Основи філософських знань

У мистецтві час - уявлення про нього і вміння оперувати ним - має надзвичайно важливе значення. Настільки важливе, що дає підстави відносити деякі з мистецтв до категорії часових на відміну від просторових (як архітектура, наприклад). До таких мистецтв належать театр, музика, хореографія, література, кіно, телебачення, відео, деякі новітні технології, що носять назву візуальних ←.

Художній твір у цих мистецтвах має процесуальний (від лат. processio - просування вперед) характер: не лише його створення, а й "споживання" здійснюється поступово, в процесі сприйняття, а цілісне враження складається лише в уяві глядача і тільки після закінчення твору.

Це те, що є спільним у названих "часових" мистецтвах. Кожне з них при цьому має свої особливості щодо тієї ролі, яку відіграє в ньому цей інгредієнт - час. Танець, музичний твір лише "розгортаються” в часі. Літературний твір, театральна вистава, крім того, “знають” ще й інші аспекти часу. Час у них відіграє ще й роль об'єкта зображення і засобу зображення. Роман може бути присвячений історичним подіям, наприклад, часів Ярослава Мудрого або періоду Другої світової війни, вистава може розповідати про часи козацькі, наприклад "Назар Стодоля", чи про події наших днів. Але й ці часові визначення - "період Другої світової війни", "козаччина" тощо - у художніх творах так чи інакше конкретизуються, "локалізуються". У романі про події "часів княгині Ольги" мова може йти, наприклад, лише про її помсту за смерть чоловіка або про візит до Константинополя, "часів Ярослава Мудрого" - про спорудження храму св. Софії тощо.

Ми можемо зауважити, що й у наших реальних земних умовах, а не тільки в космічних всесвітах, час може якось видозмінюватись - то прискорюватися, то уповільнюватися, або розтягуватися чи навпаки - “стискатися". Справді, будівництво Софії Київської тривало кілька десятків років, а ми цей час "прожили" за якісь два-три дні, що їх витратили на читання роману. Легендарні події, пов'язані з помстою Ольги за князя Ігоря, тривали кілька місяців, ми ж їх "осягнули" за півтори години перегляду кінофільму.

Таким чином, у мистецтві розрізняється час реальний і час уявний. Перший вимірюється кількістю годин (хвилин), необхідних для сприйняття твору - прочитання книги, перегляду вистави, фільму, балету, слухання опери, симфонії, пісні. Другий - умовною тривалістю зображуваних подій ("сюжетний час"). З усіх мистецтв лише екранні здатні до створення художніх творів, у яких сюжетний час дорівнює реальному (хронікально-документальні фільми та постановочні, стилізовані “під документ”).

Кіномистецтво має, щоправда, й інші особливості стосунків з часом. Відтворюючи рух об'єктів у просторі, кіно найдосконаліше з усіх мистецтв зображає час у всіх його вимірах. Це можуть бути достовірні прикмети "історичного часу" (епох, що минули) і навіть доісторичних часів (ціла серія подібних фільмів створена протягом останніх років у США), але це можуть бути й реальні зображення плину часу - через показ змін, що відбуваються в просторі: ранок, день, вечір, ніч, зима, весна, літо тощо. Більш того, завдяки природженій здатності фіксувати будь-якої тривалості фази руху об'єктів, отже часових змін, кіно може як завгодно маніпулювати часом - "розтягувати" або "стискати" його, навіть примушувати "піти" (чи й побігти) у зворотньому напрямі.

У музиці, з винайденням відповідної апаратури, стало можливим також “прокручувати" запис вперед і назад. Композитори скористалися з цього ефекту для

41

збагачення своїх зображально-виражальних можливостей. Але в даному разі йдеться про звук, ми ж ведемо мову про час.

