Принципи оцінки вартості підприємства

Принцип	Коментар
Заміщення	На конкурентному ринку покупець не заплатить за об’єкт, що оцінюється, більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю
Корисності	Об’єкт, що оцінюється, має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід)
Очікування	Інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому
Зміни вартості	Вартість об’єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів
Ефективного вико- ристання	З усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта, що оцінюється, обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість
Розумної обереж­ності оцінок	Під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об’єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел
Альтернативності оцінок	Оцінювач має використовувати різні методи оцінки та здійснювати порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів

У світовій практиці оцінки вартості підприємств найбільшого поширення дістали методи, що засновані на одному з таких методичних підходів, як оцінка очікуваних доходів підприємства, майновий (витратний) підхід та ринковий підхід.

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки (рис. 9.1). Причому необхідно визнати, що жоден з таких підходів чи методів не має принципових переваг порівняно з іншими. Досить часто при організації процедури оцінки вартості підприємства оцінювач звертається до одночасного та/або паралельного використання кількох методичних підходів, що дає змогу найбільш адекватно врахувати конкретні специфічні умови проведення оцінки, його об’єкта та мети здійснення, наявності й достовірності інформаційного забезпечення процедури оцінки.

Рис. 9.1. Методичні підходи до оцінювання вартості підприємства

Для того щоб зрозуміти сутність методичних підходів до оцінювання вартості підприємства та оптимізації їх застосування, звернемося до класичної схеми Раппапорта (Rappaport), яка характеризує взаємозв’язки між окремими компонентами вартості (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Механізм генерування вартості підприємства¹

Оцінювання вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (наприклад, доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства, вартість якого оцінюється. В основі даного підходу лежить теза, відповідно до якої вкладання капіталу інвестором у купівлю корпоративних прав суб’єкта господарювання має на меті передусім отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи — (1) дисконтування очікуваних грошових потоків та (2) визначення капіталізованої вартості очікуваних доходів.

При оцінюванні вартості підприємства одним із згаданих методів дані про вартість, склад і структуру активів безпосередньо не впливають на оцінку, оскільки аналізується не майно підприємства, а лише здатність такого майна генерувати доходи (прибуток, грошові потоки). Такий методологічний підхід за своєю природою є однотипним з методологією оцінювання доцільності інвестицій на базі концепції зміни вартості грошей у часі.

Метод дисконтування грошових потоків (далі — метод DCF (Discounted Cash-flow)) заснований на концепції теперішньої вартості очікуваних грошових потоків у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Отже, вартість підприємства визначається як теперішня вартість чистих грошових потоків, які очікуються внаслідок фінансово-господарської діяльності такого підприємства, право на які підтверджено майновим інтересом у капіталі такого підприємства — володіння корпоративними правами такого підприємства. Ця величина коригується шляхом зменшення на величину зобов’язань підприємства та збільшення на вартість надлишкових активів.

Під надлишковими активами слід розуміти частину активів підприємства, які на даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Вартість таких активів оцінюється, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

У свою чергу, врахування величини зобов’язань підприємства здійснюється, як правило, за допомогою використання одного з таких варіантів: (1) оцінка брутто-капіталу або (2) оцінка нетто-капіталу. При оцінюванні вартості підприємства на основі брутто-підходу сукупний капітал підприємства включає його зобов’язання перед кредиторами (позиковий капітал) та зобов’язання перед власниками (власний капітал). Нетто підхід до визначення вартості суб’єкта господарювання вимагає врахування лише зобов’язань підприємства перед власниками за вирахуванням позичкового капіталу. При цьому брутто підхід рекомендується використовувати стосовно підприємств, фінансова діяльність яких характеризується нормальною структурою фінансування (структурою капіталу) та відсутністю значного боргового навантаження на таке підприємство.

У противному разі адекватний та об’єктивний результат оцінювання вартості підприємства може бути досягнутий лише при використанні величини зобов’язань, визначеної відповідно до нетто підходу. Отже, вартість підприємства, що розрахо­вується відповідно до нетто величини його зобов’язань, визначатиметься як різниця між брутто вартістю підприємства (чиста приведена теперішня вартість величини очікуваних грошових потоків за окремі періоди в результаті діяльності підприємства) та абсолютною величиною позичкового капіталу такого підприємства. Зауважимо, що вартість підприємства, визначена у такий спосіб, відповідає вартості його власного капіталу, який, у свою чергу, відповідає сумі ринкової вартості усіх корпоративних прав підприємства, що оцінюється, тобто ціні, за яку можна продати повний контроль над таким підприєм­ством.

