Тема: Мусульманське право

1. Поняття та джерела мусульманського права.

2. Структура мусульманського права.

3. Поняття і види норм мусульманського права.

Мусульманське право як увінерсальна та досить складна система виникло на основі ісламу. Воно сприймається з одного боку як система норм, тобто правил поведінки, а з іншого як досконала політико-правова доктрина. Мусульманське право можна розглядати як специфічну правову систему, яка існує в межах ісламської релігії, що має статус державної і більше ніж інші релігії світу пов’язана з правом.

Мусульманське право слід розуміти в широкому і вузькому значенні. В широкому значенні мусульманське право – це соціально-нормативний комплекс, який складається з різних за своїм характером, але заснованих на релігійних орієнтаціях правил поведінки (релігійних, моральних, юридичних). В вузькому значенні мусульманське право виступає як продукт практичного втілення мусульманської релігійної системи. В такій якості мусульманське право слід розглядати як окрему складову частину ісламу з елементами правової системи.

Невід’ємною складовою частиною ісламу є шаріат (“шлях праведного життя”). Шаріат – це сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил покликаних регламентувати не лише поведінку мусульманина у всіх сферах суспільного і особистого життя, але також його думки та почуття.

Шаріат має не територіальний, а персональний характер. Це означає, що всі правовірні мусульмани, де б вони не знаходились, утворюють єдину общину, а тому повинні без будь-яких вагань підкорятись його приписам.

Джерелами мусульманського права є: а) Коран – священа книга ісламу; б) Сунна, або традиції пов’язані з посланцем Бога; в) іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; г) кіяс, або висновок за аналогією.

Джерела мусульманського права умовно можна поділити на дві взаємопов”язані групи: 1) юридичні положення Корану і Сунни, які на думку мусульманських вчених-юристів мають божествене походження і є незмінними; 2) юридичні положення, що сформульовані мусульманською правовою доктриною на підставі “раціональних” джерел, тобто іджми та кіясу.

Серед них слід виділити іджму – згоду досягнуту мусульманським співтовариством з питань, що стосуються обов’язків правовірного. Іджма – це узгоджений висновок давніх правознавців, знатоків ісламу про обов’язки праовірних, який набув значення юридичної істини, отриманої із Корану або Сунни.

Крім того, важливу роль в системі джерел мусульманського права займає кіяс. Кіяс – це норми, сформульовані ісламськими правознавцями за аналогією.

Структура мусульманського права досить своєрідна, тут ми не зустрічаємо поділу права на публічне і приватне, як в правових системах романо-германського типу, або на загальне право і право справедливості, як в системах англо-саксонського типу. Однак, в мусульманському праві існує певна інтеграція однорідних норм у відповідні комплекси (галузі).

Мусульманське право, в значній мірі – це приватне право, яке історично сформувалося в процесі упорядкування відносин власності, обміну, сімейних відносин, а такж приватних немайнових зв’язків. Його основу складають правила поведінки, орієнтовані на релігійні принципи та релігійно-моральні критерії.

Мусульманська правова доктрина визначає норму права як загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене верховним законодавцем – Аллахом, іншими словами норма права являє собою волю Аллаха адресовану мусульманській общині. Тому норма права є абсолютною, її не можна змінити або відмінити, нею слід лише керуватись.

За ступенем визначеності норми мусульманського права поділяються на дві категорії. До першої належать абсолютно однозначні приписи, що не допускають різних тлумачень. Це в основному правила релігійного культу, та деякі норми, що регулюють взаємовідносини між людьми. Ця категорія норм не допускає іджтихаду (іджтихад – араб. „прийняття самостійного рішення”, це здатність і право факіха приймати власні рішення з важливих питань релігійного і громадського життя на основі Корану, Сунни та основних методів фікха.

До другої категорії входять абстрактні неоднозначні приписи, які не тільки допускають різне тлумачення їх змісту, але і вимагають конкретизації в різноманітних правилах поведінки на основі іджтихаду. Без такої конкретизації в результаті іджтихаду застосування цих норм взагалі не можливе.

За змістом всі норми мусульманського права доктрина розподіляє на дві основні групи. До першої групи входять приписи, що оцінюють вчинки правовірних. Слід зазначити, що мусульманське право класифікує всі вчинки на п’ять видів, а саме: а) обов’язкові; б) заборонені; в) ганебні; г) рекомендовані; д) байдужі.До другої групи належать норми, які формують правила поведінки в конкретних ситуаціях, а також умови здійснення і наслідки конкретних вчинків.

Слід зазначити, що деякі норми мусульманського права виступають в якості норм-принципів, тобто сформульованих у вигляді теоретичних узагальнень, а тому вони мало придатні для застосування на практиці. Інші норми, навпаки є досить конкретизованими, адаптованими до існуючих відносин, вони мають казуальний характер і утворюються, як правило, емпіричним шляхом.

Норма мусульманського права гнучка. Підтримуючи зв’язок з релігією вона постійно пристосовується до змін в суспільстві, завдяки чому вона зберігає авторитет мусульманського права вцілому.