Основи філософських знань

нібито вічної та незмінної єдиної істини. Кальвін відправив свого друга Сервета на спалення живцемза те, що його відкриття в медицині (два кола кровообігу) та наукові висловлювання про так звані “біблейські місця” суперечили релійній істині кальвіністів. Протестанти, як показують неупереджені дослідження, знищили набагато більше людей, ніж католицька “Свята інквізиція” . А скільки знищили, в тоому числі й друзів, більшовики, полпотовці заради “комуністичної істини”! Тим часом ці істини поблякли і поблекли, почати обернулись на свою протилежність...

Ні. Не може й не повинно бути істин, дорожчих не тільки за друзів - просто

за людей...

Істина та Правда.

Ось слова з давньої народної пісні: “Скажи мені правду, мій любий козаче, чи

ти не покинеш мене?..” Те, що філософською мовою називається істиною (вірне, правильне

відображення реальності), українці віддавна іменують правдою.

Але ось Шевченкові слова, які Ви, читачу, напевне, знаєте, принаймні, читали або чули: “В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля...”.

Це що ж виходить: скільки хат - стільки й істин?..

Не зовсім так. Бо істина українською,як уже зазначалося, - це те, що є насправді, що існує (іс(т)нує).

А що ж таке тоді правда?

Слово правда - віддієслівний іменник, який походить від дієслова -правити (див. Уява). Порівняйте: водити - вода, ходити -хода, їздити -їзда, правиди - правда. Це слово колись означало конкретно спосіб здійснення судочинства (правосуддя), а

загалом - спосіб громадського самоуправління, спосіб суспільного урядування.

2.29. Що таке аксиологія

Слово аксиологія походить від грецьких αξια (аксія)-ціна,вартість, гідність, заслуга + λογος (логос) – слово, учення,розум і вживається як термін для означення філософського напряму, пов”язаного з дослідженням природи цінностей. Існує кілька концепцій природи цінності – об”єктивно-ідеалістична (прихильники її трактують цінність як „потойбічну” сутність поза часом та простором), суб”єктивно-ідеалістична, послідовники якої вважають цінність всього лише явищем свідомості, прдуктом настрою і т.д.), натуралістична, згідно з якою цінності є вираженням природних потреб людини або законів природи взагалі, т. зв. „марксистська”, згідно з якою цінності трактуються „як срецифічні соціальні явища, як певний прояв суспільних відносин та нормативно-оцінювальної сторони суспільної свідомості”.

2.30. Що таке феномен

Слово походить від двох грецьких: φαινω (фено)- являти, виявляти, показувати, оголошувати + νωµαω (номао) – спостерігати, бачити (иметь в виду) і означає те, що показується, являється= явище.У філософії феномен відрізняли від ноумена – як те, що осягається чуттями (явище), від того, що можливо збагнути лише „засобами інтелектуального споглядання” (сутність).Дехто, наприклад Кант, вважав сутність взагалі недоступною для пізнання, вона залишається попри всі

101

зусилля її збагнкти „річчю в собі”.Такий погляд на можливості людського пізнання набув у філософії означення агностизиму (від грецьких – а –заперечна частка + γνοςίζ (гносис) – пізнання).

2.31. Що таке феноменологія

Слово феноменологія походить з греччини: феномен (←) + λογος (логос) – слово, учення,розум і використовується як термін длч означення однойменної назви філософської концепції. Прихильники цієї концепції (Гуссерль, Ладгребе, Фінк) виходять з твердження ніби „не існує об”єкта без суб”єкта”. Центральне поняття цієї концепції – інтенціональність свідомості, яку (інтенціональність вони розуміють як спрямованість свідомості на певний об”єкт. За метод філософського дослідження їм правлять фкноменологічна та трансцендентальна редукції. Перша полягає у вимозі утримуватися від будь-яких суджень про об”єктивну реальність виходячи за межі власного суб”єктивного досвіду. Тлумачення другої зводиться до того, що самого суб”єкта пізнання треба розглядати не як живу істоту, а як „чисту” свідомість.Саме одиниці цієї „чистої свідомості” – ейдоси – становлять сутність явищ світу (Ейдетика, Ідея←).

102

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ЗАКОНИ ТА КАТЕГОРІЇ ДІАЛЕКТИКИ

3.1. Що таке “закон”

Слово закон вітчизняного походження і означає початок, основа, начало і т. п. Як термін слово закон вживається у філософії та юриспруденції. У філософії він вживається для означення внутрішнього сутнісного і усталеного взаємозв”язку між

явищами, який обумовлює їхню упорядковану зміну.