Тож не дивно, що час у кіномистецтві став не лише об'єктом зображення, відтворення, а й важливим засобом зображення і вираження. Відтак поняття екранний час може означати реальний час демонстрації фільму, і умовний (сюжетний) час зображення, і "образ" часу на екрані. Коли ми бачимо на екрані справжнє диво - як розпускається пелюстками троянда чи розгортає сплющені крильця лялечка, перетворюючись на наших очах на метелика, - це результат і образ "стиснутого", "спресованого" часу. Коли ми бачимо на екрані, як поволі, ніби в невагомості, падають краплі води чи скалки розбитої склянки, - перед нами образ "розтягнутого" часу, його "крупний план” ←.

"Крупний план", як і інші "плани" часу, можуть бути досягнуті і засобами монтажу ←. Ось як описував Ейзенштейн "крупний план" часу, використаний ним у фільмі "Жовтень": "У Зимовому палаці в період знімання "Жовтня" (1927) ми надибали на цікавий старовинний годинник: крім основного циферблату, на ньому ще був обрамляючий його вінок із маленьких циферблатиків. На кожному з них були проставлені назви міст: Париж, Лондон, Нью-Йорк тощо. Кожний із циферблатів показував час таким, яким він буває у цих містах, на відміну від Москви або Петербурга, - не пам'ятаю, котру годину показував основний циферблат. Вигляд годинника запам'ятався. І коли хотілося у картині особливо гостро відкарбувати історичну хвилину перемоги радянської влади, годинник підказав своєрідне монтажне вирішення: годину падіння Тимчасового уряду, позначену за петроградським часом, ми повторили усією серією циферблатів прочитування цієї години лондонським, паризьким, нью-йоркським часом. Таким чином ця година, спільна для історії та долі народів, проступала крізь всю різноманітність окремих читань часу... Цю думку підхоплювало ще й обертання самого вінка циферблату - рух, який, зростаючи і прискорюючись, ще й пластично зливав різні й одиничні свідчення часу у відчуття єдиної історичної Години... ".

Засобами монтажу можуть бути створені і, так би мовити, "загальні плани" часу, його більшої чи меншої плинності. При цьому використовуються еліптичні (див. Еліпс) монтажні секвенції ←: монтуються кадри, в яких відразу і точно впізнається плин часу. В результаті у глядача створюється враження більшого чи меншого “відрізку часу".

Крім подібних зображень об'єктивного часу, його характеру, широко використовується у кіно як художній засіб показ часу суб'єктивного.

Підставою для цього служить науково встановлений феномен т.зв. психологічного часу, тобто відчуття його плину людиною. Кожному знайомі вирази: "Як швидко час збігає!" або "Як поволі тягнеться час". Все залежить від психологічного стану людини: її зайнятості й очікування. Коли людина зайнята цікавими справами і не знервована очікуванням - час "летить" непомітно. Коли роботи чимало, але треба її виконати вчасно (написати твір, вирішити задачу на екзамені), - час "біжить" надто швидко. Якщо нероба ліньки справляє - час "тягнеться", коли ж на людину увечері чекає цікава пригода, - час і геть зовсім "застигає". Ось ці й подібні особливості оцінки людьми ходу свого індивідуального "біогодинника" й використовуються у кіномистецтві як засоби зображення психологічного стану персонажів.

Включення монтажних секвенцій суб'єктивного часу (а зображення його може бути деформованим - крупний чи, навпаки, загальний план, інверсія і т.п.) "розтягує" реальний час і ускладнює структуру фільму. Ці включення суб'єктивного

42

часу можуть бути звернені в минуле і тоді вони називаються по-англійськи flashback (флешбек) – “зблиск у минуле". Вони можуть бути спрямованими і в майбутнє (як мрія, здогад, передбачення, пророцтво і т.п.) і тоді їх називають flashforvard (флешфорвард) – “зблиск уперед”.

Але найчастіше, майже з самого початку, в кіно зображаються одночасні події, і називається це паралельним монтажем.