Для здійснення розрахунків за методом дисконтування грошових потоків (див. рис. 9.3) необхідно оцінити (1) горизонт прогнозування; (2) величину очікуваних грошових потоків; (3) ставку дисконтування та (4) залишкову вартість підприємства.

Рис. 9.3. Метод дисконтування очікуваних грошових потоків (DCF)

Вибір горизонту прогнозування, який ураховується при визначенні вартості підприємства, значною мірою залежить від цілей оцінки. Теоретично такий період прямуватиме до безкінечності, однак на практиці рекомендується обмежувати горизонт прогнозування, виходячи із періоду корисної експлуатації (lifetime) об’єкта оцінки.

Якщо вартість оцінюється для потреб обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо тимчасового інвестування капіталу в підприємство (довгострокові та облігаційні позички, лізингове фінансування або придбання корпоративних прав під­приємства), то горизонт прогнозування встановлюється відповідно до строків реалізації таких господарських операцій (строками, на які кошти планується вкласти у підприємство). Якщо ж строк інвестування є невизначеним, то прогнозний горизонт поширюватиметься до моменту повної стабілізації діяльності та доходів підприємства.

Для оцінювання вартості підприємства на основі дисконтування грошових потоків доцільніше використовувати показник Free Cash-flow, який характеризує сумарну величину чистих грошових потоків підприємства в результаті операційної та інвестиційної діяльності. При цьому слід враховувати, що чим ширший горизонт планування, тим вищий рівень ризику, пов’язаний із точністю кількісної оцінки очікуваних грошових потоків підприємства, вартість якого оцінюється. Тому рекомендується враховувати при визначенні ставки дисконтування фактор ризику, обумовлений похибкою оцінки величини очікуваних грошових потоків.

Ставка дисконтування характеризує норму прибутку, за якою очікувані грошові потоки приводяться до теперішньої вартості. У ставку дисконтування закладається певна величина, що відповідає премії за ризик інвестування коштів у підприємство, яке аналізується, — ставка дисконтування зростає зі зростанням ризику.

Оцінка вартості капіталу підприємства визначається у розрізі джерел його формування, які використовуються для фінансування потреби такого підприємства в капіталі. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички тощо.

У практиці корпоративних фінансів для оцінювання вартості капіталу підприємства широко використовується показник се- редньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital, далі — WACC). Цей показник може використовуватися для розрахунку ставки дисконтування очікуваних грошових потоків, що генеруються в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого підприємства.

Середньозважена вартість капіталу визначається як середня арифметична суми вартості окремих джерел капіталу підприємства, зважена на їх частку у сукупному капіталі такого підприємства. Якщо розглядати капітал підприємства у розрізі правового статусу капіталодавців (власного та позичкового капіталу), то для розрахунку WACC необхідно використати таку формулу (9.1):

, (9.1)

де К_ВК — вартість власного капіталу; К_ПК — вартість позичкового капіталу; ВК — сума власного капіталу підприємства; ПК — сума позичкового капіталу підприємства; К — сума капіталу підприємства.

З урахуванням податкового щита дістаємо формулу (9.2).

, (9.2)

де S — ставка податку на прибуток підприємства (25 % → 0,25).

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, яка виплачується суб’єктом господарювання на користь капіталодавців (як кредиторів, так і власників) за право використання такого капіталу. Відповідно, як випливає із формули (9.1), абсолютна величина WACC безпосередньо залежить не тільки від вартості окремих джерел капіталу підприємства, а й від структури капіталу. Поряд з цим особлива увага приділяється проблемі адекватної оцінки витрат підприємства на обслуговування підприємством капіталу, залученого до господарського обороту.

Визначення вартості джерел позичкового капіталу є порівняно простим: очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових аспектів цивільно-правових угод (господарських договорів) з кредиторами, в рамках яких мало місце залучення позичкового капіталу, і включає всі витрати, пов’язані з цим залученням, зокрема: (1) процентні платежі на основну суму боргу; (2) дисконт, наданий при розміщенні боргових зобов’язань, (3) різного роду комісійні платежі, збори тощо.