Розрізняють закони (досить умовно) , так би мовити, „за межами дії”: особливі (специфічні), що діють у вузькі сфері чи галузі природи або суспільства, загальні (спільні), дія яких поширюється на кілька галузей чи сфер (наприклад, „закон перетворення енергії”) та всезагальні,що виявляються повсюди (наприклад, закон „збереження енергії”).

Похідним від поняття закон є поняття закономірність. Зміст останнього складає сукупність взаємопов”язаних за змістом Законів, що забезпечує стійку

тенденцію або спрямованість у змінах системи (←).

У юриспруденції під законом розуміють нормативний акт (документ), прийнятий вищим органом влади у встановленому Конституцією порядку. „Закон” має вищу силу дії поріняно з іншими подібними актами („Указ”, „Постанова”, „Розпорядження”) та „підзаконними” документами (різноманітні „Положення”, „Інструкції” тощо)

3.2. Що таке діалектика

Слово діалектика походить від грецьких слів δια –через + λεγος (слова) = διαλεγοµαί: перемовлятися, говорити, вести вчену бесіду, сперечатися, розмірковувати про щось з самим собою) – філософський термін для означення

науки про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення.

Поняття діалектика зазнало значної еволюції змістовного наповнення перш ніж набуло сучасного значення.Первісно цим терміном (διαλεκτικε τεχνη –

мистецтво діалектики) означувалась здібність провадити бесіду шляхом питань та відповідей (Сократівський метод) та мистецтво класифікації понять та поділу предметів на роди та види. Арістотель розрізняв діалектику – „науку про імовірні

воно єдине і множинне, вічне і минуще, незмінне і мінливе тощо.У схоластиці, яка запанувала у середньовіччя, діалектикою називали формальну логіку на відміну від

риторики.

3.3.Категорії діалектики

Центральною категорією діалектики: зважаться поняття суперечності (протиріччя). З'ясуванням цього терміна розкривається джерело та рушійна сила будь-якого розвитку; в означуваному цим терміном явищі знаходитья "ключ" до розуміння інших категорій та принципів розвитку (перехід кількісних змін у якісні; перерви поступовості, "стрибків" у розвитку явищ; поняття міри та вузлової лінії мір; поняття діалектичного заперечення як

103

часткового "відкидання" елементів початкового (відносно вихідного) моменту розвитку; поняття заперечення заперечення як повторення деяких рис первісного стану (вихідного моменту розвитку) -ніби повернення до минулих, "пережитих" етапів) на більш високій стадії розвитку) тощо.

З.4.Закон „переходу кількості у якість”

3.4.1. Що таке якість

У світі нема нічого "вічного" -у сенсі незмінного, раз на завжди даного, навіки "застиглого". Навпаки, світ складається з рухливих процесів, у яких постійно щось (якісь явища, предмети тощо) виникає, змінюється, знищується. Однак, це не означає, ніби ці явища і предмети абсолютно нестійкі, нерозрізнимі, не мають певних, більш-менш усталених, форм існування, як вважають прихильники релятивізму. Якими ми б мінливими, „тимчасовими” не були предмети та явища, вони певний час залишаються тими, чим вони є, отже, -

розрізнимими за тим, які вони.

„Якість” (від відповіді на питання Як? Який? Яка? Яке?) – це філософська категорія для означення сутнісної визначеності предмета, в силу якої він є саме цим, а не іншим, і чим відрізняється від інших. Якість істотно пов"язанаа з буттям (існуванням) предмета саме як такого: із зміною якості предмет перестає бути тим, чим він є, - він стає іншим.

(Пригадуєте, іронічні міркування автора роману „Майстра та Маргарити” з приводу "осетрини першої свіжості"? Мова йде саме про це - про якість, із втратою якої предмет перестає бути тим, чим є: риба не першої свіжості перестає бути не тільки рибою, але й продуктом харчування).

Як і чому відбуваються ці зміни?

...Якість - така характеристика предметів та явищ, яка стосується не окремих рис, елементів, а їх сукупності, предмета або явища як цілісності. Порушення цієї цілісності (балансу, системи) і призводить до змін. Найпримітнішими в цьому процесі перемін виступають характеристики кількісні.

3.4.2.Що таке кількість

Легко помітити, що предмети та явища різняться не лише якістю, але й розміром, обсягом, об"ємом, числом, ступенем розвитку процесів, їх інтенсивністю тощо. Словом - кількісними характеристиками.

