7.5. Теми рефератів1
Стратегії захисту підприємства від поглинання на ринку корпоративного контролю.
Схеми фінансування ворожого поглинання підприємств (Hostile take over financing).
Аналіз фінансування процедури злиття суб’єктів господарювання.
Аналіз фінансування процедури поділу суб’єктів господарювання.
Моделі корпоративного контролю — німецька чи американська.
Фінансове забезпечення реорганізаційних процедур.
Проблема агентських відносин та їх вплив на фінансове забезпечення реорганізаційних процедур.
Вплив реорганізаційних процедур на ринкову вартість підприємства.
Сучасні теорії злиття суб’єктів господарювання.
Фінансово-організаційні аспекти відкритих тендерних пропозицій (PTO).
Фінансування операцій на ринку корпоративного контролю. Викуп борговим фінансуванням (LBO).
7.6. Програмні питання для самостійного вивчення теми
Ліквідація як форма реорганізації суб’єктів господарювання.
Організаційні особливості фінансової реструктуризації.
Перетворення як форма оптимізації фінансування суб’єкта господарювання.
Поняття та фінансові аспекти складання ліквідаційного балансу.
Поняття та фінансові аспекти складання передатного та розподільного балансів.
Порядок складання та фінансовий зміст реорганізаційної угоди.
Ринок корпоративного контролю: злиття та поглинання (mergers & acquisitions).
Стратегії захисту суб’єкта господарювання від поглинання та їх фінансове забезпечення.
Фінансово-правові механізми захисту прав та інтересів власників при організації та здійсненні реорганізаційних процедур.
Фінансово-правові механізми захисту прав та інтересів кредиторів при організації та здійсненні реорганізаційних процедур.
7.7. Рекомендована література
Закон України «Про банки та банківську діяльність».
Закон України «Про банкрутство» в ред. Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкротом».
Закон України «Про господарські товариства».
Закон України «Про інвестиційну діяльність».
Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Закон України «Про підприємництво».
Закон України «Про підприємства в Україні».
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу».
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 «Фінансова звітність».
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 19 «Об’єднання підприємств».
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 20 «Консолідована фінансова звітність».
Наукова та навчально-методична література
Мендрул О. Г. Управління вартістю підприємства. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 211—232.
Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 293—323.
Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 216—241.
Фінансова інвестиційна діяльність підприємств
8.1. Методичні вказівки до вивчення теми
Вивчення теми «Фінансова інвестиційна діяльність підприємств» дає змогу з’ясувати роль фінансових інвестицій у розвитку та ефективному функціонуванні підприємств на сучасному трансформаційному етапі з урахуванням методологічних засад оцінки доцільності та відображення інформації про фінансові інструменти у звітності. Вивчаючи тему, слід ознайомитися з такими основними групами питань:
сутність та види інвестицій підприємств;
особливості фінансових інвестицій;
методи оцінки фінансових інвестицій при відображенні їх у фінансовій звітності;
оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою дохідності;
оцінка доцільності вкладень у корпоративні права.
Сутність та види інвестицій підприємств. Чинне законодавство України надає широкий спектр прав та повноважень суб’єктам інвестиційної діяльності відповідно до їх економічної самостійності. Інвестор має право самостійно визначати цілі, напрями, види та обсяги інвестиційної діяльності. При цьому вибір конкретних форм інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної і регіональної диверсифікації його діяльності та потенціалом формування інвестиційних ресурсів.
Рішення щодо вкладання коштів має бути підпорядковане таким основним питанням: мета інвестування; сума коштів, яка може бути інвестована; строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення; собівартість окремого об’єкта інвестицій; сума отриманих доходів; можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу; ризики, пов’язані з інвестуванням; ліквідність фінансових інвестицій.
Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Класифікація інвестицій підприємства за основними ознаками
На промислових підприємствах найбільш поширеними є реальні інвестиції, основними формами яких є: придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, реконструкція, модернізація, зміна зношених або застарілих основних виробничих фондів, інноваційне інвестування в нематеріальні активи, інвестування приросту оборотних активів.
Управління фінансовими інвестиціями є доволі складним процесом. Це обумовлено відсутністю чіткого визначення фінансових інвестицій у чинному законодавстві України, що породжує певну неузгодженість трактувань.
Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансові інвестиції — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції при цьому поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції передбачають внесення грошових коштів або майна в статутний капітал юридичної особи в обмін на емітовані нею корпоративні права. Портфельні інвестиції передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку.
Крім цього, визначення «фінансова інвестиція» наведено в П(С)БО 2, за яким це фінансові активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.
Ураховуючи це, до основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств можна віднести: одержання прибутку (зазвичай довгострокові фінансові інвестиції); поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у тому числі з метою його ліквідації; створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів); поліпшення фінансово-господарських зв’язків із постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції; диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку; збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).
Згідно з П(С)БО 12, фінансові інвестиції, поділяються на ті:
що має підприємство до моменту їх погашення;
що враховуються за методом участі у капіталі. До них відносять фінансові інвестиції: в асоційовані підприємства; в дочірні підприємства; в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільні підприємства);
інші фінансові інвестиції.
Разом з тим, у П(С)БО 2 закріплено розподіл фінансових інвестицій на довгострокові та поточні, що обумовлено принципами відображення активів і зобов’язань, закладених у національних положеннях (стандартах), оборотні та необоротні активи, які відображаються у фінансовій звітності окремо.
Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміють фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (п. 17 П(С)БО 2). Виходячи з цього, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення на термін менше року, якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого періоду, тобто неліквідні активи.
Аналогом довгострокових фінансових інвестицій є показник «Довгострокові фінансові вкладення», який використовувався у вітчизняній практиці до 1 січня 2000 р. До того ж склад понять «довгострокова фінансова інвестиція» і «довгострокові фінансові вкладення» у зв’язку із введенням національних положень (стандартів) практично не зазнав змін. Так, у складі довгострокових фінансових інвестицій можуть відображатися вкладення підприємства в активи, що утримуються з метою одержання прибутку: цінні папери — акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі (придбані з дисконтом за грошові кошти з метою одержання прибутку при їх погашенні); внески до статутних фондів інших підприємств тощо.
Класифікація довгострокових фінансових інвестицій зображена на рис. 8.3.
До поточних фінансових інвестицій належать фінансові інвестиції на термін, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). До цього виду інвестицій відносять вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.
Поточними фінансовими інвестиціями можуть також вважатися векселі, якщо вони використовуються як цінний папір. Зокрема, за позицією «поточні фінансові інвестиції» можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче від номінальної вартості з метою зарахування кредиторської заборгованості на суму номіналу векселя.
Рис. 8.2. Класифікація довгострокових фінансових інвестицій
Окрім цього, поточними можуть бути й інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та у спільну діяльність із створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання або відповідні асоційовані чи дочірні підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців.
Оскільки поточні фінансові інвестиції розглядаються здебільшого як ліквідні резерви, для підприємства принципове значення має їх загальна ринкова вартість, тобто обсяг грошових коштів, які можна отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій.
Особливості фінансових інвестицій. Здійснення фінансових інвестицій суб’єктами господарювання характеризується низкою особливостей, основними з яких є:
Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки;
Фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектору економіки, як правило, для досягнення двох цілей: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх протиінфляційного захисту. Такі підприємства звичайно не здійснюють цілеспрямованого формування інвестиційних ресурсів для фінансових інвестицій.
Фінансові інвестиції надають підприємству найширший діапазон вибору інвестування за шкалою «дохідність—ризик». Порівняно з реальним інвестуванням ця шкала значно ширша — вона включає групу як безризикових, так і високоризикових (спекулятивних) інструментів інвестування, даючи змогу інвесторові здійснювати свою інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консервативної до вкрай агресивної.
Фінансові інвестиції надають підприємству досить широкий діапазон вибору інструментів інвестування за шкалою «дохідність-ліквідність». Процес обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних зі здійсненням фінансових інвестицій, є простішим і менш трудомістким.
З наведеного можливо зробити висновок, що фінансове інвестування здійснюється підприємствами в таких основних формах:
Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв’язок з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв’язків із постачальниками сировини і матеріалів (за участі в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладанні капіталу в транспортні й інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки; різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності й інші стратегічні напрями розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвестування практично наближається до реального інвестування, будучи менш капіталомісткою й оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки отримання високого інвестиційного прибут- ку, скільки встановлення форм фінансового впливу для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.