2.9.Що таке свідомість Слово “свідомість” нашого, “корінного”, походження. Воно складається з двох

частин: с(у)-разом, спільно + відомість - знання. (Порівняйте російське сознание). “Свідомість, - стверджував у спеціально написаній для “Філософської енциклопедії” О.Спіркін, - одне з основних понять філософії, соціології та психології, яке означує здатність ідеального відтворення дійсності, а також специфічні механізми та форми такого відтворення на різних його рівнях.Свідомість виступає у двох формах: індивідуальній (особистій) та суспільній”. (А.Спиркин.

Сознание.//Философская энциклопедия. т.5.. – М., 1970 :43)

Ви, шановний читачу, щось зрозуміли? Крім того, що свідомість “виступає” (де, куди,чому виступає?) та ще й у “двох формах”? Що таке “здатність ідеального відтворення”? Що мається на увазі під “специфічними механізмами” та знову -таки “формами” такого “відтворення”? Про які різні “його рівні” йдеться?..

Та читаймо далі, може, все проясниться: ”В силу складності феномена (?) свідомості кожна із комплексу наук, які ввчають його (тобто “вивчають” уже не саму свідомість, а “феномен” її?- О.Т.), вносить певну специфіку в самий підхід до визначення свідомості. (Тобто, свідомість постає чимось відмінним в залежності від того, яка наука “розглядає” її феномен?- О.Т.).У філософії, при матеріалістичному вирішенні її основного питання (а це що таке?), свідомість розглядається як усвідомлене буття, як відношення “Я” до “не-Я”, як властисвість високоорганізованої матерії, що полягає у психічному відбраженні дійсності; як суб”єктивний образ об”єктивного світу; як ідеальне на протилежність матеріальному і в єдності з ним; (а як справа виглядає при ...нематеріалістичному вирішенні “клятого питання”?.)” У вужчому (?) сенсі під свідомістю мають на оці

вищу (а як і що відбувається “у нижчих”?) форму психічного відображення, властиву суспільно розвинутій (?) людині, ідеальний бік (?) цілепокладаючої трудової діяльності.При соціологічному підходіі свідомість розглядається насамперед як духовне життя (?) суспільства у сукупності усіх її (свідомості чи що?) форм (наука, філософія, мистецтво, мораль, релігія, правосвідомість, соціальна психологія). У психології свідомість трактується як психічна діяльність, яка забезпечує: узагальнення та доцільне відображення зовнішнього світу, що здійснюється у знаковій формі; зв”язування нової інформації, одержаної індивідом, з його попереднім досвідом (пізнавання, розуміння); виділення людиною себе з оточуючого середовища і протставлення їй себе як суб”єкта об”єкту; цілепокладаючу діяльність, тобто попередню мисленну побудову дій та передбачення їх нслідків; контроль та управління поведінкою особи; її здатність здавати собі звіт рол те, що відбувається як в оточучуючому, так і в своєму власному духовному світі.Оскільки предметом свідомості є не не лише зовнішній світ, але і сам суб”єкт - носій свідомості , постільки одним з істотних моментів свідомості є самосвідомість” . ( А.Спиркин. Сознание.//Философская энциклопедия. т.5.. – М., 1970:43)

43

Напевне, все, що може зрозуміти з цього пасажу „спеціально” не підготовлена людина, так це те, що свідомість - то є справді надзвичайно складний “феномен”, тобто явище. Бо філософія, як і будь-яка інша сфера знань, виробила цілком певну, особливу, притаманну саме її підходу до витлумачення світу, особливу “мову” - термінологічно-понятійний апарат, який необхідно освоїти для того, щоб розуміти цю, філософську, “мову”. Але навіть підготовленим щодо цього читачам ясно не тільки те, що свідомість - складна річ, а й те, що складною та плутаною є спроба

пояснити її.