„Кількість” (від відповіді на питання „Скільки?”) - це філософська категорія

для означення такої визначеності предметів та явищ, завдяки якій їх можливо (подумки чи й практично) поділити па однорідні якісно частини або зібрати ці частини в сукупне ціле.

3.4.3. Поняття міри

Коли поняття якість визначається тим, що із зміною її предмет (річ, явище) перестає бути самим собою, то з кількісними характеристиками справа стоїть дещо інакше. На відміну від якісних, характеристики кількісні не так тісно й однозначно пов"язані з буттям предметів та явищ. При зміні кількісних показників якість предметів не позірно не змінюється. Уточнимо: у тому випадку, коли йдеться про цілковито зовнішні виміри: масло залишається маслом, коли його кілограм, двісті чи сто грамів.Гроші не перестають бути грішми, коли їх тисяча чи сто гривень. Інша річ, коли йдеться про внутрішні для предметів і явищ характеристики -структура, система, форма тощо. У

104

цьому разі кількісні зміни не позначаються на якості предметів тільки до певної межі. При досягненні ( чи порушенні) кількісними змінами певної (для кожного конкретного предмета чи явища своєї) межі настають якісні

(сутнісні) перетворення предметів. Ця уявна межа називається словом міра (від міряти, вимір, мірка і т.д.).

„Міра” - філософська категорія для означення органічної єдності кількісної та якісної визначеностей предмета чи явища.

3.4.4. "Вузлова лінія мір"

Перехід кількісних змін у якісні має своїм наслідком і можливі наступні кількісні зміни та характеристики. Так, наприклад, збільшення кількості протестантів на вулиці може призвести до якісних змін, коли невеличка юрба перетворюється на величезний натовп, посилення інтесивності протестів останнього сприяє кількісному прирощенню учасників, так що протести переростають у повстання, успіх чи не успіх якого перетворюється на народну

революцію.

Тривалий процес розвитку певного явища зазвичай позначений таким

моментами взаємопереходів кількості у якість і навпаки. Лінійна проекція

(мисленна чи графічна) розвитку подій (явищ, процесів тощо) з фіксацією подібних моментів як своєрідних "вузлів", де відбувається перехід кількості у якість (і навпаки), дістала у філософії (Гегель) назву вузлової лінії мір.

Наочно побачити природні "вузлові лінії мір" можна, наприклад, на стеблині жита, пшениці інших злакових, де ними помічені різні стадії розвитку рослини; на зрізі дерева (так звані "річні кільця"); їх можливо вбачити також у стадіальному розвитку людської особистості (спортсмена, мтця) або визрівання певного національного руху, політичної партії тощо.

3.5. Закон "Єдності та боротьби протилежностей"

3.5.1. Поняття тотожності та відмінності

Ці поняття перебувають у певних зв'язках з розглядуваними вище категоріями кількості та якості..Розрізнення предметів можливе тільки за умови, що вони зберігають свою якість, тобто перебувають у тотожності самі з собою.

нерозрізнимими, якщо і тільки якщо всі властивості (і відношення), які характеризують А, характеризують також Б, і навпаки. Це –визначення абсолютної тоточності ,що стосується математичних, тобто абстрактних, ідеалізовантх, ідеальних об”єктів (геометричних фігур, чисел та їх груп тощо).

На практиці, в житті, оскільки у матеріальній реальності всі предмети та явища перебувають у постійному русі та змінюванні, абсолютної тотожності не буває. Відомо здавна, нваприклад, що на будь-якому дереві нема двох абсолютно одинакових листочків. Проте це не заважає нам визнавати і твердити, що всі листочки на одному дереві - однакові, тотожні. Отже, поняття реальної тотожності включає в себе наявність відмінностей. (До речі, як передумовою розрізнення предметів та явищ є їхня тотожність з самими собою, так і процес

ототожнення певного предмета чи явища з самим собою передбачє його

105

відмінність від інших. Це означає, що тотожність предметів та явищ має (1)

що становить сутність цього предмета (явища),ніби "відмінює" цю сутність.

Отож відмінності можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми, як неістотними (другорядними, тртьорядними і т.д.), що істотно не впливають на сутність речей, підпорядковуючись їхній тотожності, так і істотними (що стосуються сутності предметів та явищ, "відмінюють" її.. Наростання цих останніх відмінностей і призводить до зміни суті предметів та явищ - розвитку, послаблення, занепаду та,можливо, зрештою,і зникнення їх як таких.

