалі. В роботі “Розвиток соціалізму від утопії до науки”, написаній у 1877 році, тобто ще за життя Мркса, ведучи мову про матеріалістичне розуміння історії - одне з двох найбільших, на думку Енгельса, наукових відкриттів К.Маркса, - Енгельс твердив: “... сучасний матеріалізм є по суті діалектичним і не потребує філософії, що стоїть над іншими науками. Як тільки перед кожною

окремою наукою ставиться вимога з”ясувати своє місце в загальному зв”язку речей і знань про речі, будь-яка особлива наука про цей загальний зв”язок стає зайвою. І тоді з усієї попередньої філософії самостійне існування зберігає ще (!) вчення про

мислення і його закони - формальна логіка і діалектика. Все інше входить в позитивну науку про природу й історію”2 Здавалось би, ясніше ясного: філософія, яка лише пояснює світ, тимчасом як він потребує “переробки” ( всі, хто прагне взяти участь у цій революційній “переробці”, негайно озброюються науковим ученням про соціалізм на основі наукової ж політичної економії !), втрачає сенс свого існування з огляду на досягнення позитивних наук про природу й суспільство. Щоправда, з усієї філософії “ще” - тобто покищо ! - зберігає самостійне існування - не значення : просто існування ! - логіка та діалектика - старі учення ( бо нових ще просто не існує !) про мислення, його форми та закони . “Все інше” - тобто

філософія природи, філософія історії, філософія економіки, філософія релігії, філософія мистецтва і т.д. і т.п. , - становить віднині предмет “позитивного” - а не метафізичного, здогадного, - з”ясування й осмислення. Це положення - абсолютно “позитивістське”! - наприкінці 70-х років минулого століття не було в

1 Див.: МарксК.,Енгельс Ф., тв.т.3,с.4.

2 Маркс К., Енгельс Ф. Тв., т.3,с.4.

14

основоположників марксизму ні несподіваним, ні, тим більш, випадковим. Ще у “Святому сімействі”, першій спільній роботі К.Маркса та Ф.Енгельса, воно виразно проглядається (як майбутній організм у ембріоні) у такому-от прикметному пасажі:”Метафізика, побита французьким Просвітництвом і особливо

французьким матеріалізмом ХУ111 століття, пережила свою переможну і змістовну реставрацію в німецькій філософії і особливо в спекулятивній німецькій філософії Х1Х століття. Після того, як Гегель геніально сполучив її з усією наступною філософією та німецьким ідеалізмом й заснував метафізичне універсальне царство, наступу на теологію знову, як і в ХУ111 столітті, відповідав наступ на спекулятивну метафізику і на всіляку метафізику взагалі. Вона буде назавжди переможена матеріалізмом, що досяг тепер завдяки роботі самої спекуляції свого завершення і який збігається з гуманізмом. А подібно до того, як Фейєрбах став виразником матеріалізму, що збігається з гуманізмом в теоретичній галузі, французький та англійський соціалізм та комунізм стали виразниками цього матеріалізму в практичній сфері.”3 Як бачимо, тут містяться недвозначні вказівки на джерела і навіть майбутні “складові частини” нового (яке тільки -но ще розроблялося) революційного комуністичного вчення і разом з тим уже самовпевнено передрікається остаточне побиття осоружної «метафізики».4

Остаточного завершення ось таке, самопочатково негативне ставлення основоположників марксизму до філософії як метафізики набуло в роботі з недвозначно симптоматичним заголовком: “Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”, написаній Енгельсом уже після смерті Маркса, у 1888 році. “Історична теорія Маркса,- твердив Енгельс, - завдає філософії смертельного

удару в галузі історії точно так само, як діалектичний погляд на природу робить непотрібною і неможливою будь-яку натурфілософію ( тобто філософію природи - С.Б.). Тепер завдання і тут і там полягає не в тому, щоб видумувати зв”язки з голови, а в тому, щоб відкривати їх у самих фактах. За філософією, вигнаною з

