4. Правове регулювання відновлення лісів та лісорозведення

Загальна характеристика. Цілі відновлення лісів— своєчасне відтворення лісів на непокритих лісом землях, покращення складу лісів, збільшення продуктивності лісів, забезпечення раціонального використання земель лісового фонду. Лісороз­ведення являє собою створення лісів на нелісових землях, ско­рочення непродуктивних земель лісового фонду, створення захисних насаджень на землях, які не входять в лісовий фонд.

Використання ділянок лісового фонду, ведення лісового господарства повинно забезпечувати підвищення продуктив­ності лісів. Підвищення продуктивності лісів здійснюється шляхом застосування системи науково обгрунтованих рубок, відтворення лісів, створення та ефективного використання постійної лісонасіннєвої бази на селекційно-генетичній ос­нові, нагляд за лісами та проведення інших лісогосподарсь­ких робіт.

Організація відтворення лісів та лісорозведення. Заходи щодо відновлення лісів і лісорозведення здійснюються постійни­ми лісокористувачами.

На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і та ін.), здійснюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створення лісів, землях, насамперед не­придатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), — лісорозведення.

Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду відповідно до земельного зако­нодавства.

Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядку-вання або спеціального обстеження з урахуванням фактич­них змін у лісовому фонді і стану земель, що підлягають залісенню.

Відновлення лісів та лісорозведення повинні забезпечува­ти розширене їх відтворення і підвищення продуктивності з метою поліпшення навколишнього природного середовища та добробуту народу України.

Роботи, пов'язані з відновленням лісів, проводяться спо­собами що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спеціальними програмами і проекта­ми, що розроблюються державними органами лісового гос­подарства.

Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з високими продукційними і захисними властивостями з метою підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, поліпшення на­вколишнього природного середовища.

Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджують­ся Кабінетом Міністрів України.

5. Забезпечення охорони та захисту лісів

Загальні вимоги щодо забезпечення охорони та захисту лісів.

Всі ліси нашої країни підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання.

Охорона і захист лісів здійснюються з урахуванням їх біо­логічних та інших особливостей і включають в себе комплекс організаційних, правових та інших заходів щодо раціональ­ного використання лісового фонду та лісів, що не входять в лісовий фонд, збереженню лісів від знищення, пошкоджен­ня, послаблення, забруднення та інших негативних впливів. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депу­татів та постійних лісокористувачів відповідно до законодав­ства України.

Основні завдання охорони лісів від пожеж — попередження лісових пожеж, їх виявлення, обмеження розповсюдження та гасіння. У необхідних випадках на період високої пожежної небезпеки забороняється відвідування громадянами лісів та в'їзд в них транспортних засобів, а також визначення видів робіт на окремих ділянках лісового фонду.

У цілях попередження лісових пожеж, боротьби з ними місцеві Ради народних депутатів, Уряд Республіки Крим:

— щорічно організовує розробку і здійснення лісокористувачами заходів протипожежної профілактики в лісах;

— залучають до гасіння лісових пожеж населення, проти­пожежну техніку і транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому законодавчими актами по­рядку;

— забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням та медичним обслуговуванням;

— сприяють будівництву об'єктів протипожежного призна­чення, роботі повітряних суден авіалісоохорони;

— організують через засоби масової інформації пропаганду правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збе­реження лісів;

— забезпечують координацію заходів, спрямованих на охо­рону лісів від пожеж у межах своєї території.

Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких впливає на стан і відтворення лісів, зобо­в'язані погоджувати відповідно до законодавства України з державними органами лісового господарства, державними органами охорони навколишнього природного середовища та іншими органами проведення організаційних, санітар­них, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту лісів.

Лісова охорона. Охорону і захист лісів на території України здійснюють:

— лісова охорона спеціально уповноважених державних органів лісового господарства;

— лісова охорона інших постійних лісокористувачів.

Діяльність державної лісової охорони регулюється її стату­том, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Службові особи державної лісової охорони, лісової охоро­ни інших постійних лісокористувачів відповідно до законо­давства мають право:

— давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень лісового законодавства, встановле­ного порядку використання лісових ресурсів та користуван­ня земельними ділянками лісового фонду, інших порушень, що можуть завдати шкоди лісу;

— відвідувати безперешкодно підприємства, організації, установи для виконання контрольних функцій щодо забез­печення належної охорони та захисту лісів;

— доставляти осіб, які порушують лісове законодавство, в органи внутрішніх справ, місцеві органи влади;

— вилучати у осіб, що порушують лісове законодавство, незаконно добуту продукцію лісових користувань, інструмен­ти, обладнання, транспортні та інші засоби, що були зна­ряддям правопорушення, а також відповідні документи;

— зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю в порядку, передбаченому законодавством.

Службові особи лісової охорони зобов'язані:

— запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів і ко­ристування земельними ділянками лісового фонду та іншим діям, що можуть негативно впливати на ліс, і припиняти їх;

— здійснювати заходи щодо підвищення протипожежної стійкості насаджень, запобігання виникненню, розповсюд­женню лісових пожеж та їх ліквідації, а також захисту лісів від шкідників і хвороб;

— сприяти лісокористувачам, яким надані земельні ділян­ки лісового фонду для потреб мисливського господарства, у здійсненні заходів з організації мисливського господар­ства, охорони і розведення диких звірів і птахів.

