2.5 Собівартість продукції, прибуток і рентабельність підприємства

Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.

Собівартість продукції (робіт, послуг) с одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг).Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат.

Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:

— витрати на підготовку І освоєння виробництва;

— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;

— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

—відрахування на соціальні заходи;

— витрати по управлінню виробництвом тощо.

Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:

— технологічна—включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

— маргинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

— індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

—середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

В проекті розраховується калькуляція собівартості одиниці (1м² або 100 м² ) продукції із одного конкретного виду сировини.

Під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та рентабельності.

Серед джерел зниження собівартості в легкій промисловості особливе місце займає підвищення ефективності використання виробничих ресурсів сировини і матеріалів [ 17 ].

В дипломній роботі розраховується валовий прибуток підприємства.

Таблиця 2.5

Вихідні дані

№ п.п.	Показник	Одиниця виміру	Позначення	Значення показника
1	Обсяг випускної продукції в натуральних одиницях	м2	ВП	1200000
2	Обсяг реалізованої продукції	грн	РП	365448000
3	Виробнича собівартість продукції на 1 м2шкіри	грн	с/в	260
4	Адміністративні витрати на одну одиницю продукції	грн	АВ	6
5	Витрати на збут на одну одиницю продукції	грн	ВЗ	3
6	Податок на прибуток	%	Податок	19

Враховується:

Виробнича собівартість реалізованої продукції:

с/в_вироб = ВП·с/в(2.15)

де: с/в_вироб– виробнича собівартість продукції, грн;

с/в_вироб = 1200000·260=312000000 грн;

Прибуток валовий:

П_вал. = Дохід(РП)- с/в_вироб (2.16)

П_вал.=365448000-312000000 = 53448000 грн;

Витрати на збут на випуск:

ВЗ_вип. = ВП·ВЗ_{на 1 м}² (2.17)

ВЗ_вип. = 1200000·3=3600000 грн;

Адміністративні витрати на випуск:

АВ_вип. = ВП·АВ_{на 1 м}² (2.18)

АВ_вип. = 1200000·6 = 7200000 грн;

Прибуток від операційної діяльності підприємства:

П_{о. д.} = П_вал. - АВ_вип. - ВЗ_вип. (2.19)

П_{о. д.} =53448000–7200000– 3600000 =42648000 грн;

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування дорівнює прибутку від операційної діяльності.

Податок на прибуток:

П_{од.приб.} = (П_{зв. діял.}· П_одаток)/100 (2.20)

де: П_{зв. діял} – прибуток від звичайної діяльності;

П_{од.приб.} = (42648000·19)/100 = 8103120грн;

Чистий прибуток:

ЧП = П_{о. д.} - П_{од.приб.} (2.21)

ЧП=42648000–8103120= 34544880 грн;

10. Рентабельність:

(2.22)

.

Таблиця 2.6

№ п.п.	Показник	Одиниця виміру	Позначення	Значення показника
1	Виробнича собівартість реалізованої продукції	грн	с/ввироб	312000000
2	Прибуток валовий	грн	Пвал.	53448000
3	Витрати на збут на випуск	грн	ВЗвип.	3600000
4	Адміністративні витрати на випуск	грн	АВвип.	7200000
5	Прибуток операційної діяльності підприємства	грн	По. д.	42648000
6	Прибуток від звич. діял.	грн.	Пзв. діял	42648000
7	Податок на прибуток	грн.	Под.приб.	8103120
8	Чистий прибуток	грн	ЧП	34544880
9	Рентабельність	%		16,55

3. Охорона праці

Охорона праці – це система правил і заходів, які забезпечують безпечну роботу на даному виробництві. При роботі на металорізальному верстаті необхідно передбачити ряд вимог, які б дозволили працюючому виконувати поставлене перед ним завдання в умовах, які передбаченні конструкторськими документами.

Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов'язаних видів, що здійснюються суб'єктом управління цілеспрямовано на об'єкт управління.

В Україні основними нормативними документами, що регламентують питання охорони праці на виробництві є Закон України „ Про охорону праці” – 1992р., серія стандартівOHSAS18000 та міжнародні стандарти ISO26000.

Ці стандарти визначають основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулюють за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні [ 18 ].

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

На виробництві під час роботи на людину можуть впливати один, або ряд небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Безпека того чи іншого технологічного процесу може бути визначена за їх кількістю і за ступенем небезпеки кожного з них окремо.

Безпека праці на виробництві визначається ступенем безпеки окремих технологічних процесів.

Небезпечні й шкідливі виробничі фактори поділяються на хімічні, фізичні, біологічні й психофізіологічні.

Останні за характером впливу на людину підрозділяються на фізичні й нервово-психічні перевантаження, а інші - на конкретні небезпечні й шкідливі виробничі фактори.