Вкладення капіталу в дохідні інструменти грошового ринку, спрямоване на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним інструментом є депозитний вклад до комерційного банку. Ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу й основною метою є створення інвестиційного прибутку.
Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів є найбільш масовою і перспективною формою фінансових інвестицій. Використання цієї форми фінансового інвестування пов’язане з широким вибором альтернативних фінансових рішень як за інструментами, так і за строками; вищим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; наявністю оперативної інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку. Головною метою цієї форми фінансового інвестування є створення інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на компанії під час вирішення стратегічних завдань.
Методи оцінки фінансових інвестицій при відображенні їх у фінансовій звітності. Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оцінка — це процес визначення грошових сум, за якими повинні визнаватися і відбиватися елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки.
У фінансових звітах використовуються в різних комбінаціях кілька різних методів оцінки, що визначені національними П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Вибір методів оцінки залежить від видів фінансових інвестицій (поточні чи довгострокові).
Первісна оцінка та відображення в бухгалтерському обліку фінансових інвестицій здійснюються за собівартістю, яка складається з ціни придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням фінансової інвестиції.
Для відображення на дату балансу запроваджуються фактично три методи оцінки фінансових інвестицій:
за справедливою вартістю;
за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;
за методом участі в капіталі.
Вони застосовуються залежно від того, в який об’єкт здійснено інвестиції.
У зв’язку з цим розрізняються такі об’єкти інвестування:
фінансові інвестиції, що придбані та утримуються виключно для продажу, обліковуються за справедливою вар- тістю;
фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, обліковуються за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;
фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства), обліковуються за методом участі в капіталі.
При цьому якщо фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) утримуються виключно для продажу; або асоційовані, дочірні, спільні підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців, то оцінка таких фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за справедливою вартістю.
У разі придбання фінансових інвестицій шляхом обміну на цінні папери власної емісії, собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов’язання у результаті операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.
Стосовно цінних паперів справедливою вартістю є їх поточна ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності — експертна оцінка (додаток до П(С)БО 19). Підтвердженням справедливої вартості власних цінних паперів може бути виписка зі звіту біржі про ціну такого цінного папера. Отже, вартість фінансових інвестицій, отриманих в обмін на власні папери, в загальному випадку не дорівнюватиме номінальній вартості переданих цінних паперів.
Аналогічний підхід застосовується і до первісної оцінки фінансових інвестицій, придбаних шляхом обміну на інші активи, коли собівартість фінансової інвестиції дорівнює справедливій вартості цих активів.
Виходячи з цього схематично оцінка при придбанні фінансових інвестицій залежно від способу придбання може мати такий вигляд:
Рис. 8.3. Оцінка фінансових інвестицій залежно від способу придбання
У випадку володіння борговими інвестиціями (облігаціями), утримуваних підприємством до їх погашення для їх оцінки на дату балансу передбачено метод оцінки за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій. Цей метод полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення з урахуванням нарахованих відсотків.
Амортизація дисконту (премії) здійснюється за методом ефективної ставки відсотка, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки й амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат.
Розрахунок ефективної ставки відсотка (ЕСВ) має такий вигляд:
у разі придбання фінансової інвестиції з дисконтом
;
у разі придбання фінансової інвестиції з премією
.
Сума амортизації дисконту визначається як різниця між сумою відсотка за ефективною ставкою і номінальною сумою відсотка. Визначаючи суму амортизації премії необхідно від номінальної суми відсотка відняти суму відсотка за ефективною ставкою.
Оцінка фінансових інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства за методом участі в капіталі. Необхідність використання методу участі в капіталі викликана тим, що визнання доходу від інвестицій у компанії, на які інвестор має істотний вплив, тільки на підставі отриманих дивідендів не може служити адекватним вимірником справжнього доходу від інвестицій. Дивіденди не відображають реальних результатів діяльності об’єктів інвестування. У свою чергу, інвестор, маючи істотний вплив на результати діяльності компанії, несе певну відповідальність за рівень рентабельності інвестицій. Використання методу участі в капіталі робить більш інформативною звітність про активи і прибуток інвестора, а також вимагає наявності постійного зв’язку між інвестором і об’єктом інвестування з обов’язковим повідомленням один одного про результати діяльності.