Справді, візьмемо для порівняння будь-який широко відомий предмет. Хай це буде, наприклад, - риба, і застосуємо подібний підхід для з”ясування, що ж воно таке - оця загадкова штукенція під назвою “риба”. З одного погляду, це - істота, яка плаває у воді, з іншого - страва, яку подають в ресторані, з третього - це своєрідна “заготовка “ майбутнього поетичного тексту під уже готову мелодію, з ще одного погляду - одини з варіантів закінчення гри в доміно...Все так, але залишається питання: що таке “риба”?..

Для того, щоб зрозуміти сутність певного явища та збагнути поняття, яким воно означується, необхідно насамперед, як уже зазначалося, дослідити походження цього явища, а відтак і смисл слова, що його означує. Коли перед нами - щось маловідоме чи й зовсім невідоме, якесь “диво в пір”ї”, то аби з”ясувати, щов воно являє собою, треба подивитися, з якого яйця воно вилупилося...

Щодо історичних обставин виникнення, становлення людської свідомості ,її

такі зміни, зрушення, зсуви в їх біологічній організації, які дозволяють їм уже виділитися з-поміж цих своїх родичів. Найголовніше у цих “змінах”-

усвідомлення, - хай ще тьмяне, "бараняче", - спільности. Власне: усвідомлення ролі,

можливостей спільноти у боротьбі за виживання.

На доказ цього твердження наводиться повчальний експеримент, здійснений під керівництвом щойно цитованого (нікчемного „філософамарксиста” і прекрасного природознавця) О.Спіркіна. Дослід цей був зафіксований на кіноплівку, яку неоднарозово демонстрували по телебаченню.( С.Безклубенко. Етнокультурологія. К.,2001)

Завдання експерименту полягало в тому, щоб дослідити, як поводитимуть себе на волі мавпи, які до цього тривалий час провели в умовах сухумського заповідника, а деякі й народилися там.

Мавп “поселили” на річковому острові у т. зв. Середньоросійскій смузі. Відразу ж, як тільки тварини опинилися „сам на сам”, почалося „з”ясування стосунків”, яке швидко завершилося встановленням “диктатури” найсильнішого самця. Ним надалі визначався режим життя цього стада взагалі, у споживанні - зокрема .

Відбувалося це так. Улюблені ласощі мавп ховали під камінь, але так, щоб вони це бачили. Коли доглядач відходив, тварини притьмом кидались до валуна. Кожна прагнула дістати поживу раніше від інших, сердито відганяючи суперниць. Виникала метушня, спалахували бійки, перемогу у яких святкував вожак.

прикриття годівниці обирався валун дедалі більших розмірів. І от настав день, коли

44

цьому дужому вожаку зрушити з місця камінь виявилося не під силу. Показово, що при цьому він поводив себе так само агресивно, як і раніше. Він гарчав, шкірив зуби, робив войовничі випади у бік сородичів, що обступили його... Йому й "на думку не спадало",

чи не найважливіший крок у своєму олюдненні. Бо людська праця, - саме праця людей на відміну від працітварин, - є від самого початку працею колективною, тобто спільною,або співпрацею. (Леонтьев А.П.Деятельность, сознание, личность. – М.,1975:94-101).

А в міру того, як праця людиноподібних ставала спів-працею, вони все більше

олюднювалися: їхні чуття ставали спів-чуттями, відомість кожного ставала с(у)відомістю всіх, спільна вість ставала со-вістю всіх і кожного.

Що подібна схема „словонародження” не є плодом дозвільного мудрування, а

відповідає історичній логіці становлення людського суспільства через виникнення суспільної свідомості, засвідчує її типовість, тобто наявність у інших мовах.

