2. Право державної власності на землю

Ст. 3 Земельного кодексу України встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Слід зазначити, що з прийняттям нової Кон­ституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріори­тети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Ко­дексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.

Згідно з Земельним кодексом у державній власності перебу­вають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю є:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;

2) Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народ­них депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть пе­редаватися в колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набе­режні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетич­ної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гек­тарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогос­подарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермер­ських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробу­вальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призна­чення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.

3. Право колективної власності на землю.

Серед форм власності на землю Земельний кодекс нази­ває колективну власність на землю.

Відповідно до Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогоспо­дарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільсько-господарські акціонерні то­вариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колек­тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо­дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садів­ничих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення проводиться передача земель­них ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відан­ня сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що знахо­дяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які зали­шаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько­господарського акціонерного товариства у разі виходу з ньо­го має право одержати свою частку землі в натурі (на місце­вості), яка визначається в порядку, передбаченому Земель­ним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодав­ством щодо успадкування майна і статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців пе­реважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажі власником своєї земельної частки переваж­не право на її купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрішньогосподарські шля­хи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насаджен­ня, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогос­подарських підприємств, сільсько господарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.