3.5.2. Поняття суперечності (протріччя)

„Суперечність” (від перечити, сперечатися - тобто говорити (ректи) супротивне = протимовлення; протиріччя -

протирікання,протиговоріння) - філософська категорія для означення відношення сутності . та сутнісної відмінності (відмінностей) явища.

Суперечність непозбутньо притаманна будь-якому предмету, будь-якому суспільному явищу, будь-якій думці (концепції, Ідеї).

Щодо останнього, то належить розрізняти внутрішню суперечність ідеї (думки) як таку, що є природним відображенням суперечливості явищ світу, та

суперечливість увираженні, зокрема висловленні, певної думки. Остання (логічна суперечливість; (див. Законилогіки, зокрема Закон тотожності ) мас суб"єктивне походження і не стосується сутіречей.Перша, навпаки, - неуникненний наслідок внутрішньої суперечливості всіх без виняткуявищ мате р іа льного сві ту.

Слово відношення, щойно вжите для характеристики поняття суперечність, являє собою віддієслівний іменник (від дієслова відноситись, яке в українській мові ( на відміну від російського еквівалента относиться) має кілька різних відтінків зеначення: ставитися,

Слово „протилежність" у побуті вживається і для вираження крайньої неоднаковості двох у чомусь подібних, проте внутрішньо не пов'язаних між собою об'єктів. Наприклад, два столи або два стільці можуть мати протилежного кольору пофарбування (біле та чорне), але ия обставина ніяк внутрішньо не пов"язана з існуванням цих речей як меблів: забарвленнясуто зовнішня ознака, отже, й протилежність у даному разі - чисто зовнішня. Філософію ж цікавлять протилежності, як і відмінності, - внутрішні, істотно пов'"язані із сутністю предметів та явищ, розвитком притаманних їм суперечностей.

106

У філософській літературі у викладі щойно сформульованої закономірності може зустрітися вираз іманентні суперечності. Не лякайтеся: слово іманентний

означає те саме, що й притаманний, - тобто внутрішньо приналежний.

Суперечність, досягнувши у своєму розвитку вищої стадії, являє собою

єдність протилежностей, які перебувають водночас у нерозривній та неперестанній боротьбі. Над те: будучи породженням колишньої спільної

тотожності, вони переходять одне в одного і разом становлять нову тотожність.

Ця єдність і боротьба протилежностей являє собою внутрішнє джерело, внутрішню причину будь-якого саморуху, будь-якого розвитку.

3.5.3.Що таке причина?

„Причина” (від дієслова чинити, що означає діяти, робити) -філософський

термін для означення явища (роцесу, події), яке передує іншому за часом і є необхідною умовою, передумовою (підставою, основою) виникнення, розвитку чи просто зміни іншого, інакше кажучи, "породжує" його.

Те явише (подія, процес), що з'являється в результаті (внаслідок) дії першого, означується терміном наслідок.

„Причинність” - філософський термін для означення необхідного генетичиогог зв"язку явищ, з яких одне ( яке називається причиною) обумовлює інше (яке називається наслідком).

Варто уберегти себе й інших від сприйняття за причину якось явиша (події, факта) з огляду лише на те, що воно всього тільки хронологічно передує іншому. Це груба пізнавальна (логічна) похибка. Ніч наступає після дня, але - не внаслідок дії дня. Грім чутно після блискавки, але - не блискавка його породжує і т.п. Цю поширену помилку помітили здавна, і існує щодо цього застереження: "Post hос – non propter hoc!” (Після цього не означає через це!)

„Необхідність” - один з термінів (поряд з такими, як випадковість, можливість, імовірність тощо), які вживаються для означення модальності (способу дії, перебігу ) процесів, харакетру причинно-наслідкового зв"язку подій. Необхідність (те, що неможливо „обійти”) – те, що неодмінно має відбутися за даних (певних) умов.

Однак саме від цих конкретних умов залежить форма, у якій проявляється ця необхідність - тобто відбуваються події. Зокрема , це може статися й у формі

випадковості.

„Випадковість” - філософський термін для означення способу здійснення

подій, які за даних умов не виглядають обов'язковими, але самі по собі, в контексті причинно-наслідкових зв'язків, відбуваються з необхідністю.