Однак не весь позичковий капітал являє собою оплатні джерела — в частині забезпечення наступних витрат і платежів, поточних зобов’язань за розрахунками процентні платежі, як правило, не нараховуються. Тому у фінансовій літературі пропонуються два альтернативні сценарії — (1) згадані складові позичкового капіталу не враховуються при визначенні WACC або (2) урахування зазначених позицій здійснюється за вартістю, яка прирівнюється до нуля. Звичайно, WACC, розрахована за такими підходами, буде суттєво відрізнятися, при цьому значення WACC, визначене відповідно до другого підходу, буде занижене. Тому при порівнянні WACC різних підприємств рекомендується звертати увагу на методологію розрахунку такого показника.

Розрахунок WACC передбачає також визначення обсягу та ціни залучення власного капіталу підприємства. Проблема практичної реалізації такої оцінки не має однозначного вирішення. Так, функціонально-організаційні аспекти залучення власного капіталу суттєво відрізняються від аналогічної процедури щодо залучення позичкового капіталу (наприклад, правове забезпечення залучення власного капіталу не регламентує ні відносних, ні абсолютних величин виплати винагороди капіталодавцю), що дає змогу говорити лише про оцінку очікуваної величини вартості власного капіталу. У фінансовій літературі наводиться велика кількість методів та моделей оцінки вартості власного капіталу суб’єкта господарювання в певних (визначених моделлю) умовах.

Для розрахунку WACC пропонується використовувати такі варіанти оцінювання вартості власного капіталу, зокрема:

• модель оцінювання капітальних активів на основі -коефіцієнта для даного суб’єкта господарювання;

• суб’єктивна оцінка — проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного суб’єкта господарювання (галузі);

• використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію підприємства;

• модель приросту дивідендів — модель Гордона (Gordon), відповідно до якої ціна власного капіталу визначається як відношення прогнозної величини дивідендів до курсу акцій, скоригованого на величину приросту дивідендів.

Ставку дисконтування для цілей оцінювання вартості підприємства рекомендується визначати саме на основі визначення середньозваженої вартості капіталу підприємства. Альтернативний варіант оцінки ставки дисконтування передбачає кількісну оцінку таких компонент:

• по-перше, процентної ставки, що характеризується мінімально можливим ризиком або повною відсутністю такого;

• по-друге, кумулятивної надбавки за ризик, що відповідають пев­ним суб’єктивним чинникам ризику інвестування у підприємство:

а) неточність прогнозування грошових потоків (1—3 %);

б) ризик структури капіталу (0—2 %);

в) високий рівень поточної заборгованості (0—2 %);

г) ризик помилкових рішень, ризик погіршення ситуації на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2—4 %);

д) інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів інфляції).

Для об’єктивного прогнозування всіх очікуваних грошових доходів, які можна одержати, вкладаючи кошти в підприємство, слід визначити його залишкову вартість у постпрогнозний період (вартість реверсії). Йдеться про розрахунок величини чистого грошового потоку, який можна отримати в результаті ліквідації підприємства чи продажу його корпоративних прав. Зрозуміло, що цей грошо­вий потік суттєво впливає на теперішню вартість підприємства. До найвідоміших способів розрахунку залишкової вартості належать:

• на основі визначення ліквідаційної вартості підприємства (вірогідної ціни, за яку може бути проданий на ринку цілісний майновий комплекс підприємства або сукупність його майнових активів, включених у ліквідаційну масу);

• шляхом визначення чистих активів на кінець останнього прогнозного періоду, який береться до розрахунків;

• на основі моделей Гордона — одно-, дво- чи триступінчатої моделі.

Альтернативною формою організації оцінки вартості підприємства є метод капіталізації доходів, який досить часто застосовується з метою перевірки достовірності результатів оцінки вартості підприємства, отриманих на основі дисконтування грошових потоків. Для визначення вартості підприємства зазначеним методом рівень доходів, характерний для суб’єктів господарювання, переводиться у вартість шляхом ділення його на ставку капіталізації. Це дає змогу досить точно оцінити вартість підприємств, результати діяльності яких відзначаються стабільністю формування доходів або стабільністю зміни їх величини. Тому за умови стабільності величини доходів підприємства його вартість визначатиметься як довічна рента (9.3).

, (9.3)

де ВП_К — вартість підприємства; П — величина очікуваних доходів підприємства; К — ставка капіталізації.

У контексті оцінювання вартості підприємства на основі методу капіталізації доходів під поняттям «доходи» слід розуміти грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінювання за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після оподаткування) або FCF.