Порівняймо: у російщині - знание → сознание, труд →сотрудничество, весть → совесть, мнение → сомнение, участие→соучастие і т.п..Подібно й у інших індоєвропейських мовах. Наприклад, у латинській (не кажучи вже про тривіальне operation [операція] → cooperation [кооперація]): - gnosco (знати, довідуватися, пізнавати ) → cognosco → cognitio (знання, пізнання, поняття, уявлення); у грецькій: гносис (γνωσιζ) - знання → συγγιγνωσιζ (сиггигносис) - спільні знання, спільно вирішувати, бути однакової думки; в англійскій: science (вість, знання) → conscience (совість, свідомість); у французькій: science (вість, знання) → conscience (совість, свідомість); в іспанській: noticia (вість) → connociemento (совість); у німцькій: wіssen (вість) → gewissen (совість); у сербохорватській: vjest (вість) → savjest (совість) і т.п.

Зрозуміло, що с(у)відомість кожного окремого члена людського су-спільства була за необхідністю різною - як за змістом, так і за характером і обсягом. Водночас у своїй сукупності всі ці індивідуальні "свідомісті" і складали суспільну свідомість, - тобто те, що знали, “усвідомлювали” у сукупності всі - вся громада, все суспільство.

Леонтьєв пояснює це на конкретному, уявному, проте не позбавленому історичної правди, прикладі. Для того, аби гурт первісних мисливців міг успішно вполювати звіра, скажімо, мамонта, необхідно було, аби кожний з них чітко знав (усвідомлював - "со-знавал") своє конкретне місце та свою особисту роль у процесі спільного полювання і водночас мав належне уявлення про загальну картину- усвідомлював (о-знавал) перебіг всього цього процесу, мав певне, більш-менш точне, уявлення про місце та роль кожного іншого учасника події.( Леонтьев А.П.Деятельность, сознание, личность. –М.,1975:110)

Так чи інакше (у деталях), але цей новоявлений чинник, - суспільна свідомість, - віднині, поступово витісняючи й замінюючи природний інстинкт тваринного гурту,

виявлення та предметної фіксації. І ці засоби були винайдені - від жестів, поз, імітаці колективних дій (обряд) до різноманітних знакових систем, придатних для не тільки для фіксації людської свідомості, але й накопичення її досягнень та

45

жорстко зафіксованих на тривких носіях (науки, техніка, технології, мистецтва,

послужити записи інформації на компютерних дисках, одні з яких можуть бути перезаписані, поповнені (Re-Writable), інші – ні).

Ці різновиди суспільної свідомості, на відміну від компютерних дисків, перебувають у складній і суперечливій єдності та взаємодії. Між ними існує (має бути!) стійка динамічна рівновага взаємообміну: кожному новому поколінню людей належить освоїти скарби на обох носіях і додати до них набуте власними зусиллями. Якщо відбувається саме так, суспільство прогресує у своєму історичному поступі; коли наступні покоління ледь-ледь опановують спадщину, - настає стагнація; коли нащадки не спроможні навіть освоїти у належній повноті досягнуте попередніми

„омертвілу” суспільну свідомість. Людська пам”ять, натомість, є свідомістю живою. Саме останній належить пріоритет у розвитку: своїм “живим диханням” вона має кожного разу, - щодень, щомить,- зігрівати „застиглу” закам”янілу (часом дослівно) свідомість, “воскрешати” (розпредмечувати() її, аби вступити в контакт і здійснити вищезазначений акт взаємопереходу.

передається, переводиться у жорстко фіксовані “скарби”, подібно як і не всі люди (носії живої свідомості) можуть (з різних причин) здійснити ці акти переводу досягнень живої свідомості у “вічну”. Саме під цим приводом педставники тих носіїв “живої свідомості”, які здатні до таких подвигів, а тим більш - ті, що їх звершують, схильні вважати себе добірними (елітою) та потрактовувати живу свідомість і її породження як нібито нижчі за класом порівняно з жорстко („навічно”) зафіксованими у знакових системах. Усну поезію, народні мистецтва, філософію, релігію і т.д. представники самозванної “еліти” вважають,- часто-

Так звана “громадська думка” перебуває саме у цьому ряду: як вияв і

породження живої суспільної свідомості.