природи та історії, залишається, отже, ще тільки царство чистої думки,

оскільки воно ще залишається: вчення про закони самого процесу мислення, логіка й діалектика”.5Майже дослівне повторення положень з попередньої роботи, яка відстоїть на десятиріччя (“майже” - в тому розумінні, що вони зазнали, хай і незначних, змін у напрямі уточнення та поглиблення основної думки), свідчить про їх принципове, визначальне, сказати б - стрижневе, значення в марксистській теорії. Тим не менш, яким не дивним це може видатись, ті твердження наймарксисткішими марксистами не лише не були гідно оцінені, але й залишились не зрозумілими по суті. Навіть ті адепти марксистського вчення, котрі не просто виступали чи й зараз виступають від імені марксизму, але й викладали “марксистську філософію” як навчальну дисципліну в університетах, готуючи все нові когорти фахівців з “марксистської філософії”, схильні були пояснювати наявність цих тверджень в працях основоположників або як не зовсім правомірне

3 Тамсамо, т.2,с.139.

4 Нагадаємо принагідно: під метафізикою в даному разі мався на увазі не філософський метод, протилежний діалектиці, - такого значення цей термін набуде щойно пізніше, а - довільне любомудрування про речі, мало чи й зовсім недоступні безпосередньому “фізичному” дослідженню (на відміну від природних явищ). Подібно і термін спекуляція в застосуванні до філософії вживався зовсім не у “торговому” сенсі (хоча корінь у них спільний - specto = дивитися, споглядати, брати до уваги, оцінювати, брати в розрахунок тощо ), а в розумінні - умоглядність, споглядання (созерцательность).

5 Там само, т.19,с.202.

15

полемічне перебільшення, або відносити їх до розряду стилістичних прикрас тексту, або ж, найчастіше, витлумачувати їх у такий спосіб, що, мовляв, йдеться ж про “попередню” філософію, а не про філософію взагалі.Тимчасом справа полягала й полягає цілковито інакше. Мова йшла саме про “філософію взагалі”(=метафізику) - як традиційний спосіб складати нібито наукові уявлення про ті чи ті речі шляхом

вигадування, придумування зв”язків між цими речами - замість того, щоб дослідити ці речі та відкрити у них самих певні зв”язки (чи їх відсутність).

Марксистський замах на “вигнання “ філософії з пироди та суспільства (залишивши під її, так би мовити, тимчасовою юрисдикцією царство чистої думки) був цілком серйозним, хоча цитований текст і не позбавлений рис, які дають підстави угледіти там і полемічні загострення, і певні стилістичні фігури, і навіть справедливість зауваження, що йшлося пропопередню” філософію (а про яку ж іще могла іти мова, коли “нової” ще й не було та й не повинно було б бути, на переконання творців марксизму!).Певна річ, в образності, метафоричності мови класикам марксизму - як би там не ставитись до змісту текстів ! - відмовити важко на відміну від їх епігонів, особливо ж пріснопам”ятних борців за “чистоту” марксизму. Варто лише нагадати пасаж із “Капіталу” Маркса про те, що вартість уже тим відрізняється від тітоньки Квіклі, що її неможливо помацати (щоправда, ханжі від казенного марксизму “пом”якшили” судження, переклавши заключну частину фрази евфемізмом : “не відомо, з якого боку до неї підійти”).От як, наприклад, писали основоположники марксизму у 1844 році про філософію, грядущу остаточну перемогу над якою віщували, оголошуючи ще тільки про намір створення нового вчення: “Формули - і нічого більше, крім формул. І, незважаючи на всі її нападки на

догматизм, вона сама себе засуджує на догматизм, більш того - догматизм жіночий. Вона була і залишається бабою; вона - зів”яла й удовуюча гегелівська філософія, що підрум”янює і наряджає своє висохле до найогиднішої абстракції тіло та із хтивістю озирає всі закутки Німеччини у пошуках жениха.” 6

Якщо продовжити цю метафору, то можна б, - більш того: треба! - сказати: їй, цій хтивій старезній удовиці - гегельянщині,- таки вдалося запаморочити багатьом голови.І,що цікаво, не лише десь там, по глухих закутках Німеччини, а саме у наших благословенних краях ...Вона й досі їх морочить (нагадаємо, корінь слова - мор, а морок - значить темрява, пітьма).