В процесі роботи на підприємстві на працівника можуть впливати такі небезпечні й шкідливі виробничі фактори:

- рухомі незахищені елементи механізмів, машин і виробничого обладнання

- машини, що рухаються, автотранспорт і механізми;

- підвищений рівень шуму, вібрації;

- підвищена напруга в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини;

- знижена контрастність об'єктів в порівнянні з фоном;

- хімічні речовини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі);

- хімічні речовини , що проникають в організм через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірні покриви і слизові оболонки;

- перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні чинники (емоційні перевантаження, перенапруга аналізаторів, розумова перенапруга, монотонність праці) [ 19 ].

Рівні небезпечних і шкідливих виробничих факторів не повинні перевищувати граничнодопустимих значень, встановлених у санітарних нормах, правилах і нормативно-технічній документації.

1. Освітлення

Штучне освітлення в цеху

Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване.

Штучне освітлення передбачається в приміщеннях, в яких недостатньому природному освітленні, а також у вечірній і нічний час.

При недостатньому освітленні робітник погано бачить предмети, які його оточують і погано орієнтується у виробничій обстановці. Успішне виконання робочих операцій вимагає від робітника додаткових зусиль і більшого зорового напруження. Неправильне і недостатнє освітлення може привести до небезпечних ситуацій. Найкращі умови для повного зорового сприйняття створює сонячне світло.

Люмінесцентні світильники. Для освітлення люмінесцентними лампами промислове приміщення в більшості випадків застосовуються багатолампові світильники. Це дає можливість використовувати спеціальні схеми включення для зменшення пульсацій потоку й забезпечити високий рівень освітленості на робочих місцях.

У дипломному проекті використовується трьохрядне розміщення люмінесцентних світильників. Світильники в світловій точці здвоєні і розміщені у вершинах прямокутників – рівномірне розміщення.

Вихідні дані: довжина а = 72 м; ширина b = 24м; висота Н = 11 м; висота робочої поверхні h_Р= 1,7 м. Напруга в мережі 220 В.

Визначаємо висоту підвісу світильників Н_Р, кількість світильників і потужність ламп для забезпечення заданого освітлення.

Відстань від стелі до робочої поверхні:

Н_О= Н – h_Р= 11 – 1,7 = 9,3 м

Відстань від стелі до світильника:

h_С= 0,2 ∙ Н_О= 0,2 ∙ 9,3 = 1,86 м

Можлива висота підвісу над підлогою світильника над освіченою поверхнею:

Н_Р= Н_О– h_С=9,3– 1,86 = 7,4 м

Висота підвісу світильника над підлогою:

Н_П= Н_Р+ h_Р= 7,4+ 1,7 =9,1 м

Для досягнення найбільшої рівномірності освітлення використовуємо співвідношення:

L / Н_Р= 0,7

Відстань між центрами світильників:

L = 0,7 ∙ Н_Р = 0,7 ∙ 7,4= 5,18м

Необхідна кількість ламп:

N_Л= S / L²=1728/ 5,18²=64шт.,

де S – площа цеху, м².

Приймаємо 112ламп довжиною 1,5 м (чотири рядів по 2 лампи у світильнику, але останній ряд не повністю зайнятий).

Розраховуємо кількість світильників:

64/ 2 = 32 шт.

b

Рис. 5.1.1. Схема розміщення світильників в цеху.

Індекс приміщення:

і = S / h_Р (А+В),

де h_Р– відстань від світильника до робочої поверхні;

А, В – відповідно довжина і ширина приміщення, м.

і = 1728/ 1,5(72 ∙24) = 0,6

Для розрахунку загального рівномірного освітлення при горизонтальній

робочій поверхні основним виступає метод коефіцієнта використання світлового потоку, відбиття від стін і стелі.

Нормована мінімальна освітленість:

• не менше 30 лк (виробничі приміщення);

• не менше 200 лк (операторні приміщення).

Світловий потік ламп розраховуємо за формулою:

Ф = Е_Н∙ S ∙ Z ∙ К / n_Л∙ η ,

де Е – нормована мінімальна освітленість, лк;

S – площа приміщення, що освітлюється, м²;

Z – коефіцієнт мінімальної освітленості, дорівнює відношенню Е_СР/ Е_MIN, значення якого знаходиться в межах 1,1…1,5;

К – коефіцієнт запасу, значення якого знаходиться в межах 1,5…1,8;

n_Л– кількість ламп в приміщенні, шт.;

η – коефіцієнт використання світлового потоку ламп, який залежить від індексу приміщення і кривої розподілення сили світла світильника і коефіцієнтів відбиття потоку стелі р_С= 50% і стін р_С = 30% становить

η = 0,21.

Ф = 30 ∙ 1728 ∙ 1,3 ∙ 1,5 / 64 ∙ 0,21 = 6581,25лм

Визначаємо освітленість, що утворюється системою загального освітлення у даному приміщенні, методом коефіцієнту використання світлового потоку. Використовуючи попередні формули, отримуємо наступну залежність, лк:

Е = Ф ∙ n_Л∙ η /S ∙ К ∙ Z

Е = 6581,25 ∙ 64 ∙ 0,21/ 1728 ∙ 1,5 ∙ 1,3 = 26,25лк.