Працівники лісової охорони можуть мати й інші права і обов'язки відповідно до законодавства України.

Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду

Правовий режим земель водного фонду розглядається у комплексі з правовим режимом водних відносин, які разом можна назвати водно-земельними відносинами що виступа­ють єдиним комплексним об'єктом правового регулювання. Виходячи з цих позицій, такі відносини регулюються Земельним Кодексом України (гл. 12), норми якого стосуються здебільшого земель­них відносин, Водним кодексом України, переважна біль­шість норм якого стосується водних відносин, а також Зако­ном України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», оскільки земля і води одночасно є об'єктами приро­ди і виступають предметом екологічних відносин.

Комплексний характер водно-земельних відносин обумов­лений специфікою призначення землі і вод у процесі створен­ня і використання водних об'єктів, які мають властиве лише їм призначення і здійснюють спеціальні властиві їм функції. У ст. 1 Водного кодексу України (далі — ВК України) визначено, що води — це всі води, що входять до складу при­родних ланок кругообігу води. Усі води (водні об'єкти) на те­риторії України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосхо­вища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 ВК України).

До складу земель водного фонду належать землі, зайняті водними об'єктами, що перераховані в цій статті ЗК України.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, по­передження їх забруднення, засмічення і вичерпання, зни­щення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку уздовж річок, морів та навколо озер, водосхо­вищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Во­ни є природоохоронною територією господарської діяльності. На землях водоохоронних зон забороняєть­ся:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використо­вуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо).

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спе­ціально розробленими проектами. Порядок визначення роз­мірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарсь­кої діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибе­режних захисних смуг, а також за додержанням режиму ви­користання їх територій здійснюється місцевими державни­ми адміністраціями, виконавчими комітетами місцевих рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Землі водного фонду можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись в власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища) інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за пого­дженням із землекористувачами.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

1) для малих річок, струмків а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів;

2) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів;

3) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж мо­рів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням містобудівної документації.

Створення прибережних захисних смуг уздовж річок, мо­рів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охо­рони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічен­ня та збереження їх водності здійснюється в межах природо­охоронних зон, встановлення яких передбачається п. 2 ст. 58 ЗК України. Такі смуги встановлюються в порядку і роз­мірах, передбачених п. 2 коментованої статті цього кодексу. У при­бережних захисних зонах забороняється розорювання зе­мель, а також садівництво і городництво; зберігання та засто­сування пестицидів і добрив; влаштування лісних таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів вироб­ництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною тери­торією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морсь­ких заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

2) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

3) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

4) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділян­ках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських за­ток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Для забезпечення експлуатації і захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, що розробляються і затверджуються в установленому порядку.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплю­вальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівни­цтва переправ тощо.

Земельні ділянки у межах смуг відведення належать до зе­мель водного фонду і мають спеціальний правовий режим ко­ристування.

За цільовим призначенням вони надаються для забезпечен­ня експлуатації та захисту від екологічних порушень магіст­ральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль­них та осушувальних системах, гідротехнічних та інших гід­рометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок.

На судноплавних водних шляхах за межами населе­них пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавс­твом, встановлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджу­ються в установленому порядку.

Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.

Берегові смуги водних шляхів мають водоохоронне призна­чення. Вони встановлюються на судноплавних водних шля­хах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'я­заних із забезпеченням судноплавства. Земельні ділянки бе­регових смуг водних шляхів можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Особливість земельних ділянок берегових смуг водних шляхів як об'єктів права влас­ності полягає в тому, що до берегових смуг, пов'язаних із суд­ноплавством, належать земельні ділянки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Можливість віднесення до берегових смуг земельних ділянок приватної і державної форм власності зауважень не викликає. Що сто­сується земель комунальної власності, то об'єктами права ко­мунальної власності можуть бути земельні ділянки берегових смуг за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ст. 83 ЗК України).

Розміри берегових смуг водних шляхів, режим користу­вання ними, як і смуг відведення відповідно до ст. 92 ВК України встановлюються за проектами землеустрою берего­вих смуг водних шляхів, які розробляються і затверджують­ся Міністерством транспорту України за погодженням з від­повідними державними органами охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, водного господар­ства і земельних ресурсів.

Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджений постановою Кабінету Мі­ністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347. Цим Порядком визначено, що спорудження тимчасових будівель і споруд та проведення інших робіт у межах берегових смуг водних шля­хів, які не визначені проектом землеустрою берегових смуг водних шляхів, допускається за погодженням із сільською, селищною, міською радою. У межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних су­ден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; гідрометрологічних постів; зберігання твердого пали­ва для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влашту­вання тимчасових зимових приміщень і проведення інших ро­біт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

Користувачі берегових смуг водних шляхів зобов'язані: ко­ристуватися береговими смугами за призначенням; суворо до­тримуватися встановленого режиму використання берегових смуг; вживати заходів для їх охорони від ерозії, зсувів, руй­нування, підтоплення і забруднення; забезпечувати не проникнення стічних вод, отрутохімікатів і мінеральних добрив через берегові смуги водних шляхів у річки та водойми.

На берегових смугах водних шляхів забороняється діяль­ність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарсь­ка діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК України юридичні й фізичні особи, винні в порушенні порядку вста­новлення берегових смуг водних шляхів та користування ни­ми, несуть відповідальність згідно із законодавством України.