Ставка капіталізації — виражений у формі відсотка коефіцієнт приведення очікуваних доходів у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому аналогічна до методики оцінювання ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконтування в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана ставка дохідності (expected rate of returns) корпоративних прав підприємства, яке аналізується. Тому з метою аналізу вартості підприємства абсолютні величини ставки капіталізації та ставки дисконтування можуть різнитися. Для моделі капіталізації доходів використовують брутто або нетто підхід. Так, нетто підхід визначає вартість підприємства як відношення величини чистого прибутку (чи іншого відповідного показника) до ставки капіталізації. Брутто підхід, у свою чергу, прирівнює вартість підприємства до різниці частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

У разі використання методу капіталізації доходів залишкова (ліквідаційна) вартість підприємства не враховується. Вважається, що в нескінченному періоді (через значну кількість років) ця вартість прямує фактично до нуля. При застосуванні методів DCF та капіталізації доходів у звіті про експертну оцінку вартості підприємства, окрім стандартних характеристик підприємства, слід стисло описати обрану методику; обґрунтування прогнозного періоду, величини залишкової вартості підприємства; прогнозні розрахунки очікуваних доходів та обґрунтування коефіцієнта дисконтування.

Відповідно до майнового підходу до визначення вартості підприємства остання розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що становлять цілісний майновий комплекс, зменшена на величину зобов’язань. Основним джерелом інформації для оцінювання вартості підприємства за майновим підходом є його баланс. При цьому оцінювання вартості підприємства на базі активів основане на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

• оцінювання за відновною вартістю активів (витратний підхід);

• метод розрахунку чистих активів;

• розрахунок ліквідаційної вартості.

В основу витратного підходу до оцінювання вартості підприємства покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках цього підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів — це вартість окремих об’єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Первісна вартість активу включає такі елементи, як суму витрат, пов’язаних з його виготовленням (придбанням), доставкою, спорудженням, установленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів. У свою чергу, відновна вартість активу відповідає вартості відтворення об’єкта на дату проведення оцінювання його вартості. Вона визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Ураховуючи те, що активи поступово втрачають споживну вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Отже, вартість підприємства, що аналізується, визначатиметься як різниця між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов’язань такого підприємства.

Метод оцінювання за відновною вартістю досить часто використовується для оцінювання майна у разі приватизації державних підприємств. Зауважимо, що використання цього методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів підприємства істотно не різняться. Однак відомо, що на практиці балансова вартість активів підприємства зазвичай не відповідає їх реальній (ринковій) вартості. Тому для підвищення достовірності оцінки отриману величину вартості необхідно скоригувати на вартість прихованих прибутків (збитків) підприємства, що аналізується. Слід також зазначити, що вартість підприємства, оцінена за даним методом, не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих активів підприємства, що перебувають у його власності, і її необхідно скоригувати на вартість гудвілу (goodwill). Гудвіл — умовна вартість фірми, її ділової репутації, нематеріаль­ний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо. Тому з метою врахування вартості гудвілу в процесі визначення вартості підприємства рекомендується застосовувати комбінацію методів, основаних на оцінці активів підприємства та капіталізації його доходів (так званий швейцарський метод середньої оцінки), за таким алгоритмом¹:

, (9.4)

де ВП — вартість підприємства; ВП_а — вартість підприємства, визначена на основі методу оцінки вартості активів; ВП_к — вартість підприємства, визначена на основі методу DCF.

Звертаємо увагу на те, що частина фахівців відстоюють твердження, що використання методу середньої оцінки вартості підприємства є невиправданим для оцінювання вартості підприємства його покупцями, оскільки може призвести до суттєвих роз­біжностей у визначенні вартості підприємства та, як наслідок, підвищити ризики інвестування в таке підприємство. Ця проблема особливо актуальна для тих суб’єктів господарювання, вартість яких розрахована на основі методу капіталізації доходів, суттєво відрізняється від абсолютної величини вартості, розрахованої на основі майнового підходу.

Поряд із майновим, або дохідним, підходом до оцінки вартості підприємства як цілісного майнового комплексу на практиці застосовується також ринковий підхід до визначення вартості об’єкта оцінки. Так, ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства — об’єкта оцінки на основі результатів його зіставлення з певними еталонами порівняння, як правило, підприємствами бізнес-аналогами. Тому адекватність визначення вартості підприємства — об’єкта оцінювання залежить від обґрунтованості вибору бази для порівняння (затвердження еталону порівняння). Суб’єкт господарювання, що обирається як база для оцінювання, повинен функціонувати в тій самій галузі народного господарства (належати до того самого виду економічної діяльності). Для підприємств — кандидатів на вибір базою оцінки проводиться порівняльний аналіз кількісних та якісних параметрів фінансово-господарської діяльності, що визначають подібність чи відмінність бізнес-аналогів та об’єкта оцінювання.