2.10.Що таке масова свідомість

46

Тепер, з”ясувавши у загальних рисах, що являє собою свідомість, зокрема – суспільна свідомість, розглянемо поняття „масова свідомість” та “національна

“Масова свідомість - це суспільна свідомість мас (класів, соціальних груп) конкретного суспільства, яка відображає умови їх повсякденного життя, потреби інтереси. Масова свідомість включає в себе поширені в суспільстві ідеї, погляди, уявлення, ілюзії соціальні почуття людей. У ній переплітаються буденнопсихологічний та теоретико-ідеологічний рівні суспільної свідомості, хоча реальна наявність теоретико-ідеологічних елементів та їх питома вага у масовій свідомості залежать від історичних умов та ступеня розвитку мас як соціального суб”єкта.

Стан масової свідомості виражають громадська думка, настрої та дії мас. У

класово антагоністичних формаціях масова свідомість складається стихійно, як результат впливу безпосередніх умов та тиску панівної ідеології, яка нав”язується масам усіма засобами духовного впливу, що перебувають в руках політично та економічно пануючого класу...Марксистсько-ленінські партії у своїй діяльності враховують реальний стан масової свідомості трудящих і разом з тим розвивають її шляхом внесення до неї наукової та революцйної ідеології, шляхом вховання мас на їхньому власному політичному досвіді.При соціалізмі якісно змінюється сам механізм виникнення масової сідомості, в ній різко зменшується елемент стихійності і зростає значення та роль активного та цілеспрямованого начала” і т.д.(

Философский словарь. – М.,1986,с.285-286)

Отже, громадська думка, будучи вираженням певного стану масової свідомості, включає в себе (принаймні, може включати) поширені (!) в суспільстві ідеї, погляди, уявлення, ілюзії соціальні почуття людей, і в ній “переплітаються” різні “рівні” суспільної свідомості (Йдеться, поза сумнівом, про відмінність „буденної” – живої - від „теоретико-ідеологічної” – жорстко фіксованої -свідомості).

соціальною природою суспільства”. (Советский энциклопедический словарь. – М.,1979 )

Слово масова в даному випадку вживається у значенні числівника. Подібно, як і в наступному: „Теорія масового обслуговування - резділ математики, що

(Советский энциклопедический словарь. –М.,1979)

47

А ось у наступній дефініції вже не так ясна функція цього епітету: „Масова культура – (у філософії, соціології) узагальнена характеристика панівного у сучасному буржуазному суспільстві типу культури, перетвореної у виробничокомерційну форму виробництва та поширення за допомогою засобів масової комунікації стандартизованих духовних благ; основні риси - примітивізм у зображенні людських відносин, зведення соціальних конфліктів до зіткнення „хороших” та „поганих” людей, розважальність, сентиментальність, натуралістичне смакування насильства,, сексу, розпалювання расових та національних забобонів, культ успіху, споживацтва, насадження конформізму тощо мають на меті підпорядкування свідомості мас буржуазним цінностям та способу життя.” (Советский энциклопедический словарь. –М.,1979)

Як видно з цього пасажу, слово масова у даному контексті відіграє роль зовсім не числівника, перебираючи на себе роль якісної характеристики.

Зверніть увагу і на те, що замість поширеного „масова свідомість” вжито цілком певний вираз „свідомість мас”. (Вираз “масова свідомість” являє собою дещо “метафоричне” (завдяки інверсії у його побудові).

Отже, попри всю можливу і наявну плутанину значень слова маса як

числівника (синонім „величезної кількості”: „маса задоволення!”, „маса помилок”

іт. д.) та іменника (означення суб”єкта історичної дії: „трудящі маси”, „робітничі маси”) йдеться, поза сумнівом, саме про свідомість мас.

Таким чином, аби скласти точніше уявлення про те, що власне являє собою „масова свідомість”, необхідно докладніше з”ясувати, що ж таке “маса“?