Відповідно до п. 11 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» за методом участі в капіталі оцінюються фінансові інвестиції:
в асоційовані підприємства, тобто ті, у статутному фонді яких інвесторові належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і які не є дочірніми або спільними підприємствами інвестора;
у дочірні підприємства, тобто які перебувають під контролем материнського підприємства (пакет акцій (голосів) становить понад 50 % статутного фонду);
у спільні підприємства, тобто засновані учасниками спільної діяльності зі створенням юридичної особи.
Під контролем розуміють вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигід від його діяльності. Однозначно контролем є володіння контрольним пакетом акцій (якщо об’єкт інвестування є акціонерним товариством). Однак для здійснення контролю над підприємством можна і не мати 50 % + 1 акцію, оскільки ознакою володіння контрольним пакетом може бути придбання меншої частки акцій, якщо їх решта досить «розпорошена».
У Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО) наводять такі ознаки контролю: володіння материнським підприємством прямо або опосередковано (наприклад, через інші дочірні підприємства), понад 50 % акцій, випущених підприємствами, котрі є об’єктами інвестування або у випадку, якщо материнському підприємству належить менше 50 % акцій, контроль має місце за наявності:
права на більше ніж половину голосів згідно з угодою з іншими інвесторами;
права управляти фінансовою та операційною політикою підприємства, котре є об’єктом інвестування;
права призначати або знімати більшість членів ради директорів чи іншого відповідного керівного органу.
Виходячи з наявності або відсутності розглянутих ознак віднесення до асоційованих, дочірніх або спільних підприємств, можна зробити висновок про застосовуваність методу участі в капіталі.
У п. 4. П(С)БО «метод участі в капіталі»: визначається як метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення чи зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.
Застосування методу спричинене необхідністю достовірної оцінки активів і зобов’язань підприємства у його фінансовій звітності. При використанні зазначених вище методів обліку оцінки фінансових інвестицій у балансі буде відображено їх первісну вартість виходячи з ціни придбання, а також інших витрат, пов’язаних з таким придбанням. Але можлива ситуація, коли підприємство, яке інвестується, вело свою діяльність настільки успішно, що в разі продажу його активів (ліквідації тощо) у даний момент часу можна одержати грошові кошти у значно вищому розмірі, ніж первісні вкладення, оскільки придбані акції означають право власності на майно їх емітента в разі його ліквідації, а отже, інвестор може отримати 60 % вартості всього підприємства. У зв’язку з цим виникає необхідність використання методу участі в капіталі, згідно з яким фінансові інвестиції відображаються на дату балансу за вартістю, в якій будуть ураховані всі зміни у власному капіталі об’єкта інвестування (за винятком результатів операцій між інвестором і об’єктом інвестування).
Балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на частку інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування за звітний період (крім змін, за рахунок чистого прибутку (збитку) із включенням (виключенням) цієї суми до іншого додаткового капіталу інвестора або до додатково вкладеного капіталу (якщо зміна величини власного капіталу об’єкта інвестування виникла внаслідок розміщення (викупу) акцій (часток), що привело до виникнення (зменшення) емісійного доходу об’єкта інвестування). Якщо сума зменшення частки капіталу інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування (крім змін за рахунок чистого збитку) більша від іншого додаткового капіталу або додатково вкладеного капіталу інвестора (якщо зменшення величини власного капіталу об’єкта інвестування виникло внаслідок викупу акцій (часток), що призвело до зменшення емісійного доходу об’єкта інвестування), то на цю різницю зменшується (збільшується) нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку тільки на суму, що не призводить до від’ємного значення вартості фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції, що внаслідок зменшення їх балансової вартості досягають нульової вартості, відображаються в бухгалтерському обліку у складі фінансових інвестицій за нульовою вар- тістю.
Якщо інвестор (материнське (холдингове) підприємство, контрольний учасник, інвестор асоційованого підприємства) вносить або продає активи дочірньому, спільному, асоційованому підприємству, а відповідно передає і значні ризики та вигоди, пов’язані з їх володінням, то у складі фінансових результатів звітного періоду відображається лише та частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інших інвесторів відповідно дочірнього, спільного, асоційованого підприємства.