У Грехма Гріна є цікава з цього погляду новела.Сюжет її крутиться навколо трагікомічної події. Англійський джентльмен зазнає прикрощів через свого батька, який загинув при незвичних обставинах: він безтурботно, як

яким він саме проходив, і забила його на смерть...Те, що таке сталося саме з цим туристом, - цілковита випадковість: під будинком міг опинитися будьхто чи й ніхто. Але те, що льоха впала - закономірно, бо така дія сили земного тяжіння. Те, що саме в цю мить балкон зруйнувався, - теж випадковість. Але сукупність, збіг цих випадковостей зумовив те, що сталося з

необхідністю.

107

Отож, виходить, що мають рацію ті, хто вважає випадковість формою прояву необхідності.Або, як дещо пишномовно висловлюються інші, -

необхідність проклаоас собі дорогу через хаос випадковостей ...

Вищезазначене стосується об'єктивних подій матеріальної дійсності.В контексті ж людської діяльності, яка характеризується факторами волі та особистого вибору, поняття необхідності розглядають ще й в аспекті довільнеої

чи вимушеної дії.

У цьому зв"язку заслуговує на аналіз та розмірковування відома формула: „свобода – це усвідомлена необхідність”.Подумайте гарненько над тим, що це може означати на практиці для людини в умовах певного вибору способу дії...

Таким чином, зв"язкн між явищами бувають необхідними, а бувають випадковими, потребують діалектичного підходу і розуміння. Одна і та ж подія в різних контекстах та відношеннях може виглядати то як випадковість, то як необхідність.Нерозуміння цього складного зв"язку має своїм наслідком спрощення і призводить до того, що одні люди вважають: все, що відбувається у світі - зумовлене суворою необхідністю ("фаталізм " - від латинського слова fatum (фатум)- двля, що випливає з перебільшення, абсолютизації моменту

необхідності; інші, навпаки, - вважають все випадковим, безпричинним (індетермінізм) та відносним (релятивізм -від латинського relativus (релятивус)-

відносний ).

3.6. Закон "Заперечення заперечення"

3.6.1. Що таке "заперечення "

Слово "заперечення" має спільний граматичний корінь (реч, річ ) з вище розглянутими суперечність, протиріччя і своїм складом вказує на те, що протиставляється у суперечці, а також залишається, виявляється після сперечання

: певний здобуток, результат "суперечки". (Отож уже самий змістовний аналіз цього слова вказує на те, що заперечення не означає бездумного, надаремного, "відкидання" того, з чим не згоден кожний „суперник” зосібна...) Ця амбівалентність слова заперечення поглиблюється ще й тим, що воно водночас є ще й віддієслівним іменником ( від заперечувати), відтак означає щей саму дію, перебіг суперечки. Звідси випливає враження деякої позірної „грайливості” самого терміну „заперечення заперечення”. Отож, у формальній логіці терміном "заперечення" означується 1) логічна операція, за допомогою якої з одного висловлювання породжується 2) нове, інше висловлювання (що називається запереченням вихідного). Це нове висловлювання вважається істинним, якщо „вихідне” було помилковим, і навпаки – хибним, коли „вихідне” було істинним.

У філософії, власне діалектиці, або, що те саме, - діалектичній логіці),

терміном „заперечення” означується особливий момент розвитку (процесу, події) як необхідна умова якісної зміни речей.(Див.: Суперечність, Кількість.

Якість)

3.6.2. Поняття діалектичного заперечення

В діалектиці термін „заперечення” вживається для означення

проиесу перетворення одного явища на інше при одночасному переході першого (вихідного) на статус підпорядкованого і перетвореного елемента у складі другого,нового, що називається відтак „зняттям”.

108

"Зняття", отже, виступає як момент зв"язку старого з новим з "утриманням" у новому всього позитивного змісту пройдених етапів (сходинок, шаблів), що відкриває простір для подальшого розвитку.