Основними інформаційними джерелами при застосуванні цього підходу є операції, що мали місце на ринку капіталів (передусім організований ринок цінних паперів — фондові біржі, торговельно-інформаційні системи), дані публічної фінансової звіт­ності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами підприємства, вартість якого оцінюється. Звичайно, ринок цінних паперів з його конкурентним середовищем — найкращий механізм визначення реальної вартості корпоративних прав, а отже, і вартості самого підприємства як емітента таких корпоративних прав. Саме тому в країнах з розвинутими ринковими механізмами під час оцінювання вартості підприємств із використанням ринкового підходу як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Найчастіше в рамках ринкового підходу процедура оцінювання вартості підприємства здійснюється за такими методами, як оцінювання вартості підприємства на основі зіставлення мультиплікаторів та оцінювання вартості підприємства на основі порівняння продажу (транзакцій).

Метод зіставлення мультиплікаторів як основа оцінювання вартості підприємства дає змогу оцінити її кількісне вираження через зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Відповідно, алгоритм кількісного визначення ринкової вартості підприєм­ства за методом зіставлення мультиплікаторів має такий вигляд.

(9.5)

де ВП_м — вартість підприємства, що визначена із використанням методу зіставлення мультиплікаторів;

П_о — абсолютна величина показника, що аналізується (наприклад, чиста виручка, прибуток, грошовий потік, Free Cash-flow і т. п.), для підприємства, вартість якого оцінюється;

М — значення мультиплікатора, яке визначається на основі аналізу підприємства, що використане як бізнес-аналог;

На практиці мультиплікаторами зазвичай використовують такі відносні величини:

• відношення ринкової капіталізації до чистої виручки від реалізації;

• відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow;

• відношення ціни підприємства до чистого прибутку;

• відношення ринкового курсу до розрахункового балансового курсу.

Слід звернути увагу, що кількісна оцінка значення мультиплікаторів для підприємства, що аналізується, та його аналогів має здійснюватися виключно на основі ідентичних методик. Для визначення вартості підприємства може використовуватися одночасно кілька різних мультиплікаторів, при цьому вартість підприємства розраховуватиметься як проста середня арифметична вартостей підприємства, визначених із використанням різних мультиплікаторів.

Метод порівняння продажу (транзакцій), у свою чергу, реалізується шляхом аналізу ринкових цін за операціями купівлі-продажу аналогічних об’єктів на конкурентному ринку, оскільки робиться припущення, що суб’єкти ринку укладають угоди, виходячи з ринкової вартості на аналогічні об’єкти. Тому через зіставлення ринкового курсу купівлі-продажу підприємств-анало­гів і визначається вартість підприємства, що аналізується. Однак слід визнати, що абсолютних аналогів практично не існує, тому вартість купівлі-продажу підприємств, що використовуються як аналоги, необхідно скоригувати. Для цього розраховуються спеціальні поправочні коефіцієнти. Вони являють собою кількісний вираз унікальності підприємства, вартість якого визначається, — рівня відмінності об’єкта оцінки від його ринкового аналогу. Так, з метою забезпечення об’єктивності оцінки вартості підприємства знайдена в рамках ринкового підходу вартість підприємства, визначеного як бізнес-аналог, коригується на відповідні поправки, що відображають специфічний рівень ризику об’єкта оцінювання; особливості прав власності, емітованих таким підприємством, рівень їх мобільності та додаткові ринкові переваги.

Використання ринкового підходу до оцінювання вартості підприємства в Україні уявляється проблематичним у зв’язку з низькою активністю ринку капіталів і, як наслідок, відсутністю достатньої кількості прецедентів для вибору як основи методу зіставлення мультиплікаторів чи методу порівняння продажу. Наявна ж та доступна інформація щодо операцій купівлі-продажу підприємств чи їх корпоративних прав з певних причин не завжди може сприйматися як така, що цілісно відображає ринкову ситуацію, оскільки більшість таких операцій здійснюється інвесторами, яких не можна вважати стратегічними, а отже, ціна виконання таких угод не може відбивати реальної ринкової вартості.

Рис. 9.4. Порядок оцінювання вартості підприємства

Процедуру визначення (оцінювання) вартості підприємства та подання замовникам результатів такої оцінки наведено на рис. 9.4.