1.10. Куди та як «виганяли» марксисти філософію.

6 Там же,т.2,с.21.

16

Подібні енергомісткі літературно-стилістичні прийоми - свого роду образні спалахи, “протуберанці”, дозволяють нам скласти уявлення не лише про характер, але й про спрямованість силових ліній будь-якого нового “світила”, що з”являється на горизонті духовного космосу.Неупереджений, позбавлений уже гострих полемічних хвилювань погляд може сьгодні переконати будь-кого, що справжнім, практичним, тобто ідейно-змістовним “вигнанням” такої нелюбої їм філософії Маркс та Енгельс були зайняті всерйоз і практично впродовж усього свого життя.

Що ж малось на увазі під оцим “вигнанням” і як воно здійснювалося ? Куди “виганялася” філософія? Що пропонувалося взамін?Насамперед , варто зробити застереження: мова йшла не про абсолютне, або, як тепер полюбляють говорити , тотальне, заперечення, перекреслення всього , скажімо, “доробку філософії” за всю історію людства.Не про те, щоб , так би мовити, викинути все гамузом на смітник історії. Навпаки, йшлося про те, аби взяти , зберегти й розвинути все цінне, зокрема найцінніше, на думку Маркса та Енгельса, - діалектичне розуміння матеріалістичного тлумачення світу, або діалектичний матеріалізм.Щоб саме його - і лише його ! - взяти на озброєння інтелектуального осягнення світу, взяти як метод, “точку зору,” ”підхід”, а не як догму. Навіть не як “ключ” - не то що “відмичку”! - до пізнання, а всього лише як принцип загального підходу до розгадування “таємниць” природи та майстрування “ключів” до однотипних “загадок”. А як бути з “рештою” філософії? На думку амбітних творців марксистського світобачення, всьому іншому належало залишатись там, де й усім досягненням людської думки, які мають перехідне значення, а також і її хибам. Адже усі здобутки людського розуму на довгому й нерівному історичному шляху, незважаючи на постаріння й девальвацію, мають свою, і немалу, ціну. Що ж до хиб

витратами та втратами на шляхах блукань, - так і потенційно: як пересторога, як запобіжчик...

Щоправда, люди, на жаль, дуже рідко користуються цією своєрідною коморою справжньої, вже набутої мудрості, а ще рідше вдаються до висновків із негативного досвіду, із допущеної глупоти. Можливо, саме це мають на увазі ті, хто твердить, що коли й навчає чого-небудь історія, так тільки того, що вона ніколи нікого й нічому не вчить... Але це вже надто песимістичний погляд. У дійсності все не так безнадійно кепсько: в іншому разі люди й досі жили б на деревах...

17

Адже ж не викинули люди геть евклідову геометрію з винайденням неевклідових, не стерли з пам”яті алгебраїчні формули, не кажучи вже про чотири дії арифметики, з появою персональних компютерів!..Хоча, правда, - з іншого боку, - ніхто сьогодні не вдає, ніби спроможний за допомогою лише безпосередніх маніпуляцій з цифрами за чотирма правилами арифметики розрахувати, скажімо, траекторію штучного супутника Землі. “Філософи” ж, зокрема так звані естетики, і сьогодні, залишаючись часто-густо у межах своєї “арифметики”, не просто “роблять вигляд”, ніби спроможні здійснити у сфері суспільної свідомості роботу, аналогічну вищезгаданій у математиці, але й претендують на представництво якоїсь особливої науки, що підноситься над іншими, як Наука Наук .Цих слів уголос вимовляти останнім часом не наважувалися - навіть ще до скинення з ідеологічного диктаторського крісла “єдино вірного учення”: подібні заяви вочевидь суперечили б не тільки духові, а й “букві” учення, за вірних послідовників якого вони себе видавали. Тому обходилися евфемізмами - говорили про “особливе методологічне значення”, про “особливу методологічну роль” своєї “науки” і т.д. Але різниця між

“не вмер Гаврило” і “його галушкою вдавило” відома здавна...

