Показники стану кредитного ринку

Кредити, надані банками країни (Cr_Н), складені з кредитів, наданих органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і населенню комерційними банками (Cr_КБ) та кредитів національного банку Мінфіну (С_{r МФ}):

Обсяг кредитів, наданих банками, значною мірою характеризує стан інвестиційної активності.

Відсоткова ставка (І_r) – це ставка, за якою комерційні банки надають кредити суб’єктам господарювання. За своєю економічною сутністю відсоткова ставка являє собою ціну позичкового капіталу, необхідного для придбання реального капіталу. Відомо, що зі зростанням відсоткової ставки зменшується ліквідність грошей і дохід власників грошей від їх зберігання. Відповідно збільшується попит на фінансові активи. І навпаки.

Для національної економіки високі відсоткові ставки мають такі наслідки: зменшується попит на кредитні ресурси, уповільнюються процеси мультиплікації грошей у банківській системі, темпи зростання грошової маси відстають від темпів зростання грошової бази. До основних чинників, які гальмують зниження відсоткових ставок, фахівці відносять високі кредитні ризики та слабкий механізм страхування від них. Слід зауважити, що за умови зниження відсоткових ставок стимулюється ділова активність, але зростають темпи інфляції.

Ставка рефінансування (R_Ф) або облікова ставка – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам (рефінансує їх). Тобто це вираження ціни кредитних ресурсів, які національний банк розміщує серед комерційних банків у відсотках. В Україні ставка рефінансування на 1–1,5% вища за темпи інфляції (Р_і):

Ставка рефінансування суттєво впливає на доступність кредитних ресурсів для суб’єктів господарювання. Так, висока ставка рефінансування зменшує можливість для комерційних банків брати кредити в національному банку, і, відповідно, скорочуються можливості самих комерційних банків надавати кредити суб’єктам ринку. І навпаки.

Облікова ставка особливо важлива для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі галузі національної економіки – сільське господарство, вугільну промисловість тощо. На облікову ставку впливають внутрішні та зовнішні чинники. До основних внутрішніх чинників належать такі: високий рівень дефіциту державного бюджету, який покривають за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик; зростання ставок за облігації внутрішньої державної позики; кількість грошей в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважають «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу».

Існує також поняття «ломбардна ставка» (R_Л) – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2–5% вища за ставку рефінансування:

Кредитні ресурси комерційних банків (CrR_КБ) складені з власних коштів банків (В_ЛК), коштів, залучених банками шляхом продажу своїх боргових зобов’язань (БЗ), депозитів банків (D), залишків на рахунках юридичних осіб (З_Ю), обсягів кредитів національним банком (Cr_НБ), обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за винятком обов’язкових резервів комерційних банків (RR):

Щоб визначити реальні кредитні ресурси комерційних банків (CrR_КБ(р)), обсяг кредитних ресурсів, визначений за формулою, необхідно зменшити на величину прострочених кредитів (CR_пр) та скорегувати цю різницю з огляду на рівень інфляції (дефлятор ВВП):

Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від величини та структури їх загальних резервів (ТR). Вони складені з обов’язкових (RR) та надлишкових (ЕR) резервів банків. Кошти, які зберігають як резервні, не приносять відсотків, тому банки тримають у резервах тільки частку депозитів. Важливим складником банківських резервів є обов’язкові резерви, які зберігаються як депозити в національному банку. Величину обов’язкових резервів національний банк нормує у відсотках до депозитних грошей (D). Тобто норма обов’язкового резерву (rr) дорівнює

Звідси

RR = rr · D.

У різних країнах норма обов’язкового резерву коливається від 3 до 15%.

Коефіцієнт готівки та норму обов’язкового резерву використовують для обчислення мультиплікаторів – депозитного та грошового.

Депозитний мультиплікатор (m_D) визначають за формулами

		(1.1)
		(1.2)

де rr – норма обов’язкового резерву.

За формулою (1.1), як правило, розраховують можливу зміну пропозиції грошей залежно від зміни депозитних грошей:

(1.3)

тобто формула (1.1) характеризує економічний зміст депозитного мультиплікатора, а для встановлення його арифметичного значення застосовують формулу (1.2). З неї легко обчислити мультиплікатор, оскільки норму обов’язкового резерву встановлює національний банк, тому ця величина завжди відома.

З формули (1.2) видно, що збільшення норми обов’язкового резерву призводить до зменшення як депозитного, так і грошового мультиплікаторів. Відповідно зменшиться пропозиція грошей, що вплине на відсоткову ставку (І_r). При цьому зв’язок між зміною пропозиції грошей (після зміни норми обов’язкового резерву) та відсотковою ставкою може бути різний залежно від того, існує в економіці ефект доходу чи очікується інфляція. За умови першої ситуації зменшення пропозиції грошей супроводжуватиметься зменшенням попиту на облігації, отже, і зниженням їх ціни. Як відомо, між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність, тому відсоткова ставка зростатиме. Ланцюг зв’язків, що виникає при цьому, можна описати так:

rr ↑→ m_D ↓→ m_m ↓→ M^s ↓→ I_r ↑.

Якщо ж в економіці існують інфляційні очікування, то зменшення пропозиції грошей призведе до протилежного результату:

rr ↑→ m_D ↓→m_m ↓→ M^s ↓→ I_r ↓.

Наведені залежності підтверджують важливість норми обов’язкового резерву як головного інструмента монетарної політики.