Медицина і фармація на Русі

Фармація у своєму розвитку пройшла складний самобутній шлях. Ще скіфські племена використовували як ліки часник, березовий сік, подорожник, корінь алтеї та інші рослини; знали способи виготовлення настоїв, відварів, мазей; зшивали рани кінським волосом; використовували борсуковий жир, кумис, бобровий струмінь.

Літописи, які дійшли до нас, свідчать, що на Русі були такі відомі лікарі, як Агапіт, Февронья Муромська, Наталія Новго­родська, Антоній, Петро Сиріянін, Іван Смера та інші.

Із появою писемності з’явилися травники та лікарські по­радники. Про широке застосування лікарських рослин свід­чить «Ізборник Великого князя Святослава Ярославовича», що був написаний в XI ст.

У кінці XV ст. існувало багато медичних професій: дохтури, лекарі, зелейники, травники, кровопуски, зубоволоки, косто­прави, очні майстри, повивальні бабки. Травники і зелейники готували різноманітні лікарські засоби і лікували людей. Але царський двір не влаштовували вітчизняні лікарі. У 1534 році за наказом царя Іонна IV був виписаний штат лікарів та апте­карів. У 1581 році в Кремлі була відкрита перша аптека (апте­каря запросили з Англії). Аптека обслуговувала лише царську сім’ю. Кожен лікарський засіб «надкушувався» лікарем і ап­текарем. І лише в 1672 році була відкрита друга аптека, в якій продавали ліки для людей усіх чинів.

У кінці XVI ст. був створений державний заклад - Апте­карський наказ, який відав заготівлею лікарської сировини, під­готовкою спеціалістів, забезпечував медичною та лікарняною до­помогою армію, проводив перевірку знань у лікарів, аптекарів, що приїжджали з інших країн. У його віданні був аптекарський город, спеціальна школа з підготовки вітчизняних медиків. У цій школі вивчали медичну ботаніку, фармакологію, анатомію, фар­мацію та інші предмети, засвоювали методи виготовлення ліків.

Зміни, які відбувалися при Петрі І, стосувалися також ме­дицини і фармації. У 1701 році був виданий указ про закрит­тя зелейних лавок і відкриття 8 приватних аптек. Одночасно вводилася державна монополія, яка усувала конкуренцію між аптеками. За указом дозволялося відкривати тільки одну при­ватну аптеку в кожному районі міста, що забезпечувало рів­номірний розвиток мережі аптек. Крім аптек приватних, були аптеки казенні, які належали державі. Вони поділялися на го­ловні казенні, польові та госпітальні аптеки.

При Петрі І були видані перші рукописні фармакопеї. У1708 ро­ці Даніїл Гурчин за завданням Петра склав посібники «Аптека домова» й «Аптека обозна». Разом з Афанасієм Холмогорським склав першу рукописну «Фармакопею», де надані описи різ­них лікарських форм. У 1720-21 роках був відкритий перший завод «казенних лікарняних заготівель» - державне виробницт­во з виготовлення лікарських засобів з вітчизняної сировини. У фармації цього періоду відчувається значне піднесення, роз­ширюється аптечна мережа, виникає необхідність у регламен- таціїїї діяльності. У1789 році був виданий перший Аптекарський статут, згідно з яким встановлювався порядок виготовлення, зберігання та відпуску лікарських засобів. Цей статут перед­бачав зберігати під замком і печаткою всі отруйні лікарські за­соби. Відпускати їх міг тільки аптекар на письмові вимоги.

Порядок отримання фармацевтичної освіти у цей період: учень в аптеці - 5-6 років - іспит на звання гезеля (помічник провізора) - робота в польовій аптеці 2-3 роки - іспит на зван­ня провізора. Складання іспиту на звання провізора відбува­лось на медичних факультетах університетів. Один з таких фа­культетів був організований на базі Харківського університе­ту в 1803 році. Отримавши звання провізора, студент мав пра­во на самостійну діяльність.

У 1765 році офіційно видана воєнна Фармакопея, у 1768 ро­ці - громадянська Фармакопея. До кінця XVII ст. фармакопеї видавалися латинською мовою. Починаючи з 1866 року, ви­ходили нові фармакопеї російською мовою, яким почали при­своювати номери: дорадянські Фармакопеї - 1-6, радянські - 7-11, Державна фармакопея України - 2001 р.

Вітчизняна фармація базувалася на наукових досягненнях російських учених: М. В. Ломоносова, С. П. Крашеніннікова, І.І. Лєпьохіна, К. І. Щепіна, Н. М. Максимовича-Амбродіка, В.М. Севергіна, Т. Є. Ловиця та ін.

Професор кафедри фармації медико-хірургічної академії А.П. Нелюбін одним із перших став викладати курс організація фармацевтичної справи, а також історію загальної та вітчизняної фармації. Він писав, що «фармація не є простим мистецтвом, а також наука… Аптекар, який займається виготовленням ліків, не знаючи ні дії процесу, ні причин, що до ньо- го приводять, є простим ремісником». У 1843 році він склав програму з фармації, в яку були внесені розділи: визначення фармації, характеристика аптеки, обладнання аптеки та ре­цептурної кімнати, особисті переваги і заслуги аптекаря, його обов’язки, державні укази і положення фармацевтичної спра­ви та ін.