18

Отож, “вигнаній з природи та історії” філософії - ще раз уточнимо: звичці вигадувати замість видобувати знання - подумки відводилося своє, доволі почесне місце у тій велетенській коморі людських знань та умінь -“ Музеї” чи “Бібліотеці” ,- де на “полицях” лежать з одного боку - запліснявілі теорії флогістону та ефіру, заіржавлений алхімічний реманент, замшілий “філософський камінь”, пробірки з прокислим “елексиром життя” і т.п., а з іншого - арифметика, геометрія, класична механіка, фізика, ліннеївська класифікація рослин і т.д. Справді, філософії, - власне історії філософії ! - належить важливе, навіть почесне місце в ряду навчальних предметів. Бо лише грунтовно вивчивши історію людської думки, пройшовши разом з нею самотужки, ніби “зсередини”, її звивистий шлях блискучих осяянь, вікопомних прозрінь та похмурих потьмарень і катастрофічних провалів, можна навчитись , більше й важливіше того: привчитись логічно мислити. Тобто думати по-людськи, але робити мужні, не так бажані як достовірні висновки... Як саме слід “виганяти” філософію - не забудьмо: звичку придумувати зв”зки між речами замість віднаходити їх у самих речах ! - основоположники марксизму намагалися показати особистим прикладом. “Коли Маркс не залишив “Логіки” (з великої букви),- то він залишив л о г і к у “Капіталу”... - відзначав Ленін. - В “Капіталі”

застосовано логіку, діалектику і теорію пізнання ( не треба трьох слів - це одне й те саме) матеріалізму, який взяв усе цінне у Гегеля і рушив це цінне вперед.” 7(

Зауважимо в дужках: тут мовиться “не треба трьох слів” при уживанні...чотирьох!..Свідчення того, що автор мав на увазі, певно, грекомовний термін гносеологія, рівнозначний двочлену теорія пізнання . З цього приводу, як і з багатьох інших (подібних до шкаралупи з-під виїденого яйця) свого часу навіть виникла була ціла література, на якій і деякі українські філософи-марксисти дозрівали до академічних звань, щоб потім, коли “світ перевернеться”, заслужити ще й урядових нагород від антимарксистського уряду!). “Капітал” Маркса мав правити за взірець, навіть - ідеал, втілення отієї думки, що з надбанням діалектикоматеріалістичного світогляду стає зайвою всіляка філософія: і “філософія природи”, і “філософія суспільства” (“філософія історії”, “філософія економіки”, “філософія мистецтва”) і т.п. Воно й справді, політична економія могла стати й ставала позитивною - а не “спекулятивною”!- наукою без будь-яких філософських милиць: варто лише - замість того, щоб видумувати бознащо, як це звикли робити творці “філософії економіки”, - спробувати по-науковому відшукати реальні зв”язки між фактами економічного життя, як це робили представники англійської класичної політекономічної школи та й Маркс… Сьогоднішні ескапади проти “Капіталу” наших філософо-економічних есеїстів, не кажучи вже про літераторів,- таких, як М.Руденко, - смішні й жалюгідні. Втім, таксамо як і недавнє (та й , певно, сьогоднішнє !) надуте пишання догматиків від марксизму цією книгою - як ніб істиною в останній інстанції, даній на всі часи для всіх народів. Ми залишаємо їх осторонь: відійшла в минуле епоха, змінились і всі обставини та факти, що аналізувались там і тоді, корекції...то ж і висновки, природно, потребують уточнення. Мова у нас зараз не про сьогоднішню, навіть відносну, цінність (сучасна світова економічна криза - чим не нагода пригадати марксистську теорію криз капіталістичного перевиробництва?!), а про історично визнаний етапний внесок у світову науку, про цілком певний спосіб наукового осмислення дійсності.Інший напрям практичного ідейно-теоретичного та методологічного “вигнання філософії” становила безпосередня боротьба з нею, відверта й гостра полеміка у намаганні

7 Ленін В.Тв.,т.29,с.282.

