Групування фінансових посередників за терміном їх існування

Фінансово-кредитні посередники	Вікові групи, роки					Разом
	до 5	5–9,9	10–14,9	15–19,9	понад 20
Банківські установи	12	32	30	8	1	83
Страхові компанії	3	8	5	1	–	17
Пенсійні фонди	–	2	4	2	2	10
Інвестиційні фонди	6	15	11	4	–	36
Компанії з управління активами	1	2	2	–	–	5
Усього	22	59	52	15	3	151

Групування банківських установ за терміном існування уможливлює визначення питомої ваги банківських установ у кредитній системі.

Використання різних методів та засобів аналізу економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дає можливість передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.

1.2. Основні структурні співвідношення національної економіки в економічному аналізі Основні види та показники структури економіки

Можливості економічного розвитку визначає структура економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

• відтворювальна;

• галузева;

• регіональна.

Відтворювальна структура показує співвідношення окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речовим складом (засобами виробництва і предметами споживання).

Галузева структура економіки характеризує співвідношення показників валового випуску окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і залежить від частки кожної галузі в загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення показників випуску в окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті далі.

Нагромадження поділяють на валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження, тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва та амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналог чистих інвестицій у системі національних рахунків, а валове – валових інвестицій.

Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання, але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання і навпаки.

Основним регулювальним параметром розвитку економіки є норма нагромадження:

де п – норма нагромадження; ЧН – чисте нагромадження; НД – національний дохід; ВВП – валовий внутрішній продукт.

Норму нагромадження вважають достатньою, якщо вона становить приблизно 25% від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть з’явитися застійні явища, оскільки бракуватиме коштів для відновлення застарілих основних засобів виробництва. Тоді процеси відтворення неефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більша за 30%) одночасно знижує можливості споживання, зменшує частку фонду споживання у ВВП.

Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межі. Нагромадження не повинне знижувати сформований/установлений рівень споживання. Це означає, що верхню межу норми нагромадження визначає умова незниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлена вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них низки чинників.

Перш за все це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

де Еф.н – ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вища ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Потреба в нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі дозволяє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.

На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може бути використана разом із чистим нагромадженням як джерело розширеного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу в нагромадженні. Але в умовах інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже, зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.

Суттєво впливає на потребу в нагромадженні необхідність у прогресивних структурних зрушеннях в економіці, під час яких потреба в нагромадженні зростає.

Розраховують також показники середньої (n_сер) та приростної (Δn) норми нагромадження:

де T – кількість часових періодів; n_t – норма нагромадження в період t; t – часовий період.

За матеріально-речовим складом у структурі економіки виділяють засоби виробництва та предмети споживання.

Засоби виробництва – найважливіший елемент у структурі економіки. Ринок засобів виробництва аналізують за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному та натуральному вираженні.

Споживчі товари (товари для населення) аналізують за окремими групами: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Такий аналіз здійснюють за кількісними та якісними характеристиками, а також за формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити домінантний тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний характер розвитку. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка та харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку, – це наукомісткі галузі промисловості: хімічна, машино- та приладобудування.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризують за такими показниками:

• коефіцієнтом спеціалізації (R_c):

де ЧЗ_р.і, ЧЗ_заг.і – кількість осіб, зайнятих в і-й галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; РС_р, РС_заг – кількість робочої сили в регіоні та в країні загалом;

• коефіцієнтом локалізації (R_Л):

де П_р.і, П_заг.і – продукція галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; В_р, В_заг – випуск промислової продукції в регіоні та в країні загалом;

• коефіцієнтом міжрегіональної товарності (R_Т):

де П_і.в – продукція галузі спеціалізації, яку вивозять за межі регіону;

• коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (R_сп):

де Н_заг – обсяг споживання продукції загалом; Н_р – обсяг споживання продукції в регіоні.

Галузі, для яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім R_т, є галузями спеціалізації даного регіону, тому їх розвиток необхідно стимулювати.

Структура економіки не є стабільна, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктив­ною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, формується тривала структурна криза, яку супроводжують макроекономічні диспропорції. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.

Структурна криза виникає також за умови скорочення або занадто повільного зростання сукупного попиту на певні види продукції. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та відтоком капіталу з кризових галузей у перспективні.

Структурні диспропорції порушують розмірність економічного розвитку. Провідні вчені-економісти вважають найбільш небезпечними такі диспропорції:

• між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;

• між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств в окремих галузях);

• між зростаючими темпами розвитку економіки та низьким рівнем доходів населення.

Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен тривалий час. Їх подолання може здійснюватись як шляхом перерозподілу основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов і прогресивної виробничої інфраструктури, стимулювання науково-технічного прогресу, особливо переходу до високих ресурсоощадних технологій, поширення комп’ютеризації.