У наш час це слово використовують і як науковий термін (у фізиці -для однієї з характеристик матерії, що визначає інертні та гравітаційні властивості речовини,зокрема ваги; , у математиці та деяких інших сферах знань) та у побуті ним означують значну кількісну, хоча й достеменно не обліковану, характеристику певних явищ: “маса прибутку”, ”маса додаткової вартості”, “маса народу”. В

останньому випадку часто-густо вдаються до інверсії, кажуть „трудящі маси”, “народні маси”, або й зовсім пропускають слово “народ” і кажуть просто маси...

Погляньте-но, запрошував Ортега-і-Гасет своїх сучасників у 1929 р.: “міста повні людей. Доми повні пожильців. Готелі повні гостей.Поїзди повні подорожніх. Кав”ярні повні публіки. Променади повні перехожих. Приймальні славних лікарів повні хворих. Вистави, хіба що вони занадто невчасні, повні гладачів. Пляжі повні купальників. Питання, яким раніше ніхто не журився, стає майже постійно проблемою, а саме: де знайти місця?” (Х.Ортега і-Гасет. Бунт мас.// Вибрані твори..-К.,1994,с.15)

Звідси Ортега робить висновок: “в суспільстві маси взяли повну владу. А що

маси, з своєї природи, не повинні та й не здатні керувати власним буттям , а ще менше правити суспільством, то це значить, що Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи й культури”. (Х.Ортега і-Гасет. Бунт мас.// Вибрані твори..-К.,1994:15).

Для назви свого есе Ортега обрав словополучення, яке не залишає жодних сумнівів щодо оцінки ним ситуації, -“Бунт мас”.

У цьому зв”язку видається не позбаленим сенсу аналіз етимології цього кючового слова, терміну та поняття.

Слово маса зазвичай виводять від латинського massa, що мало декілька значень: грудка (землі, глини), жмут (вовни), клубок (ниток), злиток (заліза, свинцю) тощо, але воднораз і - “первісна матерія”, “хаос”.

48

Однак у цього слова є й більш глибоке історично-лінгвістичне коріння. Латинське massa бере початок від грецького дієслова µασσοω (массоу), що в оригіналі означає місити; утворений від нього іменник µασσον (масон) означає

“масовізму: масове суспільство , масова культура , масова комунікація, масова

свідомість ...

Першопочатковим у цьому ряду виявилося поняття “суспільна маса”-

“місиво”.

“Натовп - це поняття кількісне й зорове, - твердив Х.Ортега-і-Гасет. - Перекладімо його, не змінюючи сутності, на суспільствознавчу термінологію. Тоді

Гасет. Бунт мас.// Вибрані твори..-К.,1994:17)

Щойно наведена “логічна” (з дозволу сказати!) операція, що її провів Ортега, - зовсім не новизна в історії мислення, як не нова й загалом соціально-політична ситуація, що спонукає ідеологів до подібних операцій. Здійснена ця операція за допомогою софістичних маніпуляцій: підміни понять та порушення критеріїв логічного поділу (дихотомії).

Поняття „маса” („юрба”, „натовп”) Ортега характеризує як “кількісне і зорове”. Це нісенітниця, коли не умисний софізм: “зорових” понять ніколи і ніде не існувало; тут явне сплутування різних рівнів різних категорій пізнання: “поняття”

та “уявлення”. Мислення - це розумові дії з поняттями; операції ж з уявленнями

(які справді можуть бути зоровими, слуховими, смаковим, тактильними тщо) - прерогатива уяви,фантазії.

Не кажучи вже про те, що “перетворення” реального явища (юрба) на логічну категорію (визначення) достоту нагадує логіку кумедного анекдотичного

процедурою “перекладу на суспільствознавчу термінологію” не перетвориться. Подібне “перетворення” може статися лише при застосуванні відомої технології

чинників: меншини і мас”. (12:17) Знову своєрідний вигин (“закарлюка”) думки. За правилами логічного поділу меншості (“меншина”) має протистояти більшість; “масі” ж мала б протистояти її (маси) “питома одиниця”...