19

довести її безплідність. Цією непримиренною, нищівною, не на життя , а на смерть боротьбою просякнуті буквально всі твори Маркса та Енгельса. Починаючи від “Святого сімейства”, “Німецької ідеології”, ”Злиденності філософії” аж до “АнтиДюринга”, де це полемічне спрямування демонстративно винесене у назву роботи. У 80-ті роки минулого століття завдання цієї боротьби видавалися марксистам настільки актуальними, що Енгельс вирішив, відклавши усе інше, присвятити йому окрему узагальнюючу працю під недвозначним заголовком: “Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”. Тепер-то ми знаємо напевне, що з Фейєрбахом не скінчилася, принаймні, німецька ( якщо й не “класична”) філософія; не скінчилася й філософія “взагалі” (=звичка вигадувати щось про явища життя та природи замість добувати справжні знання про них). В тому числі й так звана «марксистська» - як би її не прагнули чимскоріш “закопати”.Як уже було мовлено,

почавши чухати, де свербить, зупинитись важко...Та повернемося до згаданої праці Енгельса.У передмові до першого видання брошури автор зазначав: “Тим часом ( за

роки, що минули від перших його з Марксом виступів на літературній арені - Авт.) світогляд Маркса знайшов прихильників далеко за межами Німеччини і Європи і на всіх літературних мовах світу.З іншого боку, класична німецька філософія переживає за кордоном, особливо в Англії і в скандинавських країнах, щось на зразок відродження. І навіть у Німеччині , очевидно, починає всім набридати та старцівська еклектична «юшка», що подається в тамтешніх університетах під назвою філософії”8 Саме ці обставини, за словами Енгельса, спонукали його в стислому вигляді викласти ставлення до філософії Гегеля і Фейєрбаха, до філософії загалом. Це ставлення, підкреслимо ще раз, однозначно зафіксоване у ключовому слові назви - “кінець” та наскрізній ідеї: з появою вчення, що дістало назву

діалектичний матеріалізм, потреба в будь-якій філософії, що стоїть над іншими науками (чи то як “наука наук”, чи то як “ наукова методологія” ), - відпала...

Так вважав Енгельс. Але зовсім іншої думки були прихильники “попередньої філософії”.

У самій "філософії", так би мовити, у "сухий залишок" справді осідали логіка (наука про форми та закони мислення) і діалектика (діалектична логіка, або теорія пізнання, чи, на грецький манер, — гносеологія).Проте, поряд і водночас із зазначеним вище процесом "відбрункування" конкретних наук від стовбура удаваної "науки наук" у побуті відбувався інший: своєрідна екстраполяція традиційного "філософствування" на всі сфери життя. За асоціацією з характерними для

"любомудрування" дуже загальними, непевними й суб"єктивними твердженнями

люди почали "обзивати" філософіями також всілякі " любомудру вання" на різні способи, різноманітні теми та з різних приводів. Відтак "з'явилися" "філософія

музики", "філософія релігії", "філософія освіти", "воєнна філософія", "філософія торгівл", "філософія життя", "філософія кохання" і навіть ... "філософія моди "...

Несть їм кінця.

Всі ці та подібні вирази (типу "філософія... чогось там ") мають, -у ліпшому разі (тобто, якщо взагалі за ними криється хоч якийсь смисл) - метафоричний характер. Незалежно від міри усвідомлювання цього факту тими, хто послуговується подібними фразеологічними зворотами.

1.11. Реванш пристарілої “Фрау”.

8 Маркс К.,Енгельс Ф. Тв.,т21,с.28.

20