Ось приклади з історії:

На певному етапі розвитку стародавнього Ізраїлю, в умовах канонізації догматів іудаїзму, в гущавині народних мас зароджуються зерна нової віри, пов"язаної з іменем Ісуса Христа як нібито месії, покликаного врятувати світ від загибелі, що на нього чатує через розпусту та інші гріхи. Вчення Христа принципово спрямоване проти кардинальних біблейських заповітів. Ось основні постулати з так званої „Нагірної проповіді” Ісуса Христа: " Ви чули, що сказано

древній: "Не убий!". А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підлягає суду. (Мтф,5:21-22) Далі: „Ви чули,що сказано древнім: "око за око і зуб

за зуб". А я кажу вам: не виявляй спротиву злу.Але коли хтось ударить тебе у праву щоку, поверни до нього й другу''.(Там само,5:27-28). І далі: "Ви чули що екзано древнім "Не прелюбствуй!” А я кажу, що кожний, хто дивиться на жінку із хтивістю, уже чинить прелюб з нею у серці своєму!”. (Там само). Цей наполегливий мотив "Нгірної проповіді", ця остииата "Ви чули, що сказано древнім, ... а я говорю вам...", надто виразно, надто виклично лунає, щоб можна було її не помітити, не почути. „Новий Заповіт” тому

Інший приклад подає Історія України. В часи особливо сильного тиску кочівників степу на Київську Русь чимало русичів, з числа найбільш "пассіонарних" (Л.Гумильов), подалися на Північний Схід і згодом, в результаті асиміляції тамтешніх племен угро-фінської групи (чудь, весь.ж'мудь, мурома тощо), там утворилася нова етно-племенна спільнота, прозвана - за назвою Землі Виходу - руською. За обширами територію розселення представників цієї нової спільноти

певному етапі свого історичного розвитку розрослася і зміцніла настільки, що змогла і зуміла включити в своє державне об'єднання і весь масив „малоросів”, що послужив свого часу для неї вихідним пунктом.Україна, колишня Київська Русь, тепер опинилася у складі новоутвореної спільноти, що вийшла з її, так би мовити „материнського лона”, але вже на умовах „підпорядкованого” Москві і „перетвореного” на Малоросію (при тому з іншим смисловим підтекстом!) елемента. Однак у цьому якісно новому утворенні починаються одвічні, -але ніби кожний раз цілковито новіпроцеси розвитку суперечностей - єдність (тотожність),

відмінність, протилежність, розпад на складові елементи... І знову ми маємо Київську Русь (як Україну), і Московщину (як Росію). З формального боку це виглядає так. ніби історичний розвиток повернувся до початкового етапу- вихідного

пункту

Загальновідомо, що в Росії від найдавніших часів основою економіки сільськогосподарського виробництва було общинне землеволодіяння.Розвиток капіталістичного виробництва ознаменувався процесом розкладу общинного

109

землекористування та утвердження приватної власності на землю, що стало історичною формою „заперечення” общинної (колективної) правовласності.

Розвиток суперечностей капіталістичного способу виробництва призвів до спроб заперечення цього заперечення – заборони приватно-капіталістичної форми власності на землю та встановлення нових флорм колективного землекористування та володіння -державної (радгоспи) так колективної (кооператинвно-артільної) форм власності на землю. При цьому виявилось, що так ■■зані ТОЗ"и (Товариства по обробітку землі), СОЗ"и (Спільний обробіток землі), КОЛГОСПИ (Колективні господарства) т-РАДГОСПИ (Радянські господарства) являють собою з формального боку не чим Іншим, як спробою історичного "перевидання" общини - тобто общинного землекористування - на новій, економічно, соціально та політично новій основі.В даний час знову пробиває собі дорогу тенденція до „заперечення” вже цього „заперечення” та „відновлення” приватної власності на землю і форм колективного землекористування (ферми, артілі тощо).

Так справа з „запереченнями заперечень” виглядає не лише в історії. Ось

числі й наведеного заперечення заперечення дасть нам зображення не лінійного, а спіралевидного руху, де „повернення„ до попередніх моментів (етапів, стадій, форм) постане на наступному "витку"- тобто на порядок чи кілька порядків вище.

3.7. Пізнавальне та методологічне значення "Законів"

діалектики.

На відміну від тих "законів", які встановлюються у сфері науково-природничих, зокрема так званих "точних" наук , закони діалектики не мають статусу, так би мовити, „презумпції”. Ними неможливо користуватися, як скажімо таблицею множення (ділення) чисел.

Втім, навіть "закони" фізики, не кажучи вже про біологію та суспільство, мають для цього недостатньо "прерогатив": вони являють собою лише методологічні дороговкази до відкриття та пізнання нового. Не мають сили надійного "ключа до знань" і закони діалектики. Тим більш не являють вони собою чогось на зразок "відмичок", якими майстри "злому" добуваються до жаданих скарбів. Ці "закони" містять у собі лише загальний, -підкреслимо: дуже загальний! - натяк на те, якою дорогою слід би йти, прагнучи істинного пізнання, тобто пізнання Істини.

110