Та послідуємо за ходом думки автора “Бунту мас” далі: “Меншини - це спеціально (зауважимо:іспанське слово especial має також значення особливо, особливим чином; especie, від якого воно походить, означає (крім іншого) рід, вид, сорт”- О.Т.) кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса - це сукупність осіб без спеціальної кваліфікації... - Маси - це “рядова людина”, “це якісна однорідність,

це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а є повторенням загального типу”.(Х.Ортега і-Гасет. Бунт мас.// Вибрані твори..- К.,1994:17)

Таким чином, ”маса”, “суспільна маса”, в інтерпретації Ортеги, - це, так би

49

“пресформою” ... людей. Власне, навіть не зовсім людей, а лише їх, так би мовити, “подоб”: бо “поділ суспільства на маси та на добірні меншини (зверніть увагу:

“меншини” вже не просто “спеціально кваліфіковані”, а -добірні: “еліта”! Нагадаємо, що корінь цього слова - вибір, добір - міститься у французькому egalite - О.Т.) є поділом не на суспільні класи, а на класи людей”.( Х.Ортега і-Гасет. Бунт

“По суті, - веде далі Ортега-і-Гасет,- масу можна дефініювати як психологічний факт, не чекаючи на те, щоб одиниці з”явилися в накопиченні. В присутності однієї особи ми можемо пізнати, чи вона належить до маси, чи ні. Маса

- це кожний, хто сам не дає собі обгрунтованої оцінки - доброї чи злої, а натомість почуває, що він “такий, як усі”, і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими”. (Х.Ортега і-Гасет. Бунт мас.//

виробництва засобів до життя, число людей на Землі дедалі збільшувалося, так що уже в античні часи суспільство змушене було розширювати територію розселення та розміри міст, а в містах - зводити велетенські споруди, придатні для зібрань значної кількості людей. Спочатку це були приміщення для розваг (Театрони, Одеони- у Стародавній Греції, Театри та Цирки - у Римській імперії), потім - для торгівлі

мусульманські мечеті, буддійські храми ) тощо. І тоді вже суспільство поділялося на “більшість” (народ, демос ) та “меншість” (знать, аристократія, нобілітет, шляхта), раби і рабовласники, феодали і кріпаки і т.д.

І таксамо “добірні” представники тодішніх “меншин” прагнули представити людей з “більшості” не зовсім повноцінними членами співтовариства. (Хто не пам”ятає, що рабів їх власники вважали просто думаючими тваринами?). І навіть “логічні операції” при цьому застосовували достоту подібні. Людей “нижчого сорту” іменувли на загал охлосом, як тепер - масою (οχλοζ по-грецьки означає чернь, простолюддя, голота, сірома і т.д.). Так от із цієї “маси” греки шляхом нескладної словесної маніпуляції також виділяли “питому одиницю” охлосу: до слова οχλοζ вони додавали слово, що означає “один” -µονοζ - і здобували “охломона” (οχλοµονοζ).

Подібно, як і у нас із збірного поняття “сірома” “сіромашшя” виокремили відповідну “питому одиницю” - сіромаха. Щоправда, з присмаком співчуття, а не зарозумілої зверхності та зневаги, як у випадку Ортеги. Зрештою, на виразне вербальне вивершення своєї “лінгвістичної операції” Ортега не наважився - не посмів чомусь з маси виділити питому одиницю (“масона”?), натомість означив

Ортега, навчаючись у німецьких університетах, так би мовити, „гострив свої мізки на бруску ніцшеанства”, також „калібрували” людей за „сортами”, особливо виділяючи при цьому „людей високої та добірної породи” (Ф.Ницше. Человеческое, слишком человеческое.//Соч. в 2-х томах.-Т.1.-М., 1990, с.234). Цих вони іменували

50