Метод 1. Визначення внп по витратах

При розрахунку ВНП по витратах підсумують всі види витрат на придбання кінцевого продукту або послуги, куди включаються особисті споживчі витрати, внутрішні інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг і чистий експорт.

Особисті споживчі витрати (С) - це витрати домашніх господарств на придбання предметів споживання тривалого користування, товари поточного споживання, споживчі витрати на послуги.

Внутрішні інвестиції (І) - всі інвестиційні витрати підприємств: кінцеві купівлі машин, устаткування й верстатів, матеріалів ; все будівництво( в т.ч. і житлове ).

Державні закупівлі товарів і послуг (Д) - державні витрати на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі покупки ресурсів, особливо робочої сили. з боку держави. Сюди не входять трансферні платежі( „трансферт” – „передача”, тобто отримання державою податків з населення і передача частини з них безробітним, пенсіонерам, інвалідам), бо пенсіонер та інш. нічого не виробляють.

Чистий експорт (Е) являє собою величину, на яку закордонні витрати на вітчизняні товари й послуги перевищують вітчизняні витрати на іноземні товари й послуги. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений в США, то всі виробничі витрати слід відносити до витрат США, а витрати на доставку і реалізацію – до витрат України. Таким чином, ми одержуємо основну формулу: ВНП = С + I +Д + Е

Метод 2. Визначення внп по доходах

При розгляді ВНП по доходах крім тих, які надходять у домашні господарства як заробітна плата (З), рентні платежі ( Р ), процент ( %) й прибуток ( П ), необхідно брати до уваги ще два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів: відрахування на споживання капіталу ( амортизація - А) та непрямі податки( Н ) на бізнес.

Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва в окремі роки, називаються амортизацією. У цьому зв'язку можна відзначити, що весь ВНП неможливо спожити як дохід суспільства, не погіршуючи при цьому запасу виробничих потужностей.

Непрямі податки на бізнес - це ті податки, які стягуються державою з підприємств і включаються останніми у витрати виробництва й тому додаються до цін на продукти. Це такі види, як акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі й мита.

У винагороду за працю найманих робітників входить заробітна плата. Сюди ж включаються відрахування на соціальне страхування й у різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичне обслуговування.

Рентні платежі - це доходи, одержувані домовласниками, які забезпечують економіку ресурсами власності – здавання в оренду землі, приміщень, житла.

Процент – це плата: за грошовий капітал, покладений у банк; за кредит тощо.

2. Національне багатство — сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, розвіданих природних ресурсів і накопичених культурних та духовних цінностей. Це результат праці багатьох поколінь людей.

Національне багатство безпосередньо пов'язане з виробництвом суспільного продукту і його відтворенням. Національне багатство збільшується насамперед за рахунок перевищення виробленого суспільного продукту над поточним споживанням у даному році. Отже, джерелом національного багатства є суспільний продукт, що відтворюється на розширеній основі.

Структура національного багатства (НБ) складається з наступних основних елементів: 1. Найбільшу питому вагу мають виробничі фонди, насамперед основні виробничі фонди, оскільки їхній технічний рівень визначає можливості росту суспільного продукту. А також оборотні виробничі фонди (предмети праці). Вони становлять приблизно 25% основних виробничих фондів.

2. Матеріальні блага. Сюди входить готова продукція в сфері обігу, матеріальні запаси на підприємствах й у торгівельній мережі, державні матеріальні резерви й страхові фонди, а також особисте майно громадян. Матеріальні резерви й запаси виконують роль стабілізатора економіки при непередбачених обставинах. Практика провідних індустріальних держав свідчить про те, що вони повинні бути досить великі й становити не менш 25% виробничого потенціалу.

3. Невиробничі фонди - державний житловий фонд, установи соціально-культурного призначення: лікарні, школи тощо.

4. Природні ресурси - при цьому мова йде тільки про ті, які залучені в господарський оборот або розвідані й найближчим часом можуть бути залучені в нього.

У наш час людська цивілізація вступила в наступний етап свого розвитку, який можна назвати постіндустріальним суспільством. Природно, це вимагає нового підходу до оцінки національного багатства, тому що постіндустріальне суспільство характеризують : 1) висока інформатизація суспільства; 2) якісний зріст його добробуту.

3. Розподіл національного багатства в суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, всієї системи економічних відносин, соціальної структури, політичної, юридичної влади й інших факторів. У США, наприклад, на частку буржуазії, питома вага якої в соціальній структурі становить 7 %, доводиться близько 70 % національного багатства країни. В цілому у світі приблизно 5 % населення контролює 90 % власності в державі. У колишньому СРСР наприкінці 80-х рр. багатих було 2,3 % родин, середньозабезпечених - 11,2%, а бідних - 86,5 %.

На стадії розподілу необхідний і додатковий ( рос.”прибавочный”) продукт розпадаються на первинні доходи у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів, орендної плати й ін. Їх розділяють на трудові й нетрудові. До трудового відносять ті доходи, які створені працівниками на підприємствах і надійшли в їхнє індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста й села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. До нетрудових, джерело яких - додатковий продукт, відноситься частина прибутку підприємців, відсоток, рента й ін. При цьому частина прибутку, яку створено продуктивною працею підприємця, вважається трудовим доходом, а нетрудовим - лише частина прибутку, що перевищує кількість й якість його управлінської праці, витрат, пов'язаних з організаторською діяльністю.

В умовах широкого поширення в розвинених країнах акцій, частина найманих робітників одержує певну частку прибутку у формі дивіденду, а також у вигляді відсотка на вкладені в банки гроші. Але основну масу дивідендів і відсотків привласнюють власники засобів виробництва й грошового капіталу.

Перерозподіл національного доходу. Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Воно здійснюється через механізм ціноутворення в сфері обігу, сплату різних видів податків у державний бюджет, соціальні витрати держави, внески громадян у суспільні, релігійні, благодійні фонди й організації. Наприклад, через державні бюджети в розвинених країнах перерозподіляється від 40 до 55 % національного доходу.

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні або похідні доходи, такі, як пенсії, стипендії, зарплата військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів, допомога багатодітним родинам тощо.

Основним джерелом вторинних доходів є податки. Так, із заробітної плати середнього американського працівника близько 33 % вираховується у формі податків. В Україні зараз – близько 18 %.

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. За середньостатистичними показниками розрив між бідними й багатими в розвинених країнах у становить приблизно 1:14. У колишньому СРСР такий розрив становив 1:5. У країнах СНД в останні роки цей розрив катастрофічно зростає й, за різними оцінками становить від 1:25 до 1:50. Для виміру нерівності використовується так звана крива Лоренца (по імені американського економіста М. Лоренца). У випадку абсолютної рівності при розподілі суспільного багатства 20 % родин повинні одержувати 20 % сукупного доходу, 40 % родин - 40 % доходу й т.п.