Сума прибутку (збитку) від внеску або продажу дочірньому, спільному, асоційованому підприємству активів, що припадає на частку інвестора, включається до складу доходів (витрат) майбутніх періодів з визнанням їх прибутком (збитком) інвестора лише після продажу дочірнім, спільним, асоційованим підприємством цього активу іншим особам або в періодах амортизації необоротних активів. Цей актив вважається проданим дочірнім, спільним, асоційованим підприємством у межах кількості й вартості подібних активів, реалізованих ним після його одержання.
Інвестор дочірнього, спільного, асоційованого підприємства відображає всю суму отриманих збитків, якщо внесок або продаж свідчить про зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів або зниження корисності необоротних активів.
Якщо інвестор [материнське (холдингове) підприємство, контрольний учасник, асоційоване підприємство] придбав активи відповідно в дочірнього, спільного або асоційованого підприємства, то сума прибутку (збитку) об’єкта інвестування від цієї операції, що припадає на частку інвестора, відображається лише після перепродажу цих активів іншим особам або в періодах амор-тизації придбаних необоротних активів. Збитки, які виникли внаслідок зменшення чистої вартості реалізації оборотних активів або зниження корисності необоротних активів, відображаються повністю в період здійснення операції.
Оцінка та облік фінансових інвестицій здійснюються за кожною фінансовою інвестицією.
Цей метод застосовується зазвичай для фінансових інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільні підприємства). Однак передбачені винятки, коли інвестиції відображаються за справедливою вартістю або за собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестицій.
Таких випадків декілька. Це насамперед стосується інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, якщо:
фінансові інвестиції придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання;
асоційоване або дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців.
Крім цього, загальний порядок обліку фінансових інвестицій, передбачений пунктами 8, 9 П(С)БО 12, застосовується до інвестицій у спільну діяльність зі створенням юридичної особи, якщо:
фінансові інвестиції у спільну діяльність придбані та утримуються виключно з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців;
спільне підприємство веде свою діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти учаснику спільного підприємства протягом періоду, що перевищує 12 місяців.
Що стосується обліку фінансових інвестицій для ведення спільної діяльності без утворення юридичної особи, то кожен її учасник відображає:
а) активи, задіяні у спільній діяльності, котрі він контролює, або свою частку в активах, які спільно контролюються;
б) зобов’язання, які він взяв для здійснення цієї діяльності;
в) свою частку в будь-яких зобов’язаннях, взятих разом з іншими учасниками стосовно цієї діяльності;
г) дохід або витрати, набуті у процесі спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що цей метод оцінки не застосовується, якщо фінансові інвестиції тільки формально задовольняють ознаки, наявність яких свідчить про контроль або вплив з боку інвестора.
Взагалі ж, розглядаючи взаємовідносини між інвестором та об’єктом інвестування, необхідно виділити такі ситуації.
Якщо інвестор продає активи об’єкту інвестування (вносить активи), то зі складу фінансових результатів звітного періоду він виключає ту частину прибутку (збитку) за такими операціями, яка дорівнює його частці у статутному капіталі об’єкта інвестування. Ця частина прибутку (збитку) не зникає, а у складі доходів (витрат) майбутніх періодів чекає моменту продажу цих активів об’єктом інвестування. Тільки тоді вона ввійде до складу фінансових результатів інвестора.
Частина прибутку (збитку), яка припадає на частку інвестора від внесення ним або продажу необоротних активів, що амортизуються об’єктом інвестування, відображається у фінансових результатах інвестора у періодах амортизації таких необоротних активів. Тобто сума, відображена у складі доходів (витрат) майбутніх періодів у момент передавання таких необоротних активів, буде частинами списуватися на доходи (собівартість) від реалізації необоротних активів. Частина, яка списується, пропорційна сумі амортизації такого необоротного активу.
Оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою дохідності. Вивчаючи питання доцільності фінансових інвестицій, слід звернути увагу на існування двох основних груп методів такої оцінки.
Перша — призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. Друга група призначена для оцінки фінансових вкладень із чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування.
Прийняття інвестиційних рішень насамперед супроводжується порівнянням очікуваних доходів від вкладання коштів у даний об’єкт інвестування, з доходами від інших, альтернативних можливостей. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:
статичний аналіз: усі показники, які характеризують об’єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, які зафіксовані в певний період часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);
динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.
При оцінюванні фінансових інвестицій використовують здебільшого методи, які дають можливість дослідити показники, що характеризують об’єкт інвестицій у динаміці. До таких методів насамперед відносять: метод дисконтування майбутніх доходів, метод внутрішньої ставки відсотка та метод ануїтетів.
