5. Особливості сучасного етапу розвитку ринку прямих і портфельних інвестицій. Приклади.

Прямі іноземні інвестиції стають найбільш важливою формою вивезення капіталу, які здійснюються у формі вкладень в закордонні промислові, торговельні та інші підприємства з метою забезпечення довгострокового інтересу шляхом надання права власності в управлінні іноземною компанією. Основна частка прямих інвестицій припадає на транснаціональні корпорації: 100 найбільших ТНК забезпечують майже третину всіх прямих іноземних інвестицій. Причини експорту та імпорту прямих іноземних інвестицій обумовлені прагненням розмістити капітал в тій країні та в тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток, скоротити рівень оподаткування та диверсифікувати ризики. У США, наприклад, до прямих інвестицій формально відносять такі вкладення, коли інвестор має 10% і більше власності фірми.

За визначенням МВФ, портфельні інвестиції - це капітал, вкладений резидентом однієї країни в акції та боргові цінні папери підприємства в іншій країні з метою одержання доходів. Відповідно до методології платіжного балансу портфельні інвестиції становлять менше 10% статутного капіталу компаній. Портфельні інвестиції здійснюються заради одержання прибутку й зниження ризику завдяки портфельній диверсифікованості капіталу. Портфельні інвестиції - є чисто фінансовими і не передбачають передачі нематеріальних активів (ліцензій, управлінських навичок, ноу-хау).

Прямі й портфельні інвестиції мають різну природу, вони неоднаково впливають на економіку приймаючої країни. Основні відмінності між цими формами інвестицій такі:- прямі інвестиції надають інвесторові права контролю, а портфельні - ні;

1) прямі інвестиції припускають придбання 10% і більше статутного капіталу компанії, портфельні - менше 10%; 2) прямі інвестиції є довгостроковими вкладеннями, тоді як портфельні- короткостроковими; 3)різні джерела фінансування: прямі інвестиції фінансуються за рахунок внутрішньо фірмових зв'язків, а портфельні звичайно надаються національними компаніями та банками.4)прямі й портфельні інвестиції неоднаково впливають на економіку й стан фінансових ринків у країні-інвесторі та країні-реципієнті; портфельні інвестиції спочатку виявляють порівняно сильний макроекономічний ефект, визначаючи динаміку цін на активи й ліквідність фінансового сектора; навпаки, прямі інвестиції більше позначаються на мікроекономічному рівні, сприяючи зміні структури виробництва в країні-реципієнті; 5) прямі інвестиції супроводжуються передачею нематеріальних активів, що нехарактерно для портфельних інвестицій.

6.Сутність міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, їх основні форми. Порівняйте кооперативні зв’язки колишнього срср та сучасної України.

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні процеси.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.

Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних чинностей, а отже, ступінь їхнього розчленовування на галузі, виробництва, підприємства. У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:1) здійснення спільних програм;2) договірна спеціалізація;3) створення спільних підприємств. Реалізуються спільні програми у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів та закріплення за кожним з партнерів повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.Суть договірної спеціалізації полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності парт¬нерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на ви¬робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. МСВ і МКВ - нерозривні й зумовлюючі один одного суспільні явища, що мають складний і суперечливий характер. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва.

В СРСР кооперація проводиться планомірно, відповідно до державних планів. Найбільший розвиток воно отримало в галузях, що виробляють складну продукцію, що складається з багатьох частин і деталей. При капіталізмі виробничі зв'язки між підприємствами багато в чому носять стихійний характер. Співробітництво кооперативних організацій сьогодні відбувається у глобальному та континентальному масштабах.