Використання методу дисконтування Cash-flow передбачає порівняння теперішньої вартості вхідних та вихідних грошових потоків, які є результатом інвестиційних вкладень. При цьому ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості, є заданою і відповідає ставці дохідності за можливими альтернативними вкладеннями.
Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції). Вартість інвестиції визначається за таким алгоритмом:
, (8.1)
де В0 — вартість інвестиції; CF — чистий грошовий потік (Сash-flow) від здійснення інвестиції; Е0 — собівартість інвестиції; r — коефіцієнт, яких характеризує процентну ставку (r = p / 100 %); p — ставка дисконтування (ставка дохідності за найкращою (або середньою) із альтернативних можливостей вкладення коштів на ринку); складається із двох компонентів: фіксованої ставки за безризиковими вкладеннями та середньоринкової премії за ризик; n — період, протягом якого кошти вкладаються у фінансові інвестиції (кількість інтервалів, за які нараховуються доходи).
Рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції не менша нуля (В0 > 0). У цьому разі рентабельність фінансових інвестицій дорівнюватиме або перевищуватиме ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. За наявності багатьох альтернативних вкладень перевага віддається тому фінансовому інструменту, вартість якого є найвищою.
Охарактеризований метод оцінки інвестицій є універсальним і може використовуватися як для оцінювання фінансових, так і реальних інвестицій. Разом з тим його застосування є проблематичним у разі ускладнень із прогнозуванням майбутніх грошових потоків від інвестицій та за невизначеності строків, на які вкладаються кошти. За наявності інфляційних очікувань наведені розрахунки слід скоригувати на прогнозний рівень інфляції, зокрема, номінальну ставку дохідності в плановому періоді слід привести до реальної (з урахуванням індексу інфляції).
Оцінювання доцільності інвестицій може супроводжуватись розрахунком ефективної ставки відсотка, яка характеризує рентабельність інвестиційних вкладень.
За фінансовими інвестиціями ефективна ставка відсотка — це реальна ставка дохідності (рентабельність) інвестиційних вкладень за визначений період. Цей показник розраховується як відношення річного відсотка за вкладеннями (скоригованого на середньорічну суму дисконту (+) чи премії (–) до величини вкладень (собівартості інвестицій).
Метод ефективної ставки застосовується для оцінювання фінансових вкладень із фіксованою ставкою дохідності (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо). Абсолютна сума відсотка за ефективною ставкою визначається як добуток вартості інвестицій на попередню дату та ефективної ставки відсотка.
За статичного підходу, вигідність інвестицій визначається на основі порівняння ефективної ставки відсотка за кількома альтернативними об’єктами інвестування. Перевага віддається інвестиціям з вищою рентабельністю.
Завдяки розрахунку ефективної ставки відсотка можна знайти наближене значення рентабельності вкладень. Недоліком використання цього методу оцінки є те, що він не враховує чинника зміни вартості грошових потоків у часі. Вказаний недолік можна усунути, розрахувавши ефективну ставку відсотка в динаміці.
Використання методу динамічної (внутрішньої) ефективної ставки відсотка при оцінюванні інвестицій передбачає розрахунок відносного показника — ставки дохідності, за якої внутрішня вартість інвестиції дорівнює нулю (теперішня вартість усіх грошових видатків на здійснення інвестиції дорівнює теперішній вартості всіх грошових надходжень від цієї інвестиції). Ця ставка відповідає мінімальній ставці рентабельності, за якої пріоритет може надаватися альтернативним вкладенням на ринку.
Правило прийняття інвестиційних рішень за цим методом формулюється так: перевага повинна віддаватися тому об’єкту інвестицій, динамічна ефективна ставка відсотка за яким, є більшою, ніж середня ставка дохідності за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.
Методом передбачено, що шукану ефективну відсоткову ставку можна розрахувати на основі зіставлення вартості інвестицій за двох пробних варіантів ефективних ставок (re1; re2). На основі перетворень у формулі 8.1 отримуємо алгоритм, який рекомендується використовувати для розрахунку внутрішньої ефективної ставки відсотка:
(8.2)
де С01; С02 — внутрішня вартість інвестиції за різних варіантів ставки дисконтування.
Якщо re>r, то інвестиції в аналізований об’єкт є вигідними.
За наявності кількох альтернативних об’єктів інвестування перевага віддається тому, динамічна ефективна ставка за яким є вищою.
У практиці фінансової діяльності суб’єктів господарювання в країнах з розвинутими ринковими інституціями охарактеризований метод оцінювання інвестицій у динаміці сьогодні є найбільш уживаним.
Оцінка доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права. Як зазначалося раніше, інвестиції у корпоративні права інших підприємств здійснюється переважно з метою поглинання цих підприємств, придбання контролю над ними, одержання доступу до певного сегмента ринку, створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів тощо).
Короткострокове інвестування коштів у корпоративні права здійснюється переважно в акції, враховуючи характеристики цього фінансового інструменту. Разом з тим проблемою є вибір акцій з погляду ліквідності, прибутковості, який ґрунтується на технічному та фундаментальному аналізі.
Методологія технічного аналізу ґрунтується на допущенні, що на фондовій біржі існують певні історично обумовлені закономірності, які характеризують динаміку ринкового курсу цінних паперів на основі досліджень ціноутворення акцій у попередніх періодах. На підставі минулих подій, з урахуванням розвитку курсової вартості, аналізу ринкових індексів та рейтингів роблять прогнози щодо майбутнього курсу акцій визначають найбільш сприятливі проміжки часу для їх купівлі-продажу, з погляду можливостей отримання прибутку у вигляді курсових різниць.
Основні групи методів і прийомів технічного аналізу: перша група досліджує базові тенденції на фондовому ринку чи окремому його сегменті; друга — призначена для аналізу тенденцій розвитку ринкового курсу акцій емітента.
Графічне зображення динаміки курсу окремої акції, фондового індексу окремої галузі чи ринку в цілому вважається найважливішим інструментом технічного аналізу.
У процесі технічного аналізу акцій оцінюється ситуація на фондовому ринку в цілому і визначається фаза його розвитку з урахуванням індексу ділової активності. Висновки щодо ситуації на ринку базуються на оцінках тренду та циклічних коливань курсової вартості. Для цього використовують різні статистичні методи, найпоширенішим із яких є побудова динамічного ряду ковзних середніх. Сигналом до вкладання коштів у фондові інструменти є початок фази зростання фондового індексу. Однак методи технічного аналізу можуть не мати логічного пояснення, а концепція технічного аналізу суперечить поняттю ефективних ринків. Тому в умовах ефективного ринку основу аналізу цінних паперів становить фундаментальний аналіз, який ґрунтується на дослідженні майбутніх закономірностей і надає можливості визначити внутрішню вартість підприємства та його корпоративних прав. Якщо за проведеним аналізом вартість корпоративних прав вища їх ринкової ціни, то курс акцій занижений, а отже, є сенс вкладати кошти.
Для розрахунку внутрішньої (об’єктивної) вартості корпоративних прав (акцій) аналізують низку чинників, які характеризують емітента: нинішні та потенційні показники прибутковості, величина та структура затрат і капіталу, рівень дивідендних виплат, якість менеджменту, спроможність до інновацій, ситуація на ринку та ін.
Фундаментальний аналіз акцій передбачає розрахунок статичних та динамічних показників.
Серед статичних фінансових показників здебільшого використовують:
балансовий курс корпоративних прав;
чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію;
дивіденди на одну просту акцію;
рентабельність акції;
відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER);
відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію (KCF).
Прийняття рішень щодо доцільності інвестування коштів здійснюється на основі порівняння вказаних статичних показників за різними можливими об’єктами інвестування, а також за ряд минулих періодів. Особливо придатними для цього вважаються два останні показники: PER та KCF.
Оцінка доцільності інвестицій в акції визначається на основі поєднання багатьох комбінованих показників у процесі статистичного регресійного аналізу.
Значна кількість моделей оцінки вартості акцій, які застосовуються в процесі фундаментального аналізу, ґрунтуються на концепції теперішньої вартості майбутніх грошових потоків (Net Present Value).
Поєднання результатів фундаментального та технічного аналізу дає можливість оптимізувати фінансові вкладення з урахуванням проміжків часу, протягом яких кошти слід вкладати або здійснювати дезінвестиції.
Детальна характеристика цих прийомів оцінки фінансових інвестицій наведена в